Читати книгу - "Скорочено Тореадори з Васюківки"

Поза городами та садками, щоб мене ніхто не бачив, я поїхав додому. Проїздив стежкою поза садком нашої вчительки Галини Сидорівни і раптом помітив, що якийсь чолов'яга прокрадається у сутінках між деревами. Вгледівши мене, він враз присів, потім спритно шугонув у кущі й причаївся, ховаючись. Хто ж то такий? Галина Сидорівна живе удвох з мамою. Злодій абощо. Добра людина не стала б ховатися.

Я опинився біля воріт Галини Сидорівни. Погукав вчительку і голосно сказав, що до неї зараз прийдуть дядько Петро і дядько Микола. А сам шепнув, що в саду злодій. Учителька взяла серп, сокиру і електричний ліхтарик. Ми пішли у сад. Вона була відчайдушна й рішуча, наша Галина Сидорівна. І я мимохіть замилувався нею. У саду не було нікого. Видно, злодій одразу дременув.

Розділ 17

Мене викликають до телефону. "Розслідування футбольної баталії". Нове Гребенюччине плаття. Зіпсований настрій

Зранку дід Варава збудив мене, бо кликали до телефону у сільраду. Дід боявся, що я чогось натворив. Щодуху, наче за мною гнався скажений собака, за лічені секунди пролопотів вулицею від нашої хати до сільради.

По телефону мені сказали, якщо питатимуть, хто дзвонив, сказати – інспектор райвно Федорищенко, який хоче довідатися деякі факти про бійку на стадіоні тридцятого червня. Тоді голос сказав, що вчора я не зміг дістати інструкцію, операція на один-два дні відкладається. Потрібно слідкувати за щоглою біля школи. Коли на щоглі з'явиться білий прапорець, у той день о дев'ятнадцятій нуль-нуль піти до амбразури за інструкцією. Голос сказав поїхати у Дідівщину, щоб не викликати підозри.

Виїжджаючи в Дідівщину, я скоса зазирнув через тин до Павлуші. Він сидів перед велосипедом і крутив рукою педаль. Заднє колесо раз у раз чиркало об раму: була "восьмьорка!"

Я виїхав на околицю і саме проїздив стадіон. Тридцятого червня цього року тут відбулася товариська зустріч з футболу між командами Васюківки і Дідівщини. Матч закінчився такою бійкою, що ледве розтягли. Отакий-то був матч тридцятого червня.

Я заїхав у Дідівщину і купив у сільмазі льодяників фігурних на паличках, покрутився трохи і рушив назад. Настрій у мене був прекрасний.

У селі я поїхав до садка Галини Сидорівни і все перевірив. Стежку у двох місцях перетинали сліди здоровеннецьких, не менше як сорок п'ятий номер, чобіт. Біля кущів малини був недокурок сигарет "Столичні".

По вулиці йшла Гребенючка, у нарядному білому платтячку з синіми цяточками. Мабуть, думала, що вона дуже гарна й тендітна. Посеред вулиці розпросторилась здоровеннецька баюра. Гребенючка якраз минала її. Ех, розігнавсь я та прямісінько через ту баюру. Цілі гейзери бруднючої води й грязюки линули на Гребенючку. Уся вона стала схожа на опудало городнє. А я помчав далі. У душі моїй булькала й клекотіла радість помсти.

Я звернув на нашу вулицю і причаївся за тином, дивлячись на Павлушу. Вулицею йшла Гребенючка. Вона сказала Павлуші, що їхав грузовик і обляпав її. Я тільки рота роззявив. Настрій у мене був зіпсований вкрай. Ще й злива почалася.

Розділ 18

Стихійне лихо. Я приймаю рішення

Я прокинувся раптово вночі і одразу відчув тривогу. Серед хати стояли одягнені, в плащах, батько, мати і дід. У діда в руках було весло. Виявилося, що річка від дощів піднялася, з берегів вийшла. Греблю біля млина прорвало. Село внизу заливає. Мене хотіли лишити з Яришкою. Але я вже одягався. Я хотів зробити щось геройське.

Ніч була мокра і вітряна. Звідусіль з ліхтарями поспішали люди, було чути тривожний гомін, зойки та крики. Тужно ревла худоба, верещали свині, вили собаки. Крізь дощ і темряву я нічого не міг розгледіти.

Дід, батько і мати одразу кинулися щось робити. Я лишився сам. Хтось сказав, що Гребенюків, Мазниченків, Пашків затопило зовсім. А стару Деркачку – так по самісіньку стріху. І дістатися ніяк. Човни потопило. Ще й трактор застряв.

Я вирішив рвонути по солдатів і покликати на допомогу. Кинувся додому, взяв велосипед і поїхав. Колеса в'язли у грязюці, буксували на глині. На "плеканці" доводилося пильнувати, щоб не наскочити на пеньки, бо як наскочиш та зробиш "восьмьорку" – тоді все.

Розділ 19

Полковник Соболь. Знову старший лейтенант Пайчадзе

Коли я приїхав і сказав про лихо, капітан відразу вирішив будити полковника Соболя, який тільки оце з походу повернувся. Мене покликали до полковника. Я став розказувати про лихо. Почали заходити офіцери. Зайшов старший лейтенант Пайчадзе і впізнав мене. Полковник пояснив усім, що сталося.

Для порятунку людей вирушили бронетранспортери, два мотострілецьких батальйони, три малих арттягачі. Мене похвалили, що здогадався повідомити про повінь. Пайчадзе взяв мене разом з велосипедом до бронетранспортера-амфібії. Я був щасливий, бо вперше у житті їхав на такій машині!

Коли прибули у село, я залишався у бронетранспортері. Ми з Пайчадзе і водієм попливли вулицею.

Розділ 20

Подвиг старшого лейтенанта Пайчадзе. Несподівана поява Павлуші

Дивно було бачити хати, по вікна занурені у хвилі. Фрукти з дерев у воді утворили справжнісінький компот. Всюди на хатах, на повітках, на хлівах, на клунях купчилися люди з хатнім скарбом. Побачивши нас, люди почали махати з дахів руками, підкликаючи