Читати книгу - "Гарантія на кохання, Tama Lisn"

Вирішення усіх наших справ зайняло не більше ніж годину, і ми вийшли задоволені із задушливої аудиторії університету.

- Дівчатка, я бачу на ваших обличчях купу питань. - Набравшись рішучості, почала я. - Отож, пропоную всім піти до кафе, адже мені не терпиться поділитися з вами новиною.

Ми товаришуємо компанією із чотирьох осіб — я, Наташа, Руслана та Маргарита, але завжди моєю найкращою подругою залишається Ріта. Ми товаришуємо ще зі школи й раніше у нас ніколи не було секретів один від одного. Ясно, що ентузіазм мій награний і мені ніяково від того, що зараз доведеться їй брехати. Решті брехати теж не хочеться, але що вже вдієш.

Всі разом ми попрямували до кафе неподалік. Це затишне містечко, розташоване у дворі житлового будинку й приховане від вулиці іншими будинками так, що звичайні перехожі не заважають відвідувачам, які відпочивають за столиками на вулиці. Ми знайшли це місце ще на першому курсі й з того часу регулярно його відвідуємо.

Подруги зробили замовлення та зайняли один зі столиків на вулиці. Ловлю на собі їхні зацікавлені погляди й набираю повні груди повітря.

- Ти довго ще нас маринуватимеш? - першою не витримала Наталка.

Я підняла праву руку, демонструючи обручку на безіменному пальці правої руки. Їхні обличчя застигли від здивування.

- Ти що? Чекай, ти що? Ти заручена? - Запитує Ріта.

- Ми ще не відійшли від того, що в тебе такий розкішний хлопець, як ти вирішила нас добити. - Це вже каже Руслана.

- Ні, дівчата, я не заручена, я вийшла заміж. - Дивлюся на них винувато. - Вибачте, любі мої, все сталося так швидко. Я нічого не встигла. Весілля як такого не було, лише розпис.

- Ти вагітна? - Випалює Рітка.

- Ні, ви що!

- А до чого тоді такий поспіх?

- Ми почали зустрічатися тиждень тому. Я нікому не говорила, бо нічого серйозного не було. Мені він страшенно подобався, і я боялася наврочити. Та й раптом нічого не вийшло б, адже ви пам'ятаєте, як у мене з Валерою було.

Валера – це мій колишній хлопець. Ми зустрічалися якийсь час. Потім я дізналася, що він посперечався зі своїми друзями на те, що затягне мене до ліжка протягом тижня. Але після того, як у нього нічого не вийшло ні в перший, ні в другий, ні в третій тиждень, запал його помітно охолов, а потім і зовсім зійшов нанівець.

- А зараз у нас все серйозно і я люблю його, а він мене. - Продовжую оправдовуватись.

- Триндець. - Наташа досі не може повірити у все мною сказане.

- А ще Сашко це батьків головний конкурент.

- Що, а батько знає?

- Знає.

- Як він відреагував? - хвилюється Ріта.

- Нормально, вони тепер навіть стали партнерами.

- Ну, це добре, але чому ви так поспішали з весіллям. Що змінилося за цей тиждень?

- Я закохалася, дівчатка. Я голову втратила. Я розумію, що винна перед вами, але якщо ви мене зараз не підтримаєте, я розплачусь. - Молю їх про помилування.

- Люба, ми за тебе дуже раді, просто ми трохи шоковані й хвилюємося за тебе. - Намагається підбирати слова Руслана.

- Так, давайте не будемо мучити її. - Заступилася за мене Ріта. - Краще розкажи нам, як все відбувалося. Покажи обручку ще раз.

І я показала, а далі понеслося — про сукню, зачіску та інші весільні атрибути. На цю тему ми розмовляли ще близько години. Брехала я вже натхненно, вигадувала на ходу. Все начебто йде гладко і я зображаю із себе щасливу молоду.

Коли подруги задовольнили свою цікавість, Наташа зібралася додому, а за нею і Руслана. Я запевнила їх, що наприкінці тижня обов'язково познайомлю їх із чоловіком. Вони ж, і собі, запевнили мене, що коли Мая дізнається про те, що та марафетила мене на моє власне весілля, то просто мене приб'є. Ми разом посміялися із цієї ситуації й на цій ноті розійшлися. Лишилися тільки ми з Маргаритою. Вона сиділа мовчки й помішувала ложкою свою каву, потім не витримала.

- Олю, давай по-чесному. Що трапилося?

У цьому вся Ріта, вона завжди відрізнялася особливою проникливістю. І приховати від неї щось було дуже важко.

- Рітуль, адже я все розповіла.

- Правда? Тільки на щасливу ти не схожа і взагалі все, якось на тебе не схоже. Ти мільйон разів зважиш, а потім ще двадцять разів подумаєш, а тут ти мені кажеш, що вийшла заміж, знаючи людину лише тиждень. І він ще й батьків конкурент. Та ти татові своєму за все життя і слова впоперек не сказала. Кажеш «кохаю», але останнім часом закоханою ти не виглядала. - Труснула вона своїм вогняно-рудим волоссям.

- Чому ти мені не віриш?

- Дивися сама. Коли ви познайомились? Де зустрілись уперше? Які в нього очі? - Засипає мене питаннями. - Що ти дивишся на мене? Я бачу, як твої очі забігали від нервування.

А що я можу сказати. Відмовлятися марно, а правду сказати я не маю права тому й продовжую мовчати далі.

- Гаразд. Не дуйся, я вдам, що вірю тобі. Як захочеш, сама розкажеш. Далі розмова не клеїлася і через п'ятнадцять хвилин ми попрощалися.

Дзвінок водію вирішила відкласти та пройтися до парку. Алеї тонуть у тіні від дерев і дарують перехожим життєдайну прохолоду. Якраз те, що потрібно цього спекотного літнього дня. Купила морозиво і присіла на одній із лавок.