Читати книгу - "На твоєму плечі, Ірина Айві"

                                            Розділ 8                                                      

   Мабудь уже  близько трьох годин , як я сиджу на гойдалці . Сонце  не тішить легкими , яскравими промінчиками , а починає добряче  припікати .  Хочеться склянку прохолодної води і хоч один бутерброд . Голод не тітка . Але як не потрапити на очі Олені Павлівні , коли не знаю де саме вона зараз  ? Ця жінка навіть крихти хліба мені не дасть .

     От Валентина Степанівна чомусь здалася мені не такою холодною і не приступною , хоча навряд чи наважиться ослухатися  наказу господині . Вирішивши не чекати сонячного удару з надією іду до будинку . Може пощастить ?

   Зайшовши на кухню , зрозуміла , що у цьому житті щастя для мене не передбачене . Олена Павлівна сидить за столом потягуючи прохолодний  напій з якимись травами . Її склянка була покрита краплями холодної роси і я мимоволі облизала губи . Хотіла розвернутися щоб піти назад , але уже знайомий голос наказав зупинитися .

---- Ти куди зібралася , нахабна селючко ? ---- запитала зла королева . 

---- Я подумала , що буде краще , якщо піднімуся до своєї кімнати . Не хочу заважати вам . 

---- Я чітко пояснила тобі , що у моєму домі немає для тебе місця . І не лише у домі , а й у житті мого сина теж . Забирай те з чим прийшла і геть з мого дому . ---- Валентино Степанівно , поверни цій особі те з чим вона прийшла і випровади за ворота . 

   Невже вона виганяє мене ? А , що ти думала Ліно ? Ця жінка тут господиня і може робити все , що забажає . Проводжаючи поглядом Валентину Степанівну  до Артемової спальні я зі страхом думала що ж мені робити далі . За кілька хвилин мене виставлять за ворота , а я уявлення немаю , як бути далі  , куди йти і кого благати про допомогу . У мене ж нічого немає . Ні грошей , ні телефону , ні знайомих .  У цьому місті я  ніхто ! Одна загублена серед мільйонів .  Хотілося гірко заплакати від власного безсилля , але я не подарую такої радості цій злостивій гарпії . Як можна бути такою безсердечною ?

   Валентина Степанівна повільно спускалася сходами , тримаючи у руках мій зелений пакет . Поглядом вона вказала слідувати за нею . Невже це кінець ? Невже доведеться повзти на колінах до тітки Віри , вимолюючи пробачення ? Невже моїй заповітній мрії не судилося здійснитися , навіть через усі приниження , яких я зазнала за ці дні  ? Мені не хотілося в це вірити . Я так і продовжувала стояти посеред коридору аж поки Валентина Степанівна не підійшла до мене і взяла за лікоть , змушуючи іти за собою . Зла мегера продовжувала цідити свій напій  , навіть оком неповівши у мій бік  .  Просто тихо і велично демонструвала свій тріумф .

---- Валентино Степанівно , чому ця жінка така жорстока до мене ? Я ж нічого погано їй не зробила ---- запитала я коли ми вийшли на двір .

---- Як це нічого поганого ? А хто одружився з її єдиним і найдорожчим сином ? Дитинко , зрозумій нарешті , що ти стала лютим ворогом Олени Павлівни .

---- Та хіба це привід бути такою жорстокою ?

---- А чого ти хотіла , Ліно  ? Вона захищає .... найдорожче , що має в житті . Я й сама дивуюся Артемові . Він завжди полюбляв яскравих дівчат , а одружився на .... тобі .

---- Валентино Степанівно , мені ж нікуди йти . У мене немає ні грошей , ні телефона щоб подзвонити Артемові і розповісти ,  що сталося  . 

---- Ліно , якщо ти повернешся , буде лише гірше . Краще дочекайся Артема біля воріт . Ніхто і ніщо крім нього не переконає Олену Павлівну . Вибач дитинко  , але я нічим не можу тобі допомогти .

    Валентина Степанівна з сумом глянула на мене і розвернувшись попрямувала до будинку . Тепер можна плакати на  скільки вистачить сліз . Опустивши голову я перейшла через дорогу і сіла у затінку під деревом . Хоч би Артем сьогодні повернувся не дуже пізно .

     Надворі вже сутеніло , а Артема і досі немає . Чому ж він так затримується , саме сьогодні , коли так потрібен мені !? Я страшенно голодна , нестерпно хочетьчя пити , болить спина , а ноги набрякли так сильно , що довелося зняти взуття . Саме зараз мої нерви не витримали і я гірко заплакала . Від втоми  добряче клювала носом . Боячись заснути під деревом я повернулася до воріт . Молила Бога , щоб нарешті приїхав Артем . 

    Ох і розслабилися ми сьогодні , глянувши на годинник , подумав я . Майже опівніч . Та сьогоднішній вечір вартий того . Дівчата були настільки розпустними і гарячими , що аж кров закипала . Особливо Каріна ! З цією красунею ми точно ще не раз зустрінемося . 

    Під'їхавши до воріт свого будинку , раптом побачив тіло . Невже комусь стало погано ? Жінка ? Вискочивши з автомобіля , вмить опинився біля напів притомної дівчини , а коли розвернув обличчям до себе , зрозумів , що передімною моя фіктивна дружина ---- Ліна . Вона ледь ворушилася щось незрозуміло перебираючи губами . Що тут трапилося поки мене не було вдома ?

---- Ліно ! , Ліно ! Що з тобою ? Чому ти валяєшся біля воріт ?

    Дівчина ледь відкрила повіки і на силу глянула на мене .  У неї погляд побитої собаки . Червоні і заплакані очі . Чому вона виглядає такою знесиленою і втомленою ?

---- Твоя мама виставила мене за ворота . Вигнала з будинку . Сказала забиратися щоб навіть духу мого не було ---- шепотіли сухі губи Ліни . ---- Гмм .... , ти ж знаєш , що мені немає куди йти , тому вирішила зачекати тебе біля воріт . 

---- А ти довго тут отак сидиш ? ---- питаю я ,  вирішивши переконатися у своїх здогадках .

---- Майже з того часу ,  як ти поїхав на роботу .

---- А чому ж не подзвонила ?

---- Артеме , у мене немає телефона , а поштові голуби тепер  не в моді . .... У мене нічого немає . Я  ніхто . Сільська обірванка . Якби у мене були гроші на автобус , поїхала б до тітки Віри на поклон . А так ....

---- Так , ... нікуди ти не поїдеш . Зараз ми розберемося , хто дав право моїй матінці так поводитися з нів чому не винними людьми .