Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"

- Ні, - Марк зітхнув і кинув на неї майже вибачливий погляд. - Я не балакаю про родину. Думаю, розумієш чому.

- Розумію. Можеш їй нічого не казати. Знайомити нас не треба, пропоную залишити все як є.

- Як добре, що ми з тобою однієї думки, - Марк поглянув на неї востаннє і зник у коридорі, залишивши після себе легкий запах парфумів, що повільно розвіювався у повітрі.

Двері зачинилися, і Мирослава впала на диван - її ноги підломилися. Очі втупилися в стелю, але нічого не бачили. Вона відчула, як відчай заповнює її з новою силою.

- Мерзота… навіть тут усе зіпсувала! - крикнула Мирослава, її голос відлунював по порожньому приміщенню. - Гадина! - вона била кулаками по м'якій поверхні дивана і раптом застигла від несподіваної думки: - Сподіваюся, у тебе знайдеться інша близька людина. Варто тільки пошукати краще.

105

Лєра прийшла до тями, але така реакція організму на заборонені речовини насторожувала лікарів, і потрібне було додаткове обстеження. У приватній клініці ніхто не ставив зайвих запитань: головне - вилікувати та гроші отримати.

Перші пару днів Лєра лежала у звичайній палаті, а як прокинулася, Марк домовився, і її перевели. Було, звісно, приємно і зручно, але його присутність частіше ніж п'ять хвилин на день набагато важливіша. Сам же Марк вірив, що гроші замінять усю турботу й увагу, навіть не намагався думати інакше.

І зараз він прийшов, а Лєра знала, що за кілька хвилин він знову піде.

- Як ти? - Марк присів на стілець поруч із її ліжком. На тумбочку поклав пакет. - Я тобі цілющих смаколиків приніс.

Лєра посміхнулася. Годували тут непогано, але тільки Марк знав, що вона справді любить.

- Дякую. Не знаю, щоб я без тебе робила. Я на поправку йду, тож скоро мають виписати.

Марк кивнув так, наче відмітив черговий пункт у списку справ.

- Як так вийшло? Я не зрозумів лікарів, що трапилося? - він взяв її за руку.

- Я випадково випила не з тієї склянки, - Лєра відвела погляд. - З моїм серцем мені не можна всю цю погань.

- Ці тусовки не для тебе.

Марк завжди казав, що в місці, де є алкоголь і наркотики, нічого хорошого не відбувається; тоді вона запевнила, що там будуть усі свої, ніхто нікого споювати та скурювати не буде, а про наркотики вона і подумати не могла. Варто було один раз відмовитися, як для деяких це стало нав'язливою ідеєю.

Лєра прекрасно пам'ятала, як дівчата запропонували їй склянку вина, але їхні обличчя здавалися такими розпливчастими, вона точно не була впевнена, хто це зробив. Проте їхній дурний жарт ледь не вбив її.

Періодично проскакували уривки вечора, коли на неї накинувся якийсь хлопець. Лєра його не бачила через темряву і відштовхнути не могла. Вона перестала розуміти, що відбувається, а потім, як завжди, вчасно з'явилися її друзі. Те, як вони бігали за нею, били морду кривднику, наїжджали на Мирославу, ще надовго засіло в її голові. Деякі моменти вона запам'ятала досить добре, наприклад, як Коля ніс її в кімнату. Акуратно, дбайливо, немов кришталь. Їй досі всюди ввижався його слабкий аромат парфумів - нікуди не могла від нього подітися.

- Лєро, я, напевно, піду, - Марк поцілував її і встав. - У мене невеликі проблеми з’явилися. Ну, майже в мене.

Він пішов до виходу, як двері відчинилися, і до них увірвалися троє хлопців. Спочатку хотіли вийти й почекати, але Коля думав інакше й упевнено зайшов до палати.  

- Вітаю, - Марк потиснув руку Владу, невдоволено оглянув інших і зник.

Така байдужість потішила. З Владом він намагався не сваритися тільки тому, що це брат його дівчини, а Колі та Філіпа для нього не існувало.

- Ну що ти? - Філ плюхнувся до неї на ліжко.

- Ви прийшли, одразу все налагодилося, - посміхнулася Лєра, відчуваючи тепло від їхньої підтримки.

- Чому присутність Марка не допомогла? - запитав Коля і сів на диванчик.

Влад зловив його погляд і ледь помітно похитав головою, що означало "не зараз".

- Сестричко, пам'ятаєш хто з Мирославою був? Ця Аліса начебто з вами терлася.

- Не пам'ятаю, там було багато різних облич, - Лєра підібгала губи. - Вони вели мене в кімнату, щось розповідали, а потім закрили. Мені всяка маячня почала ввижатися, на мене ще якийсь чувак напав. Так страшно було. Я не розуміла нічого, поворухнутися не могла, кінцівки оніміли. Ви так вчасно з'явилися, дякую.

- Я більше не вірю в жіночу дружбу, - зазначив Коля. - Не кожній судилося її пізнати.

- Так, - погодилася Лєра. - Тому я спілкуюся тільки з вами. Хоча своє вони ще отримають, за те, що мало не вбили "улюблену" одногрупницю.

- До речі, Владос, - пожвавився Філіп. - Ти з Лолітою говорив?

- А мав би?

- Напевно, вона тоді з Мирославою стояла. Мені здалося, що вона теж брала участь у всьому цьому.

- Дивно, - задумався він. - Мені вона сказала, що була на кухні й нічого не бачила.

- Коли я зайшов, вона стояла у дверях. Тільки підійшла чи втекти хотіла.