Читати книгу - "Житія Святих - Червень, Данило Туптало"

царя Нерона дві жінки прекрасні, їх же він понад усіх инших наложниць своїх любив. Вони прийняли святу віру, утвердили собі цнотливе життя й не хотіли царевому хтивому бажанню скорятися. Він же, найбезсоромніший похітник і неситий нечистодій, розгнівався на всіх вірних Церкви, а найбільше на апостола, що був винен у наверненні тих жінок до Христа і цнотливого їхньому житті. (Згадав при тому і про смерть свого прихильного друга — Симона-волхва.) І шукав Петра, щоб убити. Тут вищезгаданий історіограф церковний Єгисипос пише, що, коли Петра святого шукали, щоб убити, просили його вірні, аби ховався і йшов з Риму задля користи багатьох. Петро ж ніяк цього зробити не хотів, але більше бажав за Христа страждати й померти. А народ вірних, плачучи, просив апостола, аби беріг життя своє, вельми потрібне Церкві святій, що серед невірних хвилями бід збурена. Схилили Петра святого сльозами всього словесного Христового стада — обіцяв вийти з града і сховатися. Наступної ночі зробив соборну молитву і, зі всіма попрощавшись, пішов сам-один. Коли був біля воріт градських, побачив, що назустріч йому йде в град Христос Господь, і поклонився йому Петро, кажучи: "Господи, куди йдеш?" Відповів йому Господь: "Іду в Рим знову розіп'ястися". Те мовивши, Господь невидимим став. Петро ж, дивуючись, пізнав те, що Христос страждає у рабах своїх, як у власному тілі, хоче і в його тілі постраждати в Римі. Повернувся назад знову до Церкви, і взяли воїни його на смерть. Метафраст же святий розповідає, що не одного Петра святого ув'язнили, але багато вірних, серед них же і Климента, й Іродіона, й Олімпа взяли. Їх усіх кат засудив на страту мечем, Петра ж святого на розп'яття. Взявши ж усіх, воїни вивели їх на місце смертне. Климента, як родича царського, пожаліли й відпустили, Іродіона ж і Олімпа, які з Петром до Риму прийшли, мечем убили. А з ними разом і багато вірних потяли. Петро ж святий просив розпиначів своїх, аби не просто, а стрімголов його розіп'яли, почитаючи в тому Господа свого, який на хресті волею розіп'явся, — щоб не бути в розп'ятті подібним до Нього, але щоб під ноги Його схилити голову свою. Так помер великий Господній апостол Петро святий, хресною смертю прославив Бога, від цвяхів у руках і ногах терпів великий біль, непорочну свою душу в руки Божі передав місяця червня у 29-ий день. Святий же Климент, учень Петровий, випросив тіло апостолове, зняв його з хреста і, спорядивши, скликав вірних, що залишилися, і святителів і поховав чесно. Також і тіла святих Іродіона й Олімпа, які постраждали з ним, й инших вірних чесному похованню передали, славлячи Христа Бога, з Отцем і Святим Духом славленого навіки. Амінь.

У Метафрастовій розповіді про святого апостола Петра згадано двох Єпафродитів: один був в андріянській Ликії єпископом поставлений, другий — у Таракині. Першого Єпафродита святого пам'ять між сімдесятьма апостолами. А другого святого Єпафродита пам'ять у Мартиролозі римському 22-го березня.

У той самий день житіє, і подвиги, і страждання святого славного і всехвального верховного апостола Павла

Святий апостол Павло перед апостольством називався Савлом, родом був жидовин, з роду Веніяминового, народжений у Тарсі Киликійському від батьків чесних, які спочатку жили в Римі, тоді в Тарс Киликійський з почесним титулом римського громадянства переселилися, через що пізніше й Павло Римлянином назвався. Родичем був святого первомученика Стефана. І віддали його батьки до Єрусалиму навчатися книг і всього Мойсеєвого закону. І був учнем славного в Єрусалимі учителя Гамалаїла. Мав же в науці друга і співучня собі — Варнаву, який пізніше апостолом Христовим став. І навчився добре батьківського закону, і ревнителем був його понад міру, і до фарисеїв приєднався. У той час у Єрусалимі і в навколишніх містах і краях святі апостоли поширювали благовістя Христове, і бувало в них багато суперечок із фарисеями і садукеями і з усіма книжниками й законовчителями жидівськими. І терпіли від них ненависть і гоніння проповідники Христові. Ненавидів тому й Савло святих апостолів і проповідей їхніх про Христа навіть слухати не хотів. І з Варнави, який уже був Христовим апостолом, насміхався, образливе на Христа кажучи. І коли вбивали родича його — святого первомученика Стефана — юдеї камінням, не лише не жалів пролитої невинно спорідненої крови, а й погоджувався з убивством і стеріг одяг юдеїв, що били Стефана. Прийняв же владу від архиєреїв і старців, кривдив Церкву дуже: у доми вірних вдирався, витягав чоловіків і жінок і віддавав до темниці. Не досить йому було в Єрусалимі гонити вірних, але і в Дамаск з архиєреєвим писанням пішов, дихаючи погрозою і вбивством на учнів Господніх, хотівши й там, якщо знайде чоловіків і жінок, які в Христа вірять, взяти їх і, зв'язаних, привести до Єрусалиму. Це ж було за царювання Тиверія. Коли зближався він до Дамаску, осяяло його світло з неба — впав на землю і почув голос, що говорив йому: "Савле, Савле, чому Мене гониш?" Той же у страху мовив: "Хто Ти, Господи?" Відповів йому Господь: "Я — Ісус, якого ти гониш. Важко тобі проти рожна йти". Він же, тремтячи і боячись, сказав: "Господи, що мені накажеш робити?" Господь же звелів йому йти до града і довідатися там, що йому слід робити. Налякані були й воїни, що із Савлом ішли, і стояли дивуючись: голос, що до Савла промовляв, чули, а нікого не бачили. І встав Савло із землі, розплющеними очима своїми нікого побачити не міг. Осліпли його тілесні очі — почали просвітлюватися очі духовні. І, ведений за руку, у Дамаск прийшов. Там три дні не бачив, не їв ані не пив, але безперестанку молився. Був же в Дамаску святий апостол Ананія, йому Господь у видінні явився, звелів шукати Савла, що перебуває в домі мужа одного, на ім'я Юда. Велів просвітити очі його тілесні дотиком, душевні ж — святим хрещенням. Ананія ж сказав до Господа: "Чув я від багатьох про Савла, скільки зла зробив у Єрусалимі святим Твоїм, Господи, і тут з владою прийшов зв'язати всіх, що називають ім'я Твоє". Господь же сказав до Ананії: "Іди без страху, посудина-бо вибрана він, щоб пронести ім'я моє перед народи, і царі, і сини Ізраїлеві. І я скажу йому, скільки йому належить за ім'я моє витерпіти". Святий же Ананія, за велінням Господнім, пішов і знайшов Савла. Поклав на нього руку — і зразу наче луска