Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

Лікар Перльс здивовано підняв брови.

- Дивина та й годі, я завжди думав, що знаюся на цьому питанні. Мій дід тримав яблуневий сад. А я ще здивувався, чому саме до нашого відділення потрапило казкове дерево. У вас виявляється, таке росте. Дивовижний збіг.

Лікар Перльс посміюючись, пішов до свого кабінету, а Джейн залишилася дивитися на яблуню, що горіла на сонці. Той плід, який подарував їй Фелікс, так і лежав у неї вдома, і потроху починав зморщуватися. Джейн так його і не пробувала, за традицією Айронвуда, наречений та наречена мають з'їсти його разом на весіллі. Мабуть, буде досить символічно, якщо воно просто засохне і залишиться на згадку.

Джейн пішла до ординаторської, щоб переодягнутися та забрати речі. Вже майже біля самих дверей вона знову обернулася на вікно. Рассел зробив вітраж за ескізом Фелікса, хоч такого дерева ніхто не знає і воно могло не сподобатися багатьом, як і доктору Перльсу. Він все ж таки зобразив його на склі. Цікаво, господар вітражної майстерні так само сумує за Феліксом ? Хоча навряд чи хтось може сумувати за ним так само сильно, як вона.

Джейн сумно зітхнула і штовхнула двері. В ординаторській за столом сиділа Анна. Їхні погляди зустрілися, та Джейн швидко відвела очі вбік. Вони з Анною практично не спілкувалися. Джейн непросто було повернутися до кардіології, так ще й присутність колишньої подруги приносила їй масу негативних почуттів.

Як би складно їй не було перебувати на цій роботі день у день та повернення до професії було чимось неминучим. Це місце наче кликало її до себе. Джейн усвідомила, що врятувати всіх неможливо, але завжди можна спробувати. І вона робитиме все, що їй під силу, попри страх, сумніви та тривоги. Напевно, вона більше ніколи не побачить Фелікса, але вона хоче наслідувати його приклад. Хай навіть він ніколи не дізнається про її добрі вчинки.

Джейн переодяглася у вуличний одяг та зібрала в сумку особисті речі. Вона кинула погляд на подарунок Фелікса, що стояв на робочому столі. Джейн спеціально принесла скляну скриню на роботу. Щоразу, коли їй здавалося, що в неї нічого не виходить, вона відчиняла скриньку і бачила там скляну дівчину. Дівчина була здатна на все, вона змахувала руками й  всі довкола ставали щасливими. Пізніше Джейн нагадувала собі, що ця дівчина вона сама. І вона також може все. А ще вона дивилася на фігурку Фелікса. Він завжди був поруч зі скляною дівчиною, і він завжди був поруч із Джейн. Тепер ще й у вікні їхнього відділення. Вона хотіла вірити в те, що де б він не був, він думає про неї. Він повернувся у свій світ вже дуже давно, і Джейн мріяла, щоб він не був там самотнім.

   Вона взяла сумку, прямуючи до виходу.

- Джейн! - Покликала її Анна.

— Так, — вона невпевнено застигла біля самих дверей, очікуючи якоїсь незручної нікому непотрібної розмови.

— Ти ж давно закінчила лікування у психіатра?

- Так, - підтвердила Джейн.

— Тобто із тобою вже все добре?

- Я не знаю, - сказала Джейн чисту правду. Навряд чи вона була в повному порядку. - Чому ти питаєш?

— Ми були найкращими подругами. І Серхіо казав мені, що ви ходили минулого тижня у кіно. Ти спілкуєшся з ним. Чому ти не спілкуєшся зі мною? Ми навіть разом тепер працюємо!

— Чому ти тоді сказала, що я вийшла? — це питання сиділо в голові Джейн дуже давно, але вона знала, що ставити його немає жодного сенсу тому й не питала раніше.

— Бо ти справді вийшла. — Анна здивовано витріщилася на Джейн, що неймовірно роздратувало її.

— Ти бачила це на власні очі? У той момент, коли була розгублена та налякана, коли давала розряд дефібрилятора. Ти достеменно бачила, як я виходжу?

- Звичайно, Джейн. Я не розумію тебе. Ти знову думаєш, що просто зникла? — її очі хаотично забігали. — Люба, може, тобі варто продовжити лікування?

Джейн швидко усвідомила, що зайві слова можуть обернутися крахом її професії. Ще одного загострення психічного стану їй у цих стінах не вибачать.

— Так, Анно ти маєш рацію. Я вийшла, я знаю, - спокійно відповіла Джейн. — Я просто часто думаю, що якби ти мене зупинила, не сталося б це викрадення...

Обличчя Анни наче скам'яніло. Звичайно, Джейн ніби звинувачувала і її в тому, що трапилося. Можливо, це було жорстоко. Але їй було все одно на почуття подруги. Джейн так довго вважала себе божевільною саме через слова Анни. Вона вірила їй. Вірила, що якщо та так сказала, значить – так і було.

- Не бери в голову. Ти не винна. Ми більше не подруги, так буває.

Джейн вийшла з ординаторської й одразу натрапила на медсестру з реанімаційного відділення.

— Лікарю Саллі, я саме вас шукала. До реанімації надійшов чоловік. При ньому не було документів. Він був при тямі хвилин п'ять і лишень встиг сказати, щоб знайшли Джейн Саллі. Ми не знаємо, може він мав на увазі іншу людину с таким самим прізвищем, або, можливо, це ваш пацієнт... він у важкому стані...

Джейн недослухавши вже бігла сходами вниз, і залишок фрази медсестри затих десь вдалині. Серце Джейн шалено билося, вона не знала про що думати. Цей чоловік назвав її ім'я, і хто б він не був, він точно близька до неї людина. Джейн одразу подумала про батька. Тато вранці пішов на роботу до офтальмологічної клініки й до вечора має бути там. Хоч би це був не він і взагалі все виявилося якоюсь помилкою. Вона бігла по реанімаційному відділенню, не зважаючи ні на кого. Хтось наполегливо і не раз гукнув її в коридорі, але в неї не було часу зупинятися.