Читати книгу - "Інфеністи 5: Без каяття, Арія Вест"

― Все гаразд? ― почувся приємний голос поруч із вухом Бек. Багряний провісник стояв зовсім близько. Дівчина віддала йому в руки великий тканинний мішок з водою, що закручувався кришечкою.

Опісля недовгої паузи Бенсон розім’яла шию і прошепотіла, нахиляючись до демона:

― Мені здається, моя кров скоро закипить.

Неочікувано рука демона сягнула її чола і, торкнувшись прохолодною долонею, застигла так на кілька секунд. Дівчина лиш здивовано перевела очі на Мін Чженя ― він виглядав зосередженим. Забравши руку, зробив висновок:

― Теплового удару немає. Як тільки відчуєш найменші симптоми, кажи, ― прошепотів він так, аби цього не чули Мішель і Хуа Ян.

В ту ж мить прозвучав дзвінкий голос Мішель:

― Ха-ха-ха, а тобі пасує така зачіска!

Бек озирнулась. Мішель роздивлялась волосся Хуа Яна. Той обурено пропихтів:

― Що там гарного? Я пітний, як дупа свині, ― буркнувши, він витер шию рукавом ханьфу, а тоді махнув рукою: ― Чжень-ґе, ідемо?!

Далі дорога стала нічим не легшою. В якийсь момент у всіх таки почали з’являтись симптоми сонячного удару, однак в ту ж мить Мішель в черговий раз прийшла на поміч. Вийнявши зі своєї сумки аптечку, вона дала усім по таблетці жарознижуючого, а також настояла на тому, аби пересидіти у тіні, утвореній барханом, до заходу сонця. До слова, у самої Мішель жодних симптомів сонячного удару не виникло, що вельми дивувало Ребекку. Та, зрештою, досить швидко їй стало не до цього ― з’явились препаршиві позиви до блювання і дівчина кілька годин страждала, перш ніж їй не стало значно легше.

Коли у всіх більш-менш зникли симптоми, і нормалізувався стан, було вирішено продовжити путь.

В якийсь момент між подорожуючими настала мовчанка, а Бек, більшу частину цієї тихої паузи ішла, зовсім не звертаючи уваги ні на що, окрім спин Хуа Яна і Мін Чженя попереду. Та раптом її дещо насторожило. Різко оглянувшись, дівчина зупинилась. Перед нею стояла Мішель, котра також стала, здивовано на неї витріщаючись.

Секунду обидві помовчали, а тоді Бек випалила зовсім неприємним тоном, обводячи Мішель пронизливим підозрілим поглядом:

― Ти можеш іти попереду?

Мішель, здається, ступила крок уперед, аби поглянути на Бек непохитним поглядом і незворушно відчеканити:

― Чому? Я тебе напрягаю? Вибач.

У голосі не звучало ані крихти щирості. Бек злегка підняла праву брову й відкрила рот, аби сказати відповідь, котру іще не встиг згенерувати мозок, проте в цю ж мить до неї підійшов Багряний провісник і, скидаючись на особистого тілоохоронця, зронив:

― Не вибачайся. Просто виконай її просьбу.

Мішель похапцем схилилася в поклоні і пропищала, а голос її моментально наповнився щирістю:

― Я справді не хотіла здатись надокучливою! Я піду осторонь!

І побігла вбік, зрівнюючись із Хуа Яном. Однак дух Вогню, схоже, не мав наміру вирушати, не з’ясувавши:

― Бек, що сталося? Мішель зробила щось не так?

Бек насупилась. У її голові пролетіло: «Якого ти її постійно захищаєш?»

― Бек? ― звернувся тоді Хуа Ян.

― Ні-ні, ― відказала інфеністка, стараючись здатись якомога правдоподібнішою. ― Це просто жара. Я… мене все дратує.

Махнувши рукою, вона вирвалась уперед. Мін Чжень, однак, майже одразу зрівнявся із нею. Недовго вони йшли в тиші, а тоді демон наблизився, аби прошепотіти:

― Потерпи іще трішки. Я бачив на карті оазис. Думаю, ми скоро туди прибудемо.

Іти по піску, однак, виявилось іще тим завданням. По суті, їм треба було пройти не більше десяти кілометрів за весь день, але до вечора усі були просто ніякі. Ноги боліли настільки, що переставляти їх ставало просто нереальним завданням.

Принаймні, саме це відчувала Бек, будучи абсолютно непідготовленою фізично. Глянувши на Мін Чженя та Хуа Яна, вона бачила, що ходьба дається їм значно легше і від цього намагалась витиснути із себе більше, та все стало просто марним, коли вона гримнулась на пісок і більше не змогла підвестися.

На щастя, у той час вони якраз добрели до невеличкого оазису, де змогли поповнити запаси води і влаштуватись на ночівлю. Було розведено багаття, після розмов за яким усі почали готуватися до сну. Хуа Ян швиденько зробив із гілок дерев, котрі, до слова, тут були навіть зеленими, собі ложе і зібрався вмоститись на ньому, як неочікувано Мішель покликала його до озерця, аби щось показати.

Бек нагострила вуха, але, почувши, що розмова іде про водяних жуків, вирішила покинути цю справу. Тим часом до неї наблизився Багряний провісник.

― Про що задумалася? ― запитав він, дивлячись на дівчину максимально комфортним поглядом.

― Не знаю… просто… Мішель… ― бовкнула Бек, водячи по піску сухою гіллячкою. Різко зламавши її, інфеністка зітхнула. ― Ай, я уже нічого не розумію! Якби вона працювала на Білолицього, вона уже давно зробила б спробу пристукнути нас, правда? ― запитавши це, вона повернула голову, аби поглянути Мін Чженю в очі.