Читати книгу - "Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон"

— Я міг би вас видати, — промовив Каладін, дивлячись Ґрейвзові у вічі. Осторонь нього незнайомець у плащі — який слухав, спершись на стіну, — зачовгав і випростався. — Запросити мене сюди було ризиковано.

— Моаш каже, що ви маєте підготовку хірурга, — відказав Ґрейвз, нітрохи не стривожившись.

— Так.

— І що ж ви робите, коли гангренозна кінцівка загрожує всьому організму — чекаєте в надії на поліпшення чи дієте?

Капітан мовчав.

— Наразі королівською охороною керуєте ви, Каладіне, — повів далі Ґрейвз. — Нам знадобиться лазівка, щоб завдати удару, не зашкодивши вартовим. Ми не хотіли обагряти рук королівською кров’ю і прагнули обставити його смерть як нещасний випадок, але тепер я усвідомив, що так чинять боягузи. І зроблю це власноруч. Усе, що мені треба, — це лазівка, і страждання Алеткару завершаться.

— Так буде ліпше й для самого короля, — промовила Данлан. — На троні він конає повільною смертю — наче людина, яка топиться далеко від суходолу. А так раз — і все.

Каладін підвівся. Моаш, вагаючись, також устав.

Ґрейвз глянув на капітана.

— Я подумаю, — пообіцяв той.

— От і добре, — відказав світлоокий. — Відповідь можете дати через Моаша. Станьте хірургом, який так потрібен королівству.

— Ходімо, — сказав лейтенантові командир, — бо решта зацікавляться, куди ми зникли.

Каладін вийшов, а Моаш нашвидку попрощався й рушив за ним. Капітан, відверто кажучи, очікував, що хтось із присутніх спробує затримати його. Невже цих людей не хвилювало, що він утілить у життя свою погрозу й викаже їх?

Але його випустили з кабінету в гамірку й гримотливу загальну залу.

«Буря забирай! — подумав Каладін. — Хотів би я, щоб їхні аргументи були не такі переконливі».

— Як ти з ними познайомився? — спитав він у Моаша, який саме наздогнав командира.

— Рілл — той хлопець за столом — був найманцем у караванах, де я працював, доки мене зрештою не запроторили в мостонавідники. А коли нас звільнили від Садеаса, він розшукав мене… — Доки вони не повернулися за свій столик, Моаш узяв його за руку й зупинив. — Келе, вони мають рацію. Ти й сам це знаєш — я по очах бачу.

— Вони зрадники, — відказав капітан. — І я не хочу мати з ними нічогісінько спільного.

— Ти ж сказав, що подумаєш!

— Сказав — щоб нас звідти випустили, — тихенько відповів Каладін. — Моаше, ми маємо зобов’язання.

— Більші, ніж наш обов’язок перед країною?

— На країну тобі наплювати, — осадив його Каладін. — Ти хочеш лише помститися за особисту кривду.

— Гаразд, нехай так. Але чи зауважив ти одну річ? Ґрейвз ставиться до всіх людей однаково — незалежно від кольору їхніх очей. Йому байдуже, що ми темноокі. Він одружився з такою, як ми.

— Справді?

Каладін чував, що інколи багаті темноокі шлюбувалися з низьконародженими світлоокими — але щоб зі Сколкозбройним високого дану?

— Атож, — підтвердив Моаш. — В одного з його синів узагалі гетерохромія. Ґрейвзові до бурі, що про нього думають. Він просто чинить правильно. А в цьому випадку правильно… — Лейтенант озирнувся. Тепер довкола були люди. — …Так, як він сказав. Хтось має це зробити.

— Я не хочу більше про це чути, — сказав Каладін і, висмикнувши руку, повернувся за столик. — І щоб ніяких більше зустрічей із ними!

Командир опустився на своє місце, а роздратований Моаш прослизнув на своє. Каладін спробував знову зав’язати розмову з Лопеном і Скелею, але не зміг.

Скрізь довкола нього горлали або сміялися.

«Станьте хірургом, який так потрібен королівству…»

Буря забирай, що за розгардіяш!

47. Жіночі хитрощі

–Нічого не розумію, — сказала Шаллан. — Фрактале, ці мапи спантеличують.

Спрен завис неподалік у тривимірній подобі, повній переплетених ліній і кутів. Замалювати їх було складно, бо щоразу як дівчина придивлялася до одного з фрагментів, там виявлялося стільки деталей, що точне зображення ставало нездійсненним.

— Ммм? — запитально прогудів Фрактал.

Шаллан злізла з постелі й кинула книжку на пофарбований білим письмовий стіл. Опустившись навколішки перед скринею Ясни, вона покопирсалася в ній і витягла мапу Рошару — старовинну й не бозна-яку точну: Алеткар було зображено завеликим, а виділення торгових шляхів спотворило контури світу. Та мапа вочевидь передувала сучасним методам топозйомки і картографії, зате була цінна тим, що позначала Срібні королівства, які начебто існували за часів Променистих лицарів.

— Урітіру, — мовила Шаллан, показуючи на блискуче місто, розміщене на мапі в центрі всього сущого — не в Алеткарі (або Алетелі, як його тоді називали), а серед гір неподалік тих країв, які могли бути нинішнім Я-Кеведом. Але в Ясниних примітках зазначалося, що на інших тогочасних мапах його позначали деінде. — Як вони могли не знати, де їхня столиця — центр лицарських орденів? Чому кожна мапа суперечить іншим?

— Мммммм… — видобув замислений Фрактал. — Певне, багато хто про неї тільки чув, але ніколи там не бував.

— Навіть картографи? — засумнівалася Шаллан. — І королі, які замовили ці мапи? Дехто з них обов’язково мав там побувати. То якого ж рожна їм так складно вказати, де саме вона розміщена?

— Може, вони хотіли зберегти координати в таємниці?

Дівчина приліпила мапу до стіни воском зернівки із принцесиних запасів і, схрестивши руки, відійшла на крок-другий. Вона була ще в негліже та з непокритою лівицею.

— В такому разі, вони постаралися на славу, — відказала Шаллан.

Вона вийняла ще кілька тогочасних мап — створених в інших королівствах — зауваживши, що кожна показувала власну країну куди більшою, ніж та мала бути. Дівчина прикріпила до стіни і їх.

— На кожній Урітіру позначене в іншому місці, — сказала вона. — Прикметно, що воно неподалік від земель відповідного королівства, але поза ними.

— Кожна інакшою мовою, — зауважив Фрактал. — Ммм… Бачу закономірності.

І спрен спробував озвучувати написи.

Шаллан усміхнулася. Ясна розповідала, що деякі з них здогадно зроблені мертвою зорепісенною мовою. Вчені багато років билися над…

— «Король Бегардан»… тут я не розумію… певне, «повелів», — почав Фрактал. — «Мапу»? Так, імовірно «мапу». Тож попереднє слово, мабуть, «накреслити»… «накреслити»… знову щось незрозуміле…

— Ти читаєш?

— Бо тут закономірність.

— Ти читаєш зорепіснемовою?

— Не надто добре.

— Ти читаєш зорепіснемовою! — вигукнула Шаллан.

Вона кинулася до мапи, біля якої зависнув Фрактал, і провела пальцями по напису внизу.

— Кажеш, «Бегардан»? А може, «Баджерден»?.. Сам Ногадон…

— Баджерден? Ногадон? Людям треба аж стільки імен?

— Одне — почесне, — пояснила Шаллан. — Його справжнє ім’я здавалося не досить симетричним. Власне, воно, гадаю, було зовсім несиметричне, тож багато століть тому подвижники дали йому нове.

— Але ж… нове також несиметричне.

— Звук «г» — чи придих після голосної в кінці слова — може замінювати будь-яку