Читати книгу - "Тінь гори"

Ми їздили колами навколо бухти, доки не прибули Абдулла, Ахмед і Високий Тоні. Я розповів Абдуллі все, що знав, а потім ми повернулися до джазового концерту на Бек-Бей.

Колектив уже зник, і там залишилося всього кілька дітей. Вони переказали нам повідомлення від Дідьє — улюбленця серед курців, що той поїхав на зустріч з якимось Джонні Сигаром.

Діва аж підскочила, коли побачила, як ми підходимо до її хатини в нетрищах.

— Що це ти в біса виробляєш, придурку? — вибухнула вона.

— Зі мною все гаразд,— сказав я.

— Та не ти,— гаркнула вона.— Інший придурок. Що ти це ти коїш, воюючи з клятими пожежами? Ти що — усі клепки розгубив?

— Ти була в безпеці з Дідьє,— запротестував Навін.— Мене не було лише годину.

— А хто оберігав тебе? — запитала вона, підходячи, щоб тицьнути його в груди.

Навін радісно вишкірився.

— Чого це ти такий веселий?

— Ти турбуєшся про мою безпеку,— пояснив Навін, крутячи пальцем перед її зухвалим носом.— Ти за мене тривожишся.

— Звісно ж, я за тебе тривожуся. І ти ще називаєш себе бісовим детективом!

— Овва,— сказав Навін.

— І це все, на що ти здатен?

— Овва.

— Якщо ти ще раз це повториш, я огрію тебе горщиком,— пригрозила Діва.— Стули рота і поцілуй мене.

Вони вже майже цим зайнялися, коли почувся запеклий гуркіт каструль і сковорідок, а також гучні голоси. Хтось пробирався нетрищами і дуже галасував.

Навін передав Діву до рук Сити, готуючись утекти через провулки на морському узбережжі. Ми з Джонні Сигаром, Дідьє і Навіном стояли обличчям до єдиного шляху, який вів з центральної частини нетрищ.

Почувся неймовірно гучний голос, що волав англійською. Це була Кавіта Синг. Коли вона зайшла на відкрите подвір’я перед хатиною Діви, ми побачили, що жінка усміхається, а жіноча почесна варта її підбадьорює. Діва повернулася разом із Ситою, аби привітатися з нею.

— Лише для тебе,— повідомила Кавіта, віддаючи Діві газету.— Сьогоднішня передовиця. Вона буде на прилавках за кілька годин, але я подумала, що тобі варто побачити її першою.

Діва прочитала передовицю, передивилася світлини свого батька, передала газету мені і впала Навінові в обійми.

Банду, відповідальну за різанину в маєтку Девнані, нарешті спіймали. Бандити зізнались у злочині й опинились у в’язниці. Це був африкано-китайський злочинний синдикат, який відповідав за більшість фармацевтичних насолод, що незаконно текли через Бомбей до Лагосу.

За словами копів, знищення банди і розкриття вбивства було тріумфом, до якого залучили офіцерів з кількох країн. Тимчасовий генеральний директор «Девнані Індастріз» — Раджеш Джайн — знову закликав зниклу спадкоємицю з’явитися і прийняти свій спадок.

Загроза для Діви тепер зникла, і вона могла полишити гасові лампи і знову жити в світі електрики.

— Ліне,— заговорив Дідьє.— Чи можу я запропонувати тобі свою флягу?

Він теревенив і жартував з Кавітою. Її міна вказувала на те, що я невчасно і це діє жінці на нерви.

— Кавіто, як ти дізналася, що Діва тут?

— Ви з Карлою психологічно пов’язані,— прогарчала вона, відпиваючи з фляги Дідьє.— Тож це ти мені скажи.

— Що це все означає?

— Ліне, а чому б тобі просто не поїхати додому? — порадила вона.— У тебе ж є дім, хіба ні?

Я не знав, чому вона злилася, але то було байдуже.

— Бувай, Кавіто.

Я вийшов на вулицю і тільки-но завів мотоцикла, коли поруч зупинився ще один, і хтось вигукнув моє ім’я. То був Раві — вуличний солдат компанії, який їздив зі мною в ніч, коли за мою голову була призначена винагорода.

— Абдулла наказав тебе знайти,— розповів він, залишаючись на мотоциклі, тримаючи руки на високому кермі.— Скорпіони вбили Аміра. І Фарід теж мертвий.

— Нехай їхні душі спочивають з миром,— сказав я.— Що сталося?

— Скорпіони виволокли Аміра з будинку і вбили посеред вулиці.

— Дідько.

— Фарід з’їхав з глузду. Він простріляв собі шлях до камер у поліційному відділку.

— І що було?

— Копи втекли, і Фарід убив трьох скорпіонів, які сиділи в камерах за підпал. Здоровань Гануман, він урятував Вішну. Він схопив шість куль, але таки пішов на той світ. Той вусань Данда, він також загнувся.

— Що сталося з Фарідом?

— Копи повернулися з купою зброї і пристрелили Фаріда. Кажуть, що влучили в нього аж шістдесят разів.

— Ялла[127].

— Звали з вулиці, чоловіче. Тепер тут ковбої проти індійців, а я маю забагато індійської крові для цього лайна.

Він блискавично від’їхав — одинокий кур’єр у мілітаризованій зоні. Він був наляканий і злий, а це завжди погана комбінація для чоловіка.

Я ніколи не бачив переляканого Раві. Він був з урівноважених, і кожна банда таких має. Але втрата двох повноправних членів компанії — тупоголового Аміра, який першим кидався танцювати під будь-яку музику і першим кидався в бійку, а ще Посередника Фаріда — чемпіона з боксу,— вона злякала молодого гангстера.

Загинули скорпіони. Загинули люди компанії. Ще більше приєднаються до них у темній червоній погибелі. Раві жив одним днем. Це була війна. Це був провал усього.

Я повернувся в «Амрітсар». Потрібно було виспатися, а потім прояснити ситуацію на вулиці. Я мав дізнатися, яка частина мого бізнесу ще функціонує, а яка вже розбіглася.

Я припаркувався в провулку, який розділяв готель. Мабуть, занадто часто я тут паркувався, бо, витираючи мотоцикла на ніч, ні на що не звертав уваги.

Я випростався, а поруч стояла мадам Жу. Близнюки теж були там, обабіч від неї.

Було також двоє інших чоловіків, приземисті й худорляві, з таким голодом в очах, який неможливо втамувати. Вони тримали руки в кишенях. Вони були її метальниками кислоти.

— Мадам,— почав я.— Без образ, але якщо ваші метальники кислоти почнуть виймати руки з кишень, я збожеволію. І коли все це закінчиться, я буду не єдиним мертвим чи обпеченим.

Вона розреготалася. Можливо, щоб я не сумнівався в тому, що це сміх, вона увімкнула світло під своєю вуаллю. Це була люмінесцентна лампа на батарейках, що висіла на шиї, немов намисто, ховаючись під