Читати книгу - "Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану"

У тисяча сімдесят першому році в Хорезмській країні написано.

Кінець. Книга написана

Життя та діяльність Абу-л-Газі, хана хівинського, воїна та історика, відомі з його автобіографії, яка входить складовою частиною до його другого твору «Родовід тюрків». Абу-л-Газі не встиг закінчити свій другий твір і доручив завершити цю працю своєму синові Ануша-Мухаммед-ханові (царював з 1663 по 1687 р). Із списку твору Абу-л-Газі «Книга родословного древа тюрків і монголів», що належить Інституту сходознавства АН Узбекистану, відомо, що Ануша-Мухаммед-хан перепоручив закінчити працю свого батька якомусь Махмуду бен-Мулла Мухаммед Заман Ургенчі.

Абу-л-Газі, нащадок Чингізхана, син Араб-Мухаммед-хана, походить з роду государя (падишаха) Шейбана, з покоління узбеків (Шибан – Шайбан – Шейбан; Абу-л-Газі вів свій рід від Шейбана, сина Джучі, онука Чингізхана; мати Абу-л-Газі теж була з роду Чингізидів). Майбутній хівинський хан та історик народився у стольному місті свого батька – в Ургенчі, у п'ятницю, 12 серпня 1603 р. Титул «газі» – «воїн за віру» – в імені новородженого пояснюється двома причинами: він народився через сорок днів після перемоги, яку одержав його батько над загоном уральських козаків, що пограбували Ургенч, а також тому, що його мати Міхрібану-ханим (яку він втратив у шестирічному віці) походила з сім'ї, яка носила цей титул.

В Араб-Мухаммеда, проголошеного ханом у 1602 p., було сім синів: Ісфендіар, Хабаш, Ільбарс, Абу-л-Газі, Шеріф-Мухаммед, Хорезмшах та Авган.

До шістнадцяти років Абу-л-Газі жив в Ургенчі, в оселі своего батька, який, одруживши Абу-л-Газі, передав йому в «удільне володіння» половину Ургенча; друга половина була віддана його братові Хабашу. Сам Араб-Мухаммед-хан переселився в Хіву, тому що на той час Амудар'я змінила течію, відійшла від Ургенча, і він утратив своє значення.

На початку XVII ст. Хівинське ханство було охоплене жорстокою феодальною боротьбою, яка не поминула ні узбеків, ні туркменів. Ця міжусобиця продовжувалась аж до воцаріння в Хіві Абу-л-Газі (1645 p.). Старші брати Абу-л-Газі і він сам брали безпосередню участь у цій боротьбі.

Чотири сини Араб-Мухаммед-хана, розділившись попарно за ознакою приналежності до одніє матері, – Ісфендіар і Абу-л-Газі були від однієї матері, чингізидки, Хабаш та Ільбарс були народжені другою дружиною Араб-Мухаммед-хана, найманкою, – вступили у відкриту боротьбу. Однією з причин ворожих стосунків між Араб-Мухаммед-ханом, Ісфендіар-султаном та Абу-л-Газі-султаном, з одного боку, та Хабаш-султаном і Ільбарс-султаном, з другого боку, були грабіжницькі набіги, які робив останній на Іран та Бухару проти волі батька, що намагався підтримувати мирні стосунки з цими державами.

Хабаш та Ільбарс, яких підтримували ватажки найманів і уйгурів, двох сильних узбецьких родів, вступили у відкриту війну з батьком і братами.

Перші часи вони перемагали, але згодом старший із братів, Ісфендіар, маючи підтримку шаха Аббаса І, здобув перемогу, Хабаш та Ільбарс загинули. Ісфендіара проголосили ханом Хорезму у 1033 Р. X. (1623 р. н. е.). Ісфендіар сидів у Хіві, а також в Хазараспі і К'яті; Абу-л-Газі він віддав Ургенч, а Шеріф-Мухаммеду – Вазір.

Ісфендіар у всіх своїх діях опирався на туркменів, які підтримували його і в часи боротьби з братами.

Надалі відбувалося протистояння Ісфендіара і Шеріф-Мухаммеда з Абу-л-Газі.

Ісфендіар-ханові вдалося відправити Абу-л-Газі заручником до шаха Ірану. Абу-л-Газі поседели в Ісфагані, в фортеці Табарек, де він прожив майже десять років.

Дата прибуття Абу-л-Газі до свого юрту – середина 1641 р.

Після цього Абу-л-Газі вступає у відкриту боротьбу з туркменською знаттю та Ісфендіаром.

Через рік після смерті Ісфендіар-хана, у 1643 р. аральські узбеки проголосили Абу-л-Газі ханом, а хівинським ханом у зв'язку з протидією туркменської знаті він зміг стати лише у 1645 р. За два роки до цього помер Шеріф-Мухаммед-султан.

Абу-л-Газі довів «Родовід тюрків» до цієї події, захворів і скоро помер.

Абу-л-Газі писав про себе, що він обдарований трьома родами знань: знанням законів і устроїв воєнного мистецтва; знанням мов арабської, перської і тюркської та умінням писати різні поетичні твори: месневі, касиди, газелі, мукат-таа і рубаї; знанням у всіх деталях імен, життя та царювання падишахів Арабістану, Ірану, Турану і Монголістану за часи від Адама до його днів.

Абу-л-Газі відомий як автор двох важливих історичних творів: «Шаджара-і таракіма» («Родовід туркменів») та «Шаджара-і турк» («Родовід тюрків»).

«Родовід туркменів», закінчений у 1660–1661 pp., писався у той час, коли Абу-л-Газі мав дозвілля, коли основні його походи були вже закінчені.

Написаний «Родовід туркменів», за словами Абу-л-Газі, «на прохання туркменських мулл, шейхів і беків», які вважали, що поширені в народі Огуз-наме «мають багато помилок і протиріч». Потрібно було дати офіційну редакцію переказу про походження туркменів, їхній розвиток і розміщення. Кожне плем'я знало, а у деяких випадках зберігає до наших днів, свій родовід, але зведеного родоводу різних туркменських племен не було. Вже тоді, у часи Абу-л-Газі (середина XVII ст.), у політичних цілях самого