Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

– Ні, як бачиш зі мною все добре. Просто виникли деякі невідкладні справи, от і все. – майже зі сталевим спокоєм в голосі відповіла їй.

– Оу, справді? – вдавано запитує, хоча по ній було видно що їй на це насрати!

– Ех, шкода що ти вчора не прийшла, нам з дівчатками було так весело! Але без тебе все одно було трохи нудно – саркастично говорить не зводячи з мене очей в яких так і читалося, що вона біситься по цьому приводу, що я до неї так і не прийшла цим її підставивши перед “подружками.” Адже судячи з її белькотіння, Жадана вже встигла наплести їм локшини на вуха, а тепер розгрібає! 

– Справді, а я не шкодую – сухо відповіла, а Жадана вмить замовкла витаращивши на мене очі які мені говорили: “Та як ти тільки посміла мала шмаркачко!”

– Що? Вибач, ти б не могла повторити – солодко заспівала отрутою.

Що ж мені не впадло скажу ще раз.

– Говорю, що не шкодую що не пішла того вечора до тебе – Жадана нервово засмикалася від моїх слів намагалася з усіх сил тримати себе під контролем.

– І чому ж, ти так вирішила? – проказала ледве не крізь зуби.

– Бо зрозуміла, що мені з вами нудно, а ще ви мене дратуєте – крижаним тоном проговорила що навіть я ледве могла впізнати саму себе! І звідки в кролика сміливість?!

– Що ти сказала! – Жадана підвищила голос вже вставши з дивану.

– Ти і сама прекрасно все чула. Навіщо щоразу перепитуєш? Начебто не глуха, добре чуєш. – все, мене як понесло, так понесло! Я більше не могла тримати в собі цю вдавану люб'язність, мені вже не хотілося прикидатися! А говорити прямо, щоб до неї вже нарешті дійшло, що я від неї хочу!

– Ти подиви на неї, набралася нарешті сміливості, щоб дорікати! Вирішила нарешті показати свої зубки! Маргарито! – істерично кричить в мою сторону.

– А що тут такого? Ти ж коли так робиш, чомусь інші через це не переймаються і нічого тобі не говорять з цього приводу. Чи просто не було того хто міг тобі таке сказати в обличчя? Я ж вірно висловилася? – зараз я навіть не була злою і роздратованою, все що мені хотілося зараз це показати, що не всі можуть слухатися її і плазувати в неї в ногах, боячись сказати свою власну думку, тільки б її не розлютити! От тепер хай сьорбне, того що інші теж мають гордість і мовчати перед нею не зобов’язані, поки Жадана буде їх принижувати! Досить вже! 

Я і так все життя намагалась всім догоджати аби тільки не злити їх, не викликати невдоволення, чи розчарування в мені, а як тільки робила хоч одну помилку! Ці зарази кидалися на мене з купою претензій! Що я не працюю, а просто розтягую час, щоб отримати гроші! А вони всі такі бідні і невинні! Дістали вже! Досить з мене цього підлабузництва!

– Маргарито, ти хоч розумієш що зараз верзеш?! – гарка що аж слина летить.

– Так – спокійно удавано відповідаю – А що таке, правда очі ріже? – іронічно запитую. – То можеш не боятися, такі зміюки як ти від цього не вмирають.

– Ах ти ж, суко мала! – вона підійшла швидким кроком до мене впритик – Та я тобі таке влаштую! Що ти приповзеш до мене на колінах благати і простити прощення! Ще будеш мені ноги цілувати, мала вискочко! – кричить що мало власною отрутою не давиться, що навіть ця частинка “отрути” летить на мене. 

Гидота. Дістаю хустинку і витираю наслідки істеричного нападу зміюки.

– Пригальмуй “подружко”, а то, ти мене вже всю своєю отрутою заплювала. Так ще трошки і отруїтися можу.

Жадана істерично верещіть мені прямо в обличчя, видира з рук хустинку і кида собі під ноги. І тримає мене за ліву руку і дивиться божевільним поглядом.

– Ах ти мерзота! Та я тебе прямо зараз навчу як треба зі старшими говорити! Безрідна дівко! Думаєш якщо тебе і твою хвойду матір підібрали, то ти станеш рівнею нам! О ні моя дорогенька, ти все й далі залишаєшся тією злиденнкою, народженої від хвойди! Та ти і сама шльондра! Повія! Як і твоя мати!

ХЛЯСЬ!

Тиша.

Я не витримала і вцідила цій сучці гучного ляпаса, аби тільки закрити їй рота! Я від припливу незрозумілих мені емоцій які ніколи ще не відчувала, входжу в такий собі захисний ступор, хапаю її міцно за комір і присуваю до себе ближче втупившись порожнім поглядом. 

– Закрий свого чорного рота! І геть з мого дому Жадано Ді Лоренс-Ларк! – промовила холодним голосом майже мертвим. Все навколо нас покрилося темними тінями начебто на дворі і не білий день, а вже глуха ніч. Здавалося в кімнаті стало навіть менше повітря, що Жадана ледве не булькала ротом як риба на суші. І я продовжила:

– І що б я тебе тут більше не бачила і не чула! І спробуй хоч пальцем когось з мого дому зачепити, навіть якщо це буде слуга, чи покоївка, ти пошкодуєш про зроблене Жадано Ді Лоренс-Ларк! Ти мене зрозуміла! 

Жадана в моїх руках почала трястися і судомно вириватися з мого хвату і як тільки я її відпустила, вся смоль що огортала кімнату одразу розвіялася, а Жадана відійшла від мене на декілька кроків дивлячись переляканими очима.

– Та йди ти до демонів! – прохрипіла наостанок і пішла звідси. 

Я ще деякий час стояла в якомусь незрозумілому мені стані, не рухаючись спрямувавши свій погляд в нікуди. Поки до мого плеча не доторкнулася чиясь рука і я повернулася до реального світу.

– Хмаринко, з тобою все гаразд? – запитав стурбовано Нокс якось перелякано на мене дивлячись. 

– Так, а що? – не могла зрозуміти що саме його так налякало.

– Маріє, ти знаєш що саме тільки що зробила? – насторожено запитує. 

Та що з ним?

– Поговорила з Жаданою – відповіла.

– Я не про це, ти тільки що випустила свою силу темних і заледве не вбила її.

– Що! – округлюю очі в шоці – Як це ледве не вбила?!

– Схоже ти не свідомо випустила свою магію яка вирувала в тобі від сильних емоцій і зреагувала, як тільки почула небезпеку.

До мене нарешті дійшло! Так ось що, то була за чорна смоль по всій кімнаті! То, то я таке зробила! Так ще, й ледве людину не вбила!