Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

– А хто такі “Вирви”? – дракон натомість трохи покривився на моє запитання.

– Вирви це не найкращі істоти які є в нашому світі, радше найгірші. Якщо вже їх описувати, то вони схожі на черв’яків, але до драконячої матері величезних черв'яків! Так, ще й з купою зубів! А вирвами їх прозвали тому, що вони в землі пророблюють величезні дірки які майже не мають кінця.

– Ого! Великі зубаті черв’яки! Не хотілося б з ними зустрітися – зізналася я, бо моя багата уява вже встигла намалювати цю епічну картину “маленького зубастика” який легко мене зжере.

– Хм, ти казав що мені може сподобатися перша частина дороги, я так розумію ти говорив про “Небесну краплю?"

– Так, про неї – зухвало відповів.

– І чому ж її так прозвали? – можливо це якесь невелике море, чи лагуна? Або озеро. А в голові купа здогадок, але жодної відповіді! А дракон все й досі мовчить! Я вже навіть підключила жалібний погляд котика з мультика “Шрек” аби почути відповідь.

– Навіть не дивися так на мене – почав єхидно – я не скажу тобі ні чому вона так називається, ні як воно виглядає. Скажімо, для тебе це буде маленька мотивація, щоб полетіти і самій все побачити! – і либиться, зараза!

– Ах ти ж! Так нечесно! – обурилася.

– Як знаєш, але я тобі не скажу відповіді – стена плечима.

Ну добре! Земля кругла, твоє тобі ж повернеться! Запитаєш ти в мене лускатий, ще щось!

– І досить мене подумки обзивати – бурчить.

– Я нічого такого не роблю! – як він здогадався?! Він що думки читає?!

– Ні, Маріє думки я твої не читаю, просто в тебе все на обличчі написано.

– А от і ні! – заперечую червоніючи!

– А от і так! Ще й як видно! – долина з іншої частини кімнати голос Ненсі. От зрадниця! Вони, що змовилися?!

– Я ж казав, що видно – радісно говорить Нокс сяючи ясним сонечком. – Ну годі тобі Хмаринко, не дуйся ти.

– Я не дуюся!

– Ще і як дуєшся – відстоює на своєму.

– Дуєтеся пані Маріє, не брешіть хоча б собі. – звертається до мене Ненсі вже на моє справжнє ім’я.

– І це говорить мені привидка яка очей не зводить з іншого привида, причому постійно на нього дуючись через дрібниці – бурчу під носа, але навіть так, ці слова не пройшли повз Ненсі яка стала в оборону стійку.

– І ні за ким я не стежу! Тим паче, що Лайон взагалі не мій типаж! – бухтить як пічка.

– Ненсі, ти хоча б собі не бреши – говорю до неї її ж словами.

– А я і не брешу! – скрикує, а щоки то давно вже рум’яні! – Все мені час працювати! Покличете якщо щось знадобиться! – швидко тараторе і вибігає з їдальні.

– Треба ж, а в цьому домі такі інтриги що аж дух захоплює! – весело говорить дракон. 

– Та вже й не кажи. До речі, а коли саме ми відправляємося до Драґару?

– Завтра вранці – спокійно вимовля.

– Завтра? А тобі не здається що, це буде якось занадто швидко? Та й зібрати речі в дорогу треба. – бо й дійсно все якось швидко так вирішилося що, аж незвично, що вже завтра я звідси піду! Ну як піду, полечу. Передаю привіт всім акрофобам! І ще другий привіт завтра вранці, прямісінько зі спини дракона!

– Ні, в нашій ситуації це самий раз. Та і збиратися ми можемо починати прямо зараз, щоб до вечора було все готово. І раджу багато речей не брати, тільки змінний одяг і необхідні речі все інше ми зможемо знайти в Драґарі. 

– Гаразд – погодилася з ним все ж, можливо так воно і на краще. Все одно потім я знову зможу повернутися сюди, а Лайон з Ненсі та Євою поки приглянуть за маєтком.

– Пані Маргарито – за дверей показався стурбований Лайон. Я підвела на нього свій погляд даючі знак, щоб продовжував.

– Там до вас прийшла Жадана Ді Лоренс-Ларк. Вона каже що ви її подруга і хоче з вами поговорити.

От чорт! Я тільки розслабилась, подумки переконавши себе що Жадана зрозуміє те, що я до неї так і не прийшла, але схоже ні. Вилізла як прищ на лобі в самий несподіваний і не вчасний момент! Дістала вже, вона що очевидних натяків не розуміє? 

Що я не дуже горю бажанням з нею зустрічатися, як і вона хоче поскоріше мене здихатися! Але постає питання. Якого вона тоді взагалі припхалася!

– Добре, де вона? – знехотя запитала в Лайона.

– Пані Ді Лоренс-Ларк очікує на вас у кімнаті для зустрічей.

Я підвелася зі свого стільця і попленталася до неї, як перед виходом з їдальні мене затримує дракон хапаючи мою руку.

– Хмаринко, може мені краще піти з тобою? – стривожено запитує дракон – Все ж, Жадана не та людина з якою варто говорити наодинці, вона може заподіяти тобі якоїсь шкоди.

– Ні, ти краще залишайся тут або йти починати збирати речі, а я хочу сама поговорити з нею віч-на-віч. І ти Лайоне теж можеш іти в своїх справах, мене не треба супроводжувати. 

– Пані, ви впевнені що вам варто залишатися з нею на самоті? – пита Лайон.

– Так. Я впевнена. – твердо відповіла і одразу поспішила відійти від них якнайдалі поки не передумала.

Я вирішила їх відпустити і поговорити з Жаданою сама. Скажімо так, я хочу поставити всі крапки які мене пов’язують з нею, зробивши це все у відвертій розмові. Надіюся це стерво не почне психувати як одразу я зайду в середину.

Зупинившись прямо біля приймальної кімнати, я буквально шкірою відчувала як за дверима, так і фонить гнітюча атмосфера що, так і давить на все навколо. Так, заспокойся, вдих-видих, головне не показувати їй свій страх! Треба показати Жадані, що перед нею стоїть вже не те дурне дівчисько яке слухало її кожне слово! І на цей раз, грати за її правилами я не збираюсь! 

Відчиняю двері і заходжу, натягую усмішку аж до самих вух.

– Привіт Жадано! Можу я поцікавитися, що привело тебе сюди в таку ранню годину? – защебетала веселою пташкою нащо вона скривилася.

– І тобі привіт, Маргарито. Я прийшла навідати свою найкращу подругу. Бо ти, так і не прийшла до мене вчора, а я вже подумала що з тобою щось вже сталося, от і прийшла перевірити. Ато раптом тебе вже Дикий зжер по дорозі до мене! – вона захихотіла істеричним сміхом наче це і надіялася знайти. Зміюка! Не дочекаєшся!