Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

– Щось не так? Тобі не подобається їжа? – запитує мене, бо я вже хвилини дві витріщаюся собі в тарілку не торкнувшись жодного шматочка.

– Ні! Ні, все добре! – швидко випалила – Просто замислилися.

– Якщо ти, так і далі будеш замислюватися, мені доведеться тебе годувати з ложечки – дракон обперся однією рукою об стіл, а іншою об спинку мого стільця і нахилився до мене ближче. 

– Не треба, я і сама можу! – протараторила.

– Треба ж, а коли мене годувала з ложечки не так сильно переймалася цим. – бешкетно всміхається.

– То була вимушена міра! – спалахую ще більше від зніяковіння.

– Справді. Тоді це теж “Вимушена міра”. Ато ще зачахнеш без їжі, а мені потім тебе ще відгодовувати прийдеться. 

– Нічого не прийдеться! Від однієї порції не з'їденої їжі ще ніхто не вмирав!

Дракон повернувся на своє місце, тільки на цей раз розвернувся до мене повністю і чекав поки я почну їсти. Він серйозно хоче дивитися як я їм?!

– А ти чого тоді не їси?

– Я буду, але спершу простежу, щоб моя дружина добре поїла – самовдоволено мовив дракон.

От же ж! Я вирішила почати їсти, але під пильним поглядом який давить на мене зліва, шматок в горло не лізе! Я подивилася гнівно на дракона.

– Добре, я теж буду їсти, щоб тебе так не бентежити – безневинно промовив дракон продовжуючи за мною стежити.

 І від цього мені мало було полегшити! В якому місці?! Якщо він все продовжує в мені дірку свердлити! Може про щось поговорити? 

– А наскільки далеко знаходиться Драґар? – запитую, щоб розслабитися, дракон на секунду замислився.

– Хм, думаю дорога займе приблизно шість днів.

– Шість днів! Так це майже тиждень! – різко повернулася до нього.

– Це якщо все буде добре, але на деякій частині дороги, можуть виникнути проблеми. І от там, можна застрягнути надовго. Тому дорога може зайняти ще більше часу.

– Але це надто далеко! – адже судячи по його словах, подорож може стати довша через проблемну дорогу і розтягнутися в два тижні, а то і місяць! 

– Не хвилюйся, ми підемо коротшим шляхом – його очі хитро метнулися в мою сторону. Щось мені вже не подобається його “короткий шлях.” Адже мій внутрішній голос так і вола, що мені він не сподобається!

– І наскільки короткий буде цей шлях? – з обережністю запитую в дракона.

– Тоді дорога може зайняти в нас всього два дні. – просто відповів і коли я почула два дні, мені навіть полегшало. Але в чому підстава?

– Але ти, так і не відповів, як саме ми будемо туди добиратися? – нагадала йому на що він широко посміхнувся наче відповідь я і так знала.

– Це ж очевидно, ми полетимо моя Хмаринко!

– Ні! – скрикую. Тільки не політ! Я вже згодна йти пішки місяць, але тільки не летіти!

– Так! – наполяга на протилежному – І відмовок я не приймаю – серйозно сказав – ми полетимо і так швидше дістанемося Драґару. – але потім трохи м’якше додав – Не бійся, деякі частини нашої дороги тобі можуть дуже сподобатися особливо перша її частина. І повір, найкраще розглядати ту всю красу з висоти.

Не знаю чому, але мені стало трохи легше від його слів, враховуючи що я не дуже люблю висоту. Реально! Ще секунду назад в мене накривало панікою як тільки я згадувала про політ, а зараз. Наче нічого і не було! Я різко втратила ці відчуття. 

Я зиркнула на дракона прискіпливим поглядом. Він ж казав що через мітку може відчувати те що і я. Адже так?

– Що ти зробив? – я слідкую уважно за його реакцією.

– Ти про що? – вигнув брову в подиві.

– Ти знаєш про що я, Ноксоре. Що ти тільки що зробив? – адже я ясно бачу, що він прекрасно усвідомлює що саме я від нього хочу.

– Я забрав твій страх собі.

– Як це забрав? І взагалі навіщо? – дивуюся, як можна забрати чийсь страх?!

– Через наш зв’язок я забрав твій страх і паніку, щоб ти не нервувала так сильно.

Не знаю чому, але мене його дія страшенно обурювала! З однієї сторони я розумію він хотів допомогти, але… Я не розумію, чому мені не подобається це? Таке відчуття наче в мене забрали частину мене без мого відому і хоч це майже непомітно, але все одно, відчувається якась порожнеча всередині. Начебто там чогось не вистачає. І це дуже дратувало!

– І як часто ти в мене забираєш відчуття? – насторожено запитую, а дракон трохи напружився, схоже зловив своїми “диво локаторами” мою зміну настрою що до його вчинку.

– Всього декілька разів – зізнався наче в якомусь злочині.

– Ніколи так більше не роби! – я сама дивувалася наскільки спокійно я це промовила, що навіть моторошно стало, але потім вже більш буденно додала – Принаймні без мого відома.

– Добре. Я тебе цим образив? – запитує в мене тихо.

– Ні. Не знаю. – я опустила очі додолу – Просто… після цього я відчуваю якісь незрозумілі відчуття. Начебто чогось не вистачає і це трохи не приємно. – зізналась йому.

– Добре, я тебе зрозумів.

І між нами запанувало незручне мовчання. Навіть їсти вже не хотілося, тому я безладно колупалася в себе в тарілці не знаючи що сказати. Ну, от ми зайшли в глухий кут, а до того так добре розмовляли, а зараз. Ніхто не може і слова сказати, щоб розпочати все спочатку. І чомусь я відчуваю себе так кепсько від того, що саме йому наговорила. Хоча і розумію що вчинила правильно, але все ж. Нокс просто хотів мені допомогти, а я так різко на це відреагувала, так ще й в не найкращу сторону.

– Вибач, я не хотіла так різко на це відповідати – пробурмотіла йому.

– Нічого, адже я і сам деколи так само реагую. Та і я мав запитати спершу твого дозволу. Тому тобі не має за що вибачатись. – і Нокс легко всміхнувся мені.

– Можеш розказати мені, через які саме місця ми будемо летіти? – цікавлюся, адже він казав що там є і дуже гарні місця які б мені дуже сподобалися.

– Спочатку ми перетнемо “Небесну краплю”, потім пролітатимемо не далеко від “Грізних гір” прямо до “Лісу загублених”, а вже після лісу ми дістанемося тієї най складнішої дороги “Пустища Вирв”. Але нам вона не буде перешкодою, адже ми будемо летіти, а не йти пішки. І на завершення ми прибудемо до “Посадкових лук” біля яких і знаходиться Драґар.