Читати книгу - "Вибрані твори"

Через те я Тебе люблю, Що люблю моє рідне місто, За яке Ти в нерівнім бою Віддала своє серце іскристе. КИЇВ! Тінь монастирських стін. І дзвінниці гордої Лаври, Де на кличний Софії дзвін Відгукнулись Твої «Літаври». І нема. Вас обох, нема... Ти — і Київ... лиш біль і спогад, Незабутнього смутку туман Застилає осінню дорогу. З кожним ранком старіє осінь. Плаче поле порожнє, чорне... Лиш крізь хмари — проміння просів, Мов до серця Тебе хто пригорне. І вже хмари чатують хижі (Сизі крила — лихі замети), Тільки сіють осінню свіжість Пишні айстри з Твоїх сонетів. Це ж недавно такі цвіли — Золотаві, горді та чисті — В день осінній, в той день коли Ти з’явилась у нашім місті. Знаю, мрія моя палка Є в серцях багатьох поетів: Щоб зійшли у наших рядках Свіжі айстри з Твоїх сонетів.

12 грудня 1947

Оксана Лятуринська. Олені Телізі
От я знову йду за казкою, А байкар так чудно сплів: «Сам Дажбог поглянув з ласкою Й дав життя — один порив. Спало в світ ніхто не вмів. І назвать ніхто не вмів. Віщуни ж добравши слів, От назвали Літавицею. Злот-вогнем воно все значене І тривало тільки мить. І таке йому призначення: Поривати мимохіть». От і казка вже домовлена. Той байкар так чудно сплів: Щоб життя було порив!..