Читати книгу - "Біблія, Невідомий Автор"

Де ж забиті, там він.

Йов 40

1 І промовляв Господь до Йова:

2 Чи буде ставати на прю з Всемогутнім огудник? Хто сперечається з Богом, хай на це відповість!

3 І Йов відповів Господові:

4 Оце я знікчемнів, що ж маю тобі відповісти? Я кладу свою руку на вуста свої...

5 Я раз казав був, і вже не повторю, а вдруге казав і більше не додам!...

6 І сказав Господь Йову з бурі:

7 Підпережи но ти стегна свої, як людина: Я буду запитувати тебе, ти ж відповідай мені!

8 Чи ти хочеш порушити право моє, звинуватити мене, щоб оправданим бути?

9 Коли маєш руку, як Бог, і голосом ти загримиш, немов він

10 то окрась ти себе пишнотою й величчю, одягнися у славу й красу!

11 Розпорош лють гніву свого, і поглянь на все горде й принизь ти його!

12 Поглянь на все горде і впокори його, зіштовхни нечестивих з їхнього місця,

13 поховай їх усіх у поросі, а їхні обличчя пов'яжи до сховку.

14 Тоді й я тебе славити буду, як правиця твоя допоможе тобі!

15 А ось бегемот, що його я створив, як тебе, траву, як худоба велика, він їсть.

16 Ото сила його в його стегнах, його ж міць у м'язах його живота.

17 Випростовує він, немов кедра, свого хвоста, жили стегон його поспліталися.

18 Його кістки немов мідні труби, як ті прути залізні.

19 Він початок Божих доріг, і тільки Творець може наблизити до нього меча...

20 Бо гори приносять поживу йому, і там грається вся звірина польова.

21 Під лотосами він вилежується, в укритті очерету й болота.

22 Лотоси тінню своєю вкривають, поточні верби навколо нього.

23 Ось бушує річка, та він не боїться її, він безпечний, хоча б сам Йордан йому в пащу впадав!

24 Хто може схопити його в його очах, гаками ніздрю продірявити?

25 Чи левіятана потягнеш гачком, і йому язика стягнеш шнуром?

26 Чи очеретину вкладеш йому в ніздрі, чи терниною щоку йому продірявиш?

27 Чи він буде багато благати тебе, чи буде тобі промовляти лагідне?

28 Чи складе він угоду з тобою, і ти візьмеш його за раба собі вічного?

29 Чи будеш ним бавитися, як птахом, і прив'яжеш його для дівчаток своїх?

30 Чи спільники ним торгуватимуть, чи поділять його між купців?

31 Чи багром проколеш ти шкіру його, а острогою його голову?

32 Поклади ж свою руку на нього і будь готовий до бою, а краще того не роби!

Йов 41

1 Тож сподіватися на перемогу марно, від самого вигляду його впадеш.

2 Нема сміливця, щоб його він збудив, а хто ж перед обличчям моїм зможе стати?

3 Хто вийде навпроти мене і вціліє? Що під небом усім це моє!

4 Не буду мовчати про члени його, про стан його сили й красу його постави.

5 Хто відкриє поверхню одягу його? Хто підійде коли до подвійних його щелеп?

6 Двері обличчя його хто відчинить? А зуби його — це жах!

7 Його спина — щитів шеренги, з'єднаних, як печаткою.

8 Одне до одного прилягають і вітер між ними не пройде.

9 Одне до одного сполучені, і не відділяться.

10 Його чхання засвічує світло, а очі його як повіки зорі ранкової!

11 Бухає полум'я з пащі його, вириваються іскри вогняні!

12 Із ніздрів його валить дим, немов з казана пара, що кипить на вогні.

13 Його подих вугілля розпалює, і бухає полум'я з пащі його.

14 Сила ночує на шиї його, а страх перед ним утікає.

15 М'язи його грубі, тверді і збиті.

16 Його серце, мов з каменя вилите, і тверде, як те долішнє жорно!

17 Як підводиться він, лякаються силачі, та й ховаються з жаху.

18 Той меч, що досягне його, не встоїть, ані спис, ані ратище й панцер.

19 За солому залізо вважає, а мідь за гнилу деревину!

20 Стріла, не примусить втікати його, каміння із пращі для нього, як сіно.

21 Булаву вважає він за соломинку, і сміється з посвисту ратища.

22 Низ його — гострі черепки, стає на гостре, немов на болото.

23 Робить він, що кипить глибочінь, мов горня, і обертає море в окріп.

24 Стежка світить за ним, а безодня здається йому сивиною.

25 Нема подоби йому на землі, він безстрашним створений,

26 він безстрашно дивиться на все, що високе, він цар над усіма величними звірами!

Йов 42

1 А Йов відповів Господові:

2 Я знаю, що можеш ти все, і нема задуму в тебе, який би не здійснився!

3 Ти сказав: Хто ж то такий, що ховає пораду немудру? Бо я казав, чого не розумів... Це дивні речі, мені незбагненні.

4 Послухай же, я буду запитувати тебе, ти ж мені поясни...

5 Я чув був про тебе лише з розмов, а тепер моє око ось бачить тебе...

6 Тому я зрікаюся сказаного, і каюся у поросі й попелі!...

7 І сталося по тому, як Йов промовив ці слова до Господа, то сказав Господь теманянину Еліфазові: Запалився мій гнів на тебе та на двох твоїх приятелів, бо ви не казали слушного про мене, як раб мій Йов.

8 А тепер візьміть собі сім бичків та сім баранів, і йдіть до мого раба Йова, і принесете цілопалення за себе, а мій раб Йов помолиться за вас, бо тільки його я вислухаю, щоб не заподіяти вам чогось лихого, бо ви не казали слушного про мене, як раб мій Йов.

9 І пішли теманянин Еліфаз, шух'янин Білдад та нааматянин Цофар, і зробили, як наказав їм Господь. І зглянувся Господь над Йовом.

10 І Господь повернув Йова до його попередго стану, коли він помолився за своїх приятелів. І помножив Господь усе, що Йов мав, удвоє.

11 І прийшли до нього всі брати його, і всі сестри його та всі попередні знайомі його, і їли з ним хліб у його помешканні. І вони головою хитали над ним, та втішали його за все лихо, що Господь був спровадив на нього. І дали вони йому кожен по одній кеситі і по одній золотій обручці.

12 А Господь поблагословив решту днів Йова більше від попередніх, і було в нього чотирнадцять тисяч дрібної худоби, шість тисяч верблюдів, тисяча пар худоби великої та тисяча віслючок.

13 І було в нього семеро синів та три дочки.

14 І назвав він першу Єміма, а другу — Кеція, а третю — Керен-Гаппух.

15 І таких вродливих жінок, як Йовові дочки, не знайшлося по всій землі. І дав їм їх батько спадщину поміж їхніми братами.

16 А Йов жив по тому сто сорок років, і побачив синів своїх та синів своїх синів, в чотирьох поколіннях.

17 І впокоївся Йов старий та насичений днями.

ПРОПОВІДНИКПроповідник 1

1 Книга проповідника, сина Давидового, царя в Єрусалимі.

2 Наймарнотніша марнота, сказав проповідник, наймарнотніша марнота, все марнота!

3 Яка користь людині від усієї праці її під сонцем?

4 Покоління відходить, й покоління приходить, а земля віковічно стоїть!

5 І сонце сходить, і сонце заходить, і квапиться до місця свого, де сходить воно.

6 Віє вітер на південь, і на північ повертає, крутить він, крутить по колу, і до початків своїх повертається ...

7 Всі потоки до моря течуть, але море вони не наповнюють. До місця, звідки течуть, ті водні потоки повертаються, щоб знову текти!

8 Все це втомлює людину, вона сказати всього не втрапить! Не насититься баченням око, і не наповниться слуханням вухо...

9 Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитися воно, і нема нічого нового під сонцем!...

10 Буває таке, що про нього кажуть: Дивися, це нове! Та воно вже було від віків, що були перед нами!

11 Нема згадки про перше, а також про наступне, що буде, про них згадки не буде між тими, що будуть потому...

12 Я, проповідник, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі.

13 І поклав я на серце своє, щоб шукати й досліджувати мудрістю все, що робилося під небом. Це праця тяжка, яку дав Бог для людських синів, щоб клопоталися нею.

14 Я бачив усе, що робилося під сонцем, і ось усе це марнота та гонитва за вітром!...

15 Викривленого не направиш, а неіснуючого не полічиш!

16 Казав я був серцю своєму: Ось я велику мудрість набув, найбільшу за всіх, що до мене над Єрусалимом були. І бачило серце моє всяку мудрість і знання.

17 І поклав я на серце своє, щоб збагнути мудрість, і збагнути безглуздя та дурість, і зрозумів я, що й це все, то гонитва за вітром!...

18 Бо з набуванням мудрості зростає й клопіт, хто ж розуміння збільшує, той збільшує й страждання!...

Проповідник 2

1 Сказав я в серці своєму: Дай-но випробую себе веселощами, і насолодитися всяким добром, та й воно ось марнота...

2 Про сміх я сказав: Він безглуздий, — а про радість: Яка з неї користь?

3 Задумав я збагнути в серці своєму, що таке дурість, і став оживляти вином своє тіло, але з розумом, аж поки побачу, що ж добре для людських синів, що робили б під небом за короткого часу свого життя.

4 Зробив я великі справи: поставив для себе будинки, задля себе садив виноградники,

5 насадив для себе садів та гаїв, з усілякими деревами плодовими.

6 Наробив я для себе ставів, щоб поливати з них ті дерева, що виростали.

7 Набував я для себе рабів та невільниць, були в мене й слуги, що виросли при мені. А худоби великої та худоби дрібної було в мене більше, ніж у всіх, що в Єрусалимі до мене були!

8 Зібрав я собі також срібла та золота, і скарбів від царів із провінцій, завів я собі співаків та співачок, жінку і втіху людських синів — наложниць.

9 І звеличувався я все більше і більше, над усіх, що в Єрусалимі до мене були, моя мудрість також була при мені.

10 І всього, чого очі мої пожадали, я їм не відмовляв: я не стримував серця свого від жодної втіхи, бо тішилося серце моє від усього, що я зробив, і це була частка моя від усякої праці моєї!

11 Та коли я поглянув на всі плоди своїх рук, і ось усе це марнота та гонитва за вітром, і нема під сонцем нічого корисного!...

12 І звернув я увагу свою на мудрість, безглуздя і дурість. Бо що зробить людина, що прийде вона по царі? Тільки те, що вона вже зробила!

13 І я побачив, що є перевага в мудрості над дурістю, як є перевага у світла над темрявою:

14 у мудрого очі його в голові його, а безглуздий у темряві ходить. Та я зрозумів, що доля одна всіх їх спіткає!

15 І промовив я в серці своєму: Коли доля одна для дурня й для мене, то нащо тоді я мудрішим ставав? І я сказав був у серці своєму, що марнота й оце...

16 Не лишається пам'яті про мудрого, як і про дурного, на вічні віки, у днях наступних зовсім все забудеться, і мудрий помирає так само, як і людина без розуму...

17 І життя я зненавидів, бо стало огидним мені все, що діється під сонцем, бо все це марнота та гонитва за вітром!...

18 І зненавидів я все, що зробив був під сонцем, бо його залишу людині, що буде вона по мені,

19 а хто знає, чи мудрий той буде чи дурень, хто запанує над усім, що я з мудрістю зробив був під сонцем? Це марнота також...

20 І коли я поглянув у відчаї на те, що я робив під сонцем, то серце моє прийшло в розпач ...

21 Бо буває людина, що працює з мудрістю, знанням та з хистом, та все полишає на долю людині, яка не працювала над тим: Марнота й оце і лихо велике!

22 Та й що має людина з усієї своєї праці та з клопоту серця свого, коли працює вона під сонцем?

23 Бо всі дні її — муки, а смуток — робота її, і навіть вночі її серце спокою не знає, теж марнота й оце!...

24 Нема кращого людині над те, щоб їсти та пити, і щоб душа її бачила добре з праці своєї.