Читати книгу - "Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна"

— Нейтралізувати? Це один з тих солоденьких евфемізмів, які вживають замість слова «вбити», чи не так?

— Боюся, що так.

— Амбер ніколи не відрізнявся розбірливістю, — зауважила вона. — Надто великий вплив американської журналістики, гадаю. Отже, тобі відомо: я добре знаю, що і як у Вежі, й ти хочеш, аби я допомогла тобі вбити цю парочку. Правильно?

Я кивнув.

— Рінальдо сказав мені: якщо ми запізнимось і Юрт встигне пройти ритуал трансформації, можливо, ви знатимете, як протиставити йому певну силу, — пояснив я.

— Він просунувся у читанні тих записів далі, ніж я уявляла, — сказала вона. — Мені не залишається нічого іншого, крім бути з тобою відвертою, бо від цього може залежати наше життя: так, є спеціальні методи. Ні, вони не стануть нам у пригоді. Для того, аби скерувати силу в такому напрямку, потрібно заздалегідь серйозно підготуватися. Це не щось таке, що я можу взяти й застосувати будь-якої миті.

Мандор неголосно кахикнув.

— Я б не хотів бачити Юрта мертвим, — мовив він, — якщо є бодай якась змога захопити його живим. Я міг би забрати його до Дворів і посадити під замок. Спробувати виправити покаранням. Має бути якийсь спосіб нейтралізувати Юрта, не нейтралізуючи в тому сенсі, про який ви сказали.

— А якщо такий спосіб не спрацює? — запитав я.

— Тоді я сам допоможу тобі його позбутися, — пообіцяв Мандор. — Я не маю ілюзій стосовно нього, але відчуваю, що зобов’язаний спробувати бодай щось. Боюся, що наш батько може не пережити звістки про його загибель.

Я відвів очі. Можливо, він мав слушність; і, навіть попри те, що після смерті старого Савалла він успадкує його титул та прибере значні статки, я знав, що Мандор не хоче отримати все це такою ціною.

— Розумію, — сказав я. — Про це не подумав.

— Отже, дай мені шанс його полонити. Якщо це не вдасться, ми разом з тобою зробимо те, що змушені будемо вчинити.

— Згода, — відповів я і подивився на Джасру: як їй такий поворот.

Вона уважно, із дивним виразом обличчя дивилася на обох нас.

— «Наш батько»? — перепитала вона.

— Так, — відказав я. — Не збирався про це говорити, але якщо вже зайшла мова... Юрт — наш молодший брат.

Очі у неї розгорілися: вона відчула, що відкривається можливість вплутатися в інтригу.

— То, виходить, це боротьба за владу в родині? — поцікавилася вона.

— Можете назвати і так, — погодився я з нею.

— Не зовсім, — заперечив Мандор.

— А ваша родина посідає високе місце при Дворах?

Мандор лише здвигнув плечима. Так само, як і я. У мене було відчуття, що вона намагається щось урвати для себе з цієї нової ситуації, і я вирішив покласти цьому край.

— Ми обговорювали інше, невідкладне завдання, — промовив я. — Хочу проникнути всередину фортеці та відповісти на виклик Маски. Ми зупинимо Юрта, якщо він там з’явиться, і передамо його Мандору. Якщо ж просто затримати його не вдасться, ми підемо до кінця. Ви з нами?

— Ми ще не узгодили ціну, — зауважила вона.

— Справді, — визнав я. — Ми говорили про це з Рінальдо, і він попросив мене переказати вам, що припиняє вендету. Вважає, що зі смертю Каїна він і Амбер — квити. Рінальдо попросив мене звільнити вас, щоб ви могли допомогти нам, і запропонував, аби в обмін на вашу допомогу в боротьбі з новим господарем фортеці ми відновили ваш суверенітет над Вежею Чотирьох Світів. Як вам така пропозиція?

Вона взяла зі стола келих і надовго прикипіла до нього вустами. Я розумів, що вона зволікає, намагаючись прорахувати, як би отримати з цієї оборудки якомога більше зиску.

— Ти говорив з Рінальдо недавно? — запитала.

— Так.

— Тоді мені незрозуміло, чому він гасає казна-де з тим Далтом? Якщо він схвалює цей план, то чому він не тут, не разом із нами?

Я зітхнув.

— Гаразд, розповім усе, зі самого початку. — Але, якщо ви погоджуєтеся пристати до нас, я хотів би незабаром вирушити.

— Я слухаю, — сказала вона.

Отже, я докладно переповів їй пригоду в Арденському лісі, промовчавши тільки про те, що Віалла взяла Люка під свою протекцію. У міру того, як я розповідав, Найда, здавалося, нервувалася сильніше й сильніше, і з її кутка час од часу лунали дивні звуки, схожі на скавуління.

Коли я закінчив розповідати, Джасра звелася на ноги, опершись на руку Мандора, пройшла повз нього, легенько зачепивши його стегном, і зупинилася перед Найдою.

— А тепер скажи мені, чому ви утримуєте тут доньку високопосадовця Беґми? — запитала.

— Нею заволодів демон, який обожнює пхати носа в мої справи, — пояснив я.

— Насправді? Мене завжди цікавили хобі демонів — вони бувають такими несподіваними, — зауважила вона. — Проте, схоже, цей конкретний демон хоче повідати щось таке, що може мене зацікавити. Якщо ви люб’язно повернете йому на кілька хвилин дар мови, я обіцяю після цього розглянути вашу пропозицію.

— У нас обмаль часу, — сказав я.

— Тоді моя відповідь — ні. Зачиніть мене деінде й вирушайте до Вежі без мене.

Я зиркнув на Мандора.

— Я ще не вирішила, прийняти вашу пропозицію чи ні, — продовжила Джасра. — Розглядайте це просто як витрати на розваги, за професійною термінологією Рінальдо.

— Не бачу, як це може нам зашкодити, — підтримав Джасру Мандор.

— Тоді дозволь їй говорити, — попросив я його.

— Можеш говорити, ти’їґо, — промовив він.

Утім, її перші слова були адресовані не Джасрі, а мені:

— Мерліне, ти маєш дозволити мені супроводжувати тебе.

Я підійшов і став так, аби бачити її обличчя.

— Нізащо, — відповів їй.

— Чому ні? — запитала вона.

— Бо твій пунктик щодо мого порятунку насправді заважатиме мені в ситуації, де варто буде ризикнути.

— Така моя природа, — відказала Найда.

— А у мене така проблема, — мовив я. — Не збираюся тебе кривдити. Радий буду потеревенити з тобою, коли все залишиться позаду, але наразі тобі доведеться пересидіти усе це десь віддалік од мене.

Джасра прокашлялася і вступила у розмову.

— Це все, що ти хотіла сказати? Чи, може, у тебе є