Читати книгу - "Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна"

— Я знайома з Найдою, — проказала Джасра. — Чому ця дівчина... так захоплена?

— Це дуже заплутана історія, — відповів я, — а ми маємо обговорити дещо інше, що, не сумніваюся, ви повважаєте вартим вашої уваги.

Поглянувши на мене, вона високо вигнула брову.

— Ох, правда, ця крихка субстанція, що так швидко псується! — промовила. — Коли вона виринає на поверхню так раптово, це, зазвичай, призводить до панічного страху перед фактами. Що ж тобі від мене потрібно?

Я й надалі посміхався.

— Добре, коли вмієш правильно оцінювати факти, — сказав їй.

— Високо ціную той факт, що я в Амбері й жива, і не в камері, а спілкуюсь із двома джентльменами, які поводяться миролюбно. Також ціную те, що більше не перебуваю в тому неприємному становищі, про яке зберегла не найкращі спогади. І, схоже, це тобі мушу дякувати за своє визволення?

— Так.

— Але чомусь сумніваюся, що це був із твого боку акт чистого альтруїзму.

— Я вчинив це заради Рінальдо. Він хотів витягти вас, але був розбитий. Тоді я розробив план, що міг спрацювати, і спробував реалізувати його. Він спрацював.

При згадці синового імені м’язи на її обличчі напружились. Я гадав, що їй приємніше чути те ім’я, яке дала йому вона, ніж «Люк».

— З ним усе добре? — запитала вона.

— Так, — відповів я, сподіваючись, що кажу правду.

— То чому його нема тут?

— Він десь із Далтом. Не знаю, де саме. Але...

Цієї миті Найда тихенько чи то простогнала, чи промурмотіла щось, і ми подивилися на неї. Але вона сиділа недвижно. Мандор запитально поглянув на мене, але я ледь помітно похитав головою. Не хотів, аби він пробудив її саме тепер.

— Він погано впливає на нього, цей варвар, — зауважила Джасра. У неї знову перехопило голос, і вона ковтнула води. — Я так хотіла, аби Рінальдо мав куртуазні манери, а не гицав повсякчас верхи, мов дикун, — вела вона далі, раз у раз скидаючи очима на Мандора й обдаровуючи його легенькою посмішкою. — Але тут на мене чекало розчарування. У вас є щось міцніше за воду?

— Звісно, — відповів я. Відкоркувавши пляшку вина, налив їй келих. Поглядом запропонував і Мандору вина, але він похитав головою.

— Однак ви маєте визнати, що він чудово показав себе в тому турнірі з легкої атлетики проти студентів із Лос-Анджелеса, на другому курсі, — вставив я, не бажаючи, аби про Люка казали, як про якогось нікчему. — І це завдяки тому, що він мав звичку й до енергійнішого способу життя.

Приймаючи з моїх рук келих, вона посміхнулася.

— Так. Того дня він побив світовий рекорд. Так і бачу, як він долає той останній бар’єр.

— То ви були там?

— Звісно. Я була на усіх ваших змаганнях. Бачила, і як ти біг. Непогано.

Вона відсьорбнула вина.

— Чи не бажаєте, щоб я послав по обід для вас? — запитав я.

— Ні, я не дуже голодна. Ми недавно почали говорити про правду...

— Так, саме про неї. Наскільки я розумію, у Вежі ви побилися на чаклунській дуелі з таким собі Маскою...

— Маскою? — не зрозуміла вона.

— Із чаклуном, який носить синю маску і нині хазяйнує у Вежі.

— А, з ним... Так і було.

— Тобто, я правильно викладаю перебіг подій?

— Так, але двобій виявився нещасливим для мене. І все через мою нерішучість. Він заскочив мене несподівано, тож я не встигла виставити захист. Ось так усе й трапилося. Такого більше не станеться.

— Певний, що ні. Але...

— А ти мене викрав? — перервала вона. — Чи бився з Маскою, аби мене звільнити?

— Ми билися, — визнав я.

— І в якому стані ти залишив Маску?

— Похованим під купою гною, — відповів я.

Вона розреготалася.

— Чудово! Люблю чоловіків з почуттям гумору.

— Мені треба туди повернутися, — додав я.

— Отакої! Навіщо?

— Бо цей Маска тепер вступив у союз із одним з моїх ворогів — хлопцем на ім’я Юрт, який бажає моєї смерті.

Вона ледь помітно здвигнула плечима:

— Якщо Маска тобі не рівня, то не бачу, чому в парі з цим Юртом він становить велику проблему.

Мандор кашлянув:

— Із вашого дозволу хочу зауважити, що цей Юрт — перевертень та дрібний чаклун з Дворів. Він також уміє маніпулювати Тінями.

— Тоді це, звісно, інша справа, — протягнула вона.

— Але головне навіть не в цьому, — сказав я. — На мою думку, Маска планує провести Юрта крізь ритуал, який пройшов ваш покійний чоловік, — той самий, де використовують Фонтан Сили.

— Ні! — вигукнула вона, схопившись на ноги. Рештки вина з її келиха змішалися зі слиною Найди та кількома старими плямами крові на тебризькому килимі[107], який я придбав, спокусившись зображеною на ньому пасторальною сценою з делікатно пропрацьованими деталями. — Не можна, щоб це повторилося!

У її очах завирувала справжня буря. Вперше я побачив її вразливою.

— Через це я його втратила... — сказала.

Це тривало хіба мить. А тоді до неї знову повернулась її непохитність.

— Я не допила своє вино, — мовила, опускаючись на стілець.

— Принесу вам інший келих, — запропонував я.

— А он там, на столі, це, бува, не дзеркальце?

11

Визираючи крізь вікно на сніг, я зачекав, доки вона закінчить чепуритись, а заразом, скориставшись тим, що стою до неї спиною, спробував непомітно дотягтися до Корал і до Люка.

Але марно. Коли вона поклала на стіл гребінець та щітку, які я їй дав, а поруч з ними й люстерко, я зрозумів, що вона закінчила приводити до ладу свої думки, так само, як і волосся, й готова для подальшої розмови. Неквапно повернувшись, я підійшов ближче.

Ми деякий час дивились одне на одного, наче змагаючись, у кого обличчя залишатиметься порожнішим, а потім вона спитала:

— Ще хтось в Амбері знає, що ти мене пробудив?

— Ні, — відказав я.

— Добре. Тобто, я маю шанс вийти звідси живою. Як розумію, ти потребуєш моєї допомоги проти Маски та Юрта?

— Так.

— Яку саме допомогу бажаєш отримати і що готовий за це заплатити?

— Я маю намір