Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.) 📚 - Українською

Читати книгу - "Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)" автора Михайло Юрійович Відейко. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 171 172 173 ... 231
Перейти на сторінку:
Шевченко

Початок середньовіччя знаменував поділ населення на групи за релігійним показником. Християнська община на ІV–V ст. утвердила певні позиції в ідеології міст Боспору та Херсонеса. Християнство стало офіційною релігією на Боспорі в останній третині V ст. Якщо на початку членами релігійних общин були, вочевидь, «ксени» і «перші люди міста», тобто іноземці та представники еліти, то з часом віру приймають дедалі більше мешканців.

З ІІІ ст. на Боспорі та з ІV ст. в Херсонесі з’являється християнська символіка в похованнях, однак однозначно християнськими вважають поховання з відмежованими нішами, відомі з VІ ст. Поховальний культ язичників відправлявся переважно в межах сім’ї найближчими родичами, а поховання ранніх християн можна розглядати як громадські. Тут збиралися одновірці в дні поминання померлих і мучеників. Склепи слугували місцем відправлення культових дій, літургій та місцем поминальних трапез, що потребувало достатньо тривалої присутності одновірців у поховальній камері. Через те християнські могили відрізняються від язичницьких своєю будовою: останки померлих відгороджувалися від простору поховальної камери. Ця камера слугувала для багатократного відвідання. Підземний склеп відображав «божественний морок» і середовище, в якому відбувалися богослужіння в ранніх, ще нечисленних християнських культових спорудах. Поява склепів із такою будовою надійно фіксується лише у VI–VII ст.

Християнство пройшло довгий і складний шлях проникнення і утвердження в Херсонесі, Південно-Західній Тавриці та на Боспорі. Остаточному впровадженню християнства передував тривалий перехідний період, протягом якого співіснували старі язичницькі релігійні уявлення і нова християнська ідеологія. Багато що з досягнень античної думки було пристосовано до християнських догм. Синкретичні релігійні уявлення, містеріальні, східні еллінізовані культи на честь Ісіди, Мітри та ін. були характерні цьому періоду. Для таких культів, хоч і на честь різних богів, часто відомих ще з архаїчного періоду, як-от ­Діоніс або Матір богів, було властиве підвищення інтересу до життя після смерті. Культи, пов’язані з обіцянням блаженства в потойбічному світі та безсмертя, з таїнствами, посвятами були відомі протягом усієї античності, хоча менш поширеними.

Культова практика греків постійно набувала нових ознак, наприклад, частими знахідками з перших століть нашої ери стають світильники із зображеннями традиційних божеств та їхніх атрибутів. Інші ознаки релігійної практики залишалися без змін у північнопричорноморських містах протягом усього періоду античності. Тож проведення чіткої хронологічної межі між «давніми» і «новими» уявленнями неможливе.

У Херсонесі частина населення вшановувало богиню Партенос, вочевидь, до впровадження 391 р. закону, що забороняв функціонування язичницьких храмів. Про дієвість цього закону в Херсонесі свідчить те, що з V ст. християнські базиліки будуються на місці багатьох колишніх античних храмів.

Співіснування язичницької та християнської ідеології ще у IV ст. н. е. було властиво не лише для окраїн, а й для центральних регіонів імперії. Вже після офіційної заборони влади змушувати християн відправляти язичницькі культи 324 р., закладення і освячення 330 р. нової столиці імперії — Константинополя відбувалися у присутності, крім усіх інших, — язичницьких жерців. Лише 382 р. імператор Граціан позбавив їх економічної підтримки держави, хоча в Римі до кінця IV ст. до н. е. ще приносили пожертви богам язичницького пантеону. Адже 416 р. імператор Феодосій ІІ офіційно відсторонив нехристиян від громадських посад.

На сьогодні встановлено, що вже протягом IV ст. у Херсонесі існувала невелика за кількістю християнська община. Адепти нової релігії мирно співіснували з основною масою населення, яке ще не прийняло християнства. Нема чітко вираженої християнської ділянки цвинтаря у IV і на початку V ст. У цей час для поховання заможних осіб будуються склепи зі стінами, розмальованими християнською символікою.

Свідченнями поширення християнства є розписи склепів із християнськими символами. Є також археологічні свідчення — знахідки пряжок з хрестом і натільних хрестиків, а також світильники із зображеннями хреста з V ст. Час перед тим — IV і початок V ст. є перехідним до християнства, коли християни використовували язичницькі символи, коли суто християнські риси в надгробках і могилах були відсутні.

У кількох склепах на склепінні зображали лавровий вінок, в який вписано було монограму Христа з літерами «альфа» і «омега». Ці написи ніби цитують слова з Апокаліпсису про те, що Бог — це Альфа і Омега, початок і кінець всього. Вінок з античності символізував перемогу, нагороду. Нагороди від Господа чекали християни для своїх померлих родичів.

Над християнськими склепами відсутні культові церковні споруди, які зазвичай будували над місцями вшанування святих і мучеників у Візантійській імперії. З похованнями мучеників у Херсонесі, які загинули в часи Діоклетіана (284–305 рр.), пов’язують хрестоподібні усипальниці, збудовані біля базилік Західної та Східної. Заміський хрестоподібний храм також первинно був мавзолеєм. Там, у 655 р., як вважається, був похований папа Мартін І. У Херсонесі він перебував у засланні з 15 травня по 16 вересня. На тій самій ділянці некрополя відкрито ще три склепи з християнською символікою. Пізніше саме це місце стало центром вшанування мучеників. Тут протягом VІ–VІІІ ст. розташовувався головний християнський цвинтар.

За «Житіями», на прохання херсонеських християн безпосередньо до імператора Константина, в Херсонес 325 р. прибув єпископ Капітон. Його супроводжував загін з 500 солдатів на чолі з Феоною. Капітон охрестив населення міста. Над піччю, з якою пов’язували чудо Капітона, було зведено храм-мартирій, однак лише в VІ ст. Саме з цього часу оповідь про нього стала найбільш популярною. У цих життєписах йдеться також, що єрусалимський єпископ надіслав до Херсонеса в часи Діоклетіана проповідників Василія, Агафодора, Євгенія і Елпідія, які намагалися навернути до віри язичників. Утім, вважається, що місіонерська діяльність була можливою лише з VІІ ст., коли слава Єрусалима як батьківщини християнства і значного церковного центру затьмарила колишню славу Антіохії.

Самі тексти «Житій» були написані у VІ–VІІ ст. і дійшли до нас у списках, найбільш ранній з яких було укладено в Константинополі на початку Х ст. Через те дослідники ставляться до повідомлень з цього джерела про історію Херсонеса у ІV ст. з обережністю. Метою цих агіографічних текстів було укріплення слави місцевих святих, тісно пов’язаних з історією міста, для поширення християнської ідеології. Саме тоді, у VІ–VІІ ст., активно будуються християнські храми. Так само з недовірою підходять до підпису херсонеського єпископа в деяких списках діянь І Вселенського собору 325 р. Це синайський і арабський списки отців собору, які близькі між собою і походять від єдиного оригіналу, датованого кінцем VІІ або VІІІ ст. Але вже безсумнівним вважається присутність херсонеського єпископа Євферія на ІІ Вселенському соборі 382 р., оскільки його підпис стоїть серед єпископів скіфських областей, поряд з єпископами Томітанським і Анхіальським.

Християнська община в Херсонесі наприкінці ІV ст. була доволі впливовою, зважаючи і на участь єпископа у ІІ Вселенському соборі, і на наявність надійно датованих християнських поховань цього часу, і на фрагменти ранньохристиянської скульптури, знахідки лампадофора, лампад. Наприклад, відома частина мармурової скульптури фантастичного чудовиська, що стискає у пащі рибу. «Звір із бездни» був утіленням гонителів християнства, і змальовувався у ранньохристиянській літературі, тоді як риба — самих християн. Після Міланського едикту 313 р. християнство було легалізоване, а до цього часу християни могли таємно збиратися в підземному храмі, відкритому розкопками на головній вулиці Херсонеса. Пізніше над цим храмом була побудована наземна церква-мартирій одного з перших мучеників. Утім це лише припущення, адже за археологічними дослідженнями з’ясовано, що обидві частини храму будувалися одночасно на місці поховання заможного мешканця. У період появи перших християнських общин часто для богослужінь використовувалися місця поховань, адже вони були недоторканними.

У Пантікапеї на той період християнська община була настільки численною, що на некрополі було виділено спеціальну ділянку, де ховали

1 ... 171 172 173 ... 231
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)"