Читати книгу - "Пасажир"

— Ти лікував мене?

— Навіщо? Ти ні на що не хворів. Ти був логічним продовженням мого експерименту. Лихо було в тому, що тебе рятував твій сильний характер. Ти зумів зберегти примару брата в глибинах підсвідомості.

Кубела спробував глянути на ситуацію з божевільного погляду Туанена.

— Чому ж ти знову не ввів мені того препарату?

— Та не було такої можливості. Анджей не довіряв мені. Попри мою поміч — я оплатив його дім у Пантені, — він тримав мене на відстані. Навіть повернув мені гроші за дім! Потім йому пощастило перевести Францишку до Віль-Еврара, де я вже не міг її дістати.

— Він здогадався про твої справи?

— Ні, просто відчув, що тут щось негаразд. Селянське чуття. Він отримав французьке громадянство і почувався певніше. Я нічого не міг удіяти. Тим паче що Анджей був здоровезний чолов’яга. Фізична сила: зрештою все зводиться до неї.

— Що було зі мною потім?

— Хтозна. Я облишив твій випадок і зосередився на інших дослідженнях. Спираючись на історію твого розвитку, я вирішив створити препарат, здатний подрібнити психіку дорослої людини, породивши чимало вторинних особистостей.

— Препарат «Метиса».

— Ти забігаєш наперед. Мені довелося понад десять років працювати самому, без коштів, без помічників. Я топтався на місці. І лише в 90-х роках «Метис» зацікавився моїми розробками.

— Чому?

— Модне віяння. Він активно завойовував ринок заспокійливих і антидепресивних препаратів. Холдинг цікавили будь-які препарати, що відзначалися невідомим передніше впливом на людський мозок. Я розповів їм про ДКР97, хоч тоді він так не звався. Власне, навіть не існував у своїй… ну, остаточній формі.

— Вони тебе фінансували?

— Та не дуже. Але мені пощастило просунутися вперед. Створити препарат, що викликає ланцюгову реакцію в людському мозку.

— А як він діє?

— Поняття не маю. Принцип дії пояснити я не можу. Зате я довго спостерігав його результати. Все відбувається як під час подрібнення атомного ядра. Пам’ять просто-таки вибухає. Та в людського мозку своя логіка. Щось на кшталт закону всесвітнього тяжіння, під впливом якого бажання, спонуки і фрагменти пам’яті природним чином поєднуються, щоб витворити нове «я».

Кубела усвідомив, що його власні дослідження проблеми близнят чи синдрому множинних особистостей, по суті, спрямовані були на пошук цього закону тяжіння.

— Ти проводив клінічні досліди?

— У тім і полягала головна трудність. Мої розробки потребували людського матеріалу. Марно випробовувати такий препарат на щурах чи мавпах. «Метис» — потужний концерн, то й мови не може бути, щоб випробовувати негодящі препарати на непридатному матеріалі.

— То й що?

— Вони дозволили мені відкрити спеціалізовану клініку. Я розпочав випробування на психічно хворих. Тобто на тих, чия особистість і так була нестабільна. У тій клініці я мав дуже велику свободу. Секретні дослідження цілковито фінансував «Метис».

— Який сенс тестувати такий препарат на психічно хворих? Загострювати вже наявну патологію?

— Можливість загострювати недугу містить у собі власну протилежність — здатність її лікувати. Та ми до цього ще не дійшли. Ми сіяли, а потім пожинали тільки спостереження, факти.

Воскресали давні примари. Досліди з людьми в концтаборах. Маніпуляції з розумом у радянських психлікарнях. Такі дослідження перебувають під суворою забороною, та для військової розвідки їхні результати завжди будуть неоціненні.

— Отримані дані були хаотичні. Декотрі пацієнти поринали в маячню. Інші ставали овочами. Треті, навпаки, набували досить стійкої особистості, та згодом вона руйнувалася.

— Як ото в Патріка Бонфіса?

— Ти починаєш розуміти. Бонфіс був один із перших моїх піддослідних.

— Як виник намір проводити випробування з психічно здоровими людьми?

— Армія захотіла поглибити мої досліди. Мені запропонували розробити справжню програму. Програму «Мотрійка». Зі справжнім набором людей зі здоровою психікою, яких ми могли б обробити. Мені надали фінансову та технологічну допомогу для створення мікросистеми, здатної самостійно задовольняти нашу потребу в ДКР97. Завдяки нашому імплантатові стало можливо відправляти людей, що зазнали такого оброблення, в самостійне життя, щоб поглянути, як вони будуть поводитися. Програма була ризикована, і навіть поміж військовими далеко не всі її підтримували. Та дехто з керівництва хотів дізнатися, до чого воно все приведе.

— Ти маєш на увазі «Метис» чи армію? Хто з них конкретно відповідав за цей протокол?

— Мені це невідомо. Хтозна. Щоразу збираються якісь наради, комітети, представництва. Відповідальність за рішення розмивається. І ніколи не щастить знайти людину, що конкретно відповідала б за нього.

Кубела взяв на себе роль диявольського адвоката.

— Чому твій препарат не випробовували на в’язнях, засуджених злочинцях чи терористах?

— Бо вони під надійним захистом. Адвокати, медіа, спільники: справжніми злочинцями опікуються всі, кому не ліньки. Набагато простіше викрадати невідомих людей, що Богу духа винні. «Метис» і військові розробили систему відбору, та я тим ділом ніколи не цікавився.

Саша.ком. Феліс, Медіна, Лейла. Про цей аспект програми Кубела знав набагато більше, ніж Туанен.

— Я приймав тих, сказати б, добровольців, працював з ними, промивав їм мізки: хоч що там сталося б, вони неодмінно відмовлялися від сканування чи рентґену, а то імплантат відразу ж виявили б. Потім ми відпускали їх і спостерігали за тим, що діється.

Кубела знав, що було далі. А тим часом стіни довкруги аж двигтіли. З гуркоту було зрозуміло, що декотрі хвилі сягали покрівлі бункера, до якої було двадцять метрів.

— І як тепер відбуваються ваші досліди?

— Їх припинили. «Мотрійку» закрили.

— Чому?

Дідуган засудливо покрутив головою.

— Мої результати їх не переконали. Піддослідні зазнають одиничних нападів. Вони міняють особистість, та геть непередбачувано. Декотрим навіть щастить вирватися з-під нагляду. Військо і «Метис» дійшли висновку, що мої розробки ніколи не знайдуть практичного вжитку. Ні військового, ні комерційного.

— Здається, ти з цим не згоден.

Туанен поворушив пальцями в осяяних пальником сутінках.

— Мені начхати на їхні рішення. Я — творець. Я граюся людськими долями.

Кубела спостерігав за співрозмовником. Прегарні риси, численні зморшки, велична постава голови. Життя знівечило це обличчя, лишивши найнеобхідніше — шкіру та кістки, позбавлені тіла. Справжнісінький навіженець, що поставив себе понад людьми і законом.

— Ви знищили всіх піддослідних?

— Не всіх. Ти