Читати книгу - "Джерело"

— Ти, Айку, краще відмовився б від театру, — сказав Ланселот Клоукі. — Писати — це поважна справа, це не для заблудлих покидьків, які хочуть себе випробувати.

Перша книжка Ланселота Клоукі — про його пригоди за кордоном — уже десятий тиждень утримувалася в переліку бестселерів.

— Чом би й ні, Лансе? — солоденько простягнув Тухі.

— Добре, — гаркнув Клоукі, — добре. Налийте мені випити.

— Це жахливо, — повторила Лойс Кук, спроквола похитуючи головою з боку на бік. — Абсолютно жахливо. Це так жахливо, що навіть чудово.

— Маячня, — відказав Ґас Вебб. — Навіщо я взагалі сюди приходжу?

Айк жбурнув рукопис у камін. Зшиток вдарився об решітку і впав обкладинкою догори, зминаючи тонкі сторінки.

— Якщо Ібсен може писати п'єси, чому не можу я? — запитав він. — Він майстер, а я нездара, але це ще не достатня причина.

— Не в космічному сенсі, — сказав Ланселот Клоукі. — Одначе ти таки нездара.

— Ти не мав цього казати. Я сказав це перший.

— Це видатна п'єса, — промовив чийсь голос.

Голос був повільним, гугнявим і знудьгованим. Він пролунав цього вечора вперше, і всі вони повернулися до Жуля Фауґлера. Карикатурист якось намалював його портрет, що став відомий — дві дотичних кулі, велика і маленька: велика була його пузом, маленька — нижньою губою. Він був вбраний у добре скроєний костюм кольору, як він сам казав, «лайна гусака». Він ніколи не знімав рукавичок і носив ціпок. Це був знаменитий театральний критик.

Жуль Фауґлер потягнувся ціпком до каміна, підчепив рукопис і проволочив його підлогою до своїх ніг. Він не підняв зшитка, а лише повторив, дивлячись на рукопис:

— Це видатна п'єса.

— Чому? — запитав Ланселот Клоукі.

— Бо я так сказав, — відрубав Жуль Фауґлер.

— Це жарт, Жулю? — запитала Лойс Кук.

— Я ніколи не жартую, — відповів Жуль Фауґлер. — Це вульгарно.

— Пришліть мені кілька квитків на прем'єру, — вишкірився Ланселот Клоукі.

— Вісім вісімдесят за два місця на прем'єрному показі, — сказав Жуль Фауґлер. — Це буде найбільший хіт сезону.

Жуль Фауґлер повернувся і побачив, що Тухі дивиться на нього. Тухі всміхнувся, але його усмішка не була ані щаслива, ані безтурботна; це був схвальний коментар до справи, що її Тухі вважав насправді дуже серйозною. Фауґлер обвів усіх зневажливим поглядом, що на мить зм'як, помітивши розуміння в очах Тухі.

— Чому б тобі не приєднатися до Ради американських письменників, Жулю? — запитав Тухі.

— Я індивідуаліст, — відповів Фауґлер. — Я не вірю в організації. Крім того, хіба це обов'язково?

— Ні, зовсім не обов'язково, — весело відповів Тухі. — Не для тебе, Жулю. Тут я нічого не можу тебе навчити.

— Що мені в тобі подобається, Еллсворте, то це те, що ніколи нічого не мушу тобі пояснювати.

— Чорт, а що тут треба пояснювати? Ми всі шестеро однакові.

— П'ятеро, — поправив Фауґлер. — Мені не подобається Ґас Вебб.

— Чому ні? — запитав Ґас. Він не образився.

— Тому що він не миє вух, — відповів Фауґлер, так наче питання поставив хтось інший.

— А, це, — буркнув Ґас.

Айк підвівся, вп'явся очима в Фауґлера, не досить упевнений, що може полегшено зітхнути.

— Вам справді подобається моя п'єса, містере Фауґлер? — нарешті тихо запитав він.

— Я не сказав, що вона мені подобається, — прохолодно відповів Фауґлер. — Я гадаю, вона смердить. І саме тому чудова.

— О, — видихнув Айк. Він засміявся, відчувши легкість в душі, й обвів обличчя в кімнаті тріумфальним поглядом.

— Так, — сказав Фауґлер, — мій підхід до критики такий, як у тебе до писання. Наші мотиви однакові.

— Ти чудовий хлопець, Жулю.

— Містер Фауґлер, якщо ваша ласка.

— Ви чудовий хлопець і найбундючніший покидьок на землі, містере Фауґлер.

Фауґлер погортав сторінки рукопису кінцем ціпка.

— Айку, ваш машинопис огидний, — мовив він.

— Чорт, я ж не стенографістка. Я творча особистість.

— Ви зможете дозволити собі секретарку після відкриття сезону. Я вважаю себе зобов'язаним похвалити п'єсу — якщо інших причин немає, то бодай для того, щоб припинити знущання над друкарською машинкою. Друкарська машинка — це дивовижний інструмент, не варто з неї глумитися.

— Гаразд, Жулю, — промовив Ланселот Клоукі, — це все дуже дотепно і хитромудро, і ви рафінована та блискуча особистість, як усі вискочні — та заради чого ви хвалите це лайно?

— Тому що це — як ви слушно зауважили — лайно.

— Ти не логічний, Лансе, — сказав Айк. — Не в космічному сенсі. Написати хорошу п'єсу, яку хвалитимуть, — це ніщо. Будь-хто здатен на це. Будь-хто, хто має талант, а талант — це винятково продукт діяльності залоз. Але написати лайно, яке хвалитимуть, — візьми спробуй.

— Він це вже зробив, — зазначив Тухі.

— Це ще як подивитися, — відповів Ланселот Клоукі. Він перехилив порожній келих до рота і висмоктав останній кубик льоду.

— Айк краще за тебе розуміє ситуацію, Лансе, — сказав Жуль Фауґлер. — Він щойно довів своєю маленькою промовою, що є справжнім мислителем. І, цілком випадково, філософ із нього кращий, ніж автор п'єс.

— Я напишу про це наступну п'єсу, — сказав Айк.

— Айк щойно виклав свої аргументи, — вів далі Фауґлер. — І мої. А також ваші, Лансе. Розгляньмо мою позицію, якщо маєте бажання. Чи досягнення для критика хвалити хорошу п'єсу? Жодним чином. Критик тоді стає лише славним хлопчиком на побігеньках між автором і публікою. Навіщо мені це? Мене нудить від цього. Я маю право вразити людей власною особистістю. Інакше я відчуватиму розчарування — а я не вірю в зневіру. Та якщо критик здатен популяризувати геть нікчемну п'єсу — ви ж відчуваєте різницю! Отже, я зроблю хітом… — як називається твоя п'єса, Айку?

— «Моя дупа не твого носа діло», — відповів Айк.

— Даруйте?

— Це назва.

— О, розумію. Отже, я зроблю хітом «Моя дупа не твого носа діло».

Лойс Кук голосно розреготалася.

— Усі ви здіймаєте до біса багато галасу з нічого, — сказав Ґас Вебб, лежачи на спині й заклавши руки за голову.

— А зараз, якщо бажаєте, розгляньмо ваш випадок, Лансе, — продовжив Фауґлер. — Яке задоволення має кореспондент, звітуючись про події у світі? Громадськість читає про розмаїті міжнародні кризи, і ви щасливі, якщо вони помітять ваш підпис. Але ви ж нічим не гірші за будь-якого генерала, адмірала чи посла. Ви маєте право змусити людей замислитися про ваше існування. Отож ви чините мудро. Ви створили чудову колекцію нісенітниць — так, нісенітниць, — але морально виправданих. Розумна книжка. Світові катастрофи як тло для вашої мерзенної та нікчемної особистості. Як Ланселот Клоукі напився на міжнародній конференції. З якими красунями спав Ланселот Клоукі під час вторгнення. Як Ланселот Клоукі підхопив дизентерію під час голоду. А чому б і ні,