Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"

(До адміністратора). Вибачте — на хвилинку. Ви зараз будете переносити його речі? Якщо мене хтось питатиме, скажіть, будь ласка, щоб почекав.

Адміністратор. Я перекажу покоївці, що займеться речами.

Філіп підходить до дверей Дороті й стукає.

Дороті. Заходь, Філіпе.

Філіп. Ти дозволиш мені випити тут склянку віскі? Дороті. Авжеж. Будь ласка.

Філіп. У мене до тебе два прохання.

Пластинка скінчилась. Видно, як із сусіднього номера виходить адміністратор, потім заходить покоївка й починає збирати і складати на ліжку речі Престона.

Дороті. Які ж, Філіпе?

Філіп. Одне, щоб ти виїхала з цього готелю, а друге — щоб повернулася до Америки.

Дороті. Який ти безсовісний, який недобрий! Ти ще гірший за Престона!

Філіп. Я не жартую. Тобі зараз не місце в цьому готелі. Я не жартую.

Дороті. Мені було так хороше з тобою. Філіпе, не треба цих дурниць. Будь ласка, любий, я дуже тебе прошу, не треба.

Видно, як на порозі сусідньої кімнати з'являється боєць Вілкінсон у формі

Інтернаціональної бригади.

Вілкінсон(до покоївки). А де товариш Ролінгс? Покоївка. Заходьте й сідайте. Він просив почекати.

Вілкінсон сідає в крісло, спиною до дверей. У сусідній кімнаті Дороті поставила нову пластинку. Філіп піднімає адаптер, і пластинка беззвучно крутиться на диску.

Дороті. Ти казав, що хочеш випити. Ось, пий.

Філіп. Вже не хочу.

Дороті. Що з тобою, любий?

Ф і л і п. Ти добре знаєш, що я не жартую. Вертайся до Америки.

Д о р о т і. Я не боюсь обстрілів. Ти вже переконався в цьому.

Ф і л і п. Не про обстріли йдеться.

Д о р о т і. Тоді про що ж, любий? Я тобі не подобаюсь? Я робитиму все, щоб ти був мною задоволений.

Ф і л і п. Як мені змусити тебе поїхати?

Д о р о т і. Ти ніяк не змусиш. Я не поїду.

Філіп. Давай я хоч перевезу тебе до «Вікторії».

Д о р о т і. Нічого не вийде.

Філіп. Якби ж то я міг поговорити з тобою відверто.

Д о р о т і. А чому ти не можеш?

Філіп. Я ні з ким не можу говорити відверто.

У Д о р о т і. Але ж, любий, це в тебе просто заскок. Тобі треба звернутися до психоаналітика, й він одразу вилікує тебе. Це дуже просто й навіть цікаво.

Філіп. Ні, ти безнадійна. Але прекрасна. Доведеться просто вивезти тебе звідси силоміць. (Опускає голку на пластинку й підкручує патефон). Вибач, якщо я псую тобі настрій.

Д о р о т і. Певно, це в тебе від печінки, любий.

Поки патефон грає, за дверима сусіднього номера, де покоївка збирає речі, а Віл-кінсон сидить у кріслі, зупиняється чоловік у шинелі й береті. Він прихиляється до одвірка, щоб легше було цілитись, і стріляє хлопцеві в потилицю з довгоствольного маузера. Покоївка скрикує — «Ой!» — а тоді заходиться плачем, затуливши обличчя фартушком. Філіп, почувши постріл, штовхає Дороті на ліжко й підходить до дверей з пістолетом у правій руці. Прочинивши двері й тримаючи пістолет напоготові, він дивиться в один, потім у другий бік, а тоді виходить у коридор і заходить до сусідньої кімнати. Побачивши його з пістолетом, покоївка

знову скрикує.

Філіп. Припиніть! (Підходить до Вілкінсона, піднімає його голову, голова знову падає). Сволота. Ах, сволота.

Дороті вийшла за ним і зупиняється на порозі.

Штовхає її). Іди звідси.

Дороті. Філіпе, що сталось?

Філіп. Не дивися на нього. Він мертвий. Хтось застрелив його.

Дороті. Хто застрелив?

Філіп. Може, він сам застрелився. Тебе це не стосується. Іди звідси. Ти що, ніколи не бачила трупів? Ти ж, здається, військова кореспондентка, га? Іди звідси, іди дописуй свою статтю. Це тебе не стосується (До покоївки). Ану, мерщій виносьте

звідси всі ті бляшанки й пляшки. (Починає викидати речі з шафи на ліжко). Все згущене молоко. Всю тушонку. Весь цукор. Усю лососину. Весь одеколон. Усе мило. Виносьте все це геть. Треба викликати поліцію.

Завіса

Кінець першої дії

ДІЯ ІІ, СЦЕНА 1

Кабінет в Управлінні безпеки. Простий стіл, на ньому тільки лампа під зеленим абажуром. Усі вікна зачинені й жалюзі опущені. За столом сидить невисокий чоловік з аскетичним обличчям — тонкі губи, гачкуватий ніс, кошлаті брови. На стільці біля столу сидить Філіп. У руці в чоловіка з гачкуваггим носом олівець. Перед столом сидить другий чоловік. Він глухо ридає, здригаючись усім тілом. А н т о н і о (чоловік з гачкуватим носом) дивиться на нього з цікавістю. То — перший боєць із третьої сцени першої дії. Він простоволосий, у спідній сорочці, підтяжки, на яких мають триматись його бахматі формені штани, розстебнуті і звисають додолу. Коли завіса піднімається, Філіп підводиться й дивиться на першого бійця.

Філіп (утомленим голосом). У мене до вас іще одне запитання.

Перший боєць. Не питайте мене. Будь ласка, не питайте мене. Я не хочу, щоб ви мене питали.

Філіп. Ви заснули?

Перший боєць (схлипуючи). Так.

Філіп (вкрай втомленим безбарвним голосом). Ви знаєте, чим це карається?

Перший боєць. Так.

Філіп. Чому ви не сказали цього зразу, чому забрали в нас стільки часу? Я б не розстріляв вас за це. Ви мене дивуєте. По-вашому, у нас розстрілюють задля потіхи?

Перший боєць. Треба було сказати. Я боявся.

Філіп. Так. Треба було сказати.

Перший боєць. Атож, товаришу комісар.

Філіп (до Антоніо, холодно). Як ви гадаєте — він справді заснув?

Антоніо. Звідки мені знати? Ви хочете, щоб я його допитав?

Філіп. Ні, mi coronel [90], ні. Нам потрібні відомості. Нам не потрібні зізнання. (До першого бійця). Скажіть, що вам приснилося, коли ви заснули?

Перший боєць (стримуючи ридання, вагається, потім каже). Не пам'ятаю.

Ф і л і п. А ви згадайте. Не поспішайте. Я просто хочу впевнитися. Тільки не брешіть. Мене не обдурите.

Перший боєць. Я вже згадав. Я стояв, прихилившись до стіни, й гвинтівка була в мене між ніг. Так, я згадав. (Схлипує). Мені… мені приснилося, що я обіймаю свою дівчину, а вона… вона зі мною щось робить. Не пам'ятаю що. То був просто сон. (Схлипує).

Ф і л і п (до Антоніо). Вас це задовольняє?

А н т о н і о. Я не зовсім розумію.

Ф і л і п.