Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"

Перший боєць. Альма.

Ф і л і п. Гаразд. Коли писатимете їй, скажіть, що вона принесла вам щастя. (До Антоніо). Як на мене, його можна відпустити. Він читає «Уоркер». Він знає Джо Норта. У нього є дівчина Альма. У бригаді його характеризують добре, й він заснув на посту й прогавив чоловіка, який потім застрелив хлопця, на ім'я Вілкінсон, вважаючи, що стріляє в мене. Просто надалі йому треба давати міцної кави, щоб не засинав на посту в обіймах із гвинтівкою. Слухайте, товаришу, вибачте, якщо я при виконанні своїх обов'язків розмовляв з вами грубо.

Антоніо. Я хотів би поставити йому кілька запитань.

Ф і л і п. Слухайте, ті согопеї. Якби я не знався на своїй справі, ви б мене так довго не тримали. Цей хлопець чистий. Ви самі знаєте, нікого з нас цілковито чистим не назвеш. Але цей хлопець чистий. Він просто заснув, а я ж, знаєте, не суддя. Я просто працюю у вас заради ідеї, заради Республіки й такого іншого. І в нас в Америці був колись президент, на ім'я Лінкольн, який, знаєте, скасовував смертні вироки вартовим, що заснули на посту. Тож я й пропоную, якщо ви не заперечуєте, давайте, так би мовити, скасуємо вирок і йому. Тим більше, що він з батальйону імені Лінкольна — а це добрий батальйон. Це такий чудовий батальйон, він здійснює такі подвиги, що навіть вас узяло б за душу, якби я вам про них розповів. І якби я служив у цьому батальйоні, то радів би, і пишався, і я не відчував би того, що відчуваю, працюючи тут. Але я в ньому не служу. Я просто другорядний поліцейський, що вдає із себе третьорядного журналіста… Але затямте собі, товаришу Альма… (Обертаючись до заарештованого). Якщо ви ще раз заснете на посту, виконуючи моє завдання, я власноручно розстріляю вас, ясно? Ви чули? І напишіть про це Альмі.

Антоніо дзвонить. Заходять двоє штурмгвардійців.

А н т о н і о. Виведіть заарештованого. Ви висловлюєтеся дуже плутано, Філіпе. Але ми не маємо підстав не довіряти вам.

Перший. боєць. Дякую, товаришу комісар.

Ф і л і п. Ет, ніколи не кажіть «дякую» на війні. Це війна, ясно? А на війні «дякую» не кажуть. Ну, та коли ви вже подякували, то — будь ласка. І не забудьте написати Альмі, що вона принесла вам щастя.

Штурмгвардійці виходять і виводять першого бійця.

А н т о н і о. Так, тепер — далі. Цей чоловік, що втік із номера сто сьомого й застрелив замість вас отого хлопця — хто він такий?

Ф і л і п. От цього я не знаю. Може, сам чорт рогатий. У них він проходить під номером. Вони дають агентам літеру і номер— від А1 до А10, потім від В1 до В10, потім від СІ до СЮ,

і ці агенти вбивають людей, влаштовують диверсії, роблять усе те, про що ви й самі чудово знаєте. Вони дуже активні, але не дуже вправні. Вони вбивають багатьох, кого зовсім не слід було б убивати. Вся заковика в тому, що вони добре законспіровані — за системою кубинської А-В-С, — і поки ти не взяв того, хто дає їм завдання по той бік фронту, вважай, ти не домігся нічого. Це все одно, що розтинати чиряк за чиряком, замість того щоб позбутись їх усіх, п'ючи дріжджі за системою Флейшмана. Слухайте, ви мене зупиняйте, якщо я починаю висловлюватися плутано.

Антоні о. А що завадило вам узяти цього агента більшими силами?

Ф і л і п. Я не хотів здіймати галасу, щоб не сполохати інших, куди важливіших. Цей, зрештою, тільки вбивця.

А н т о н і о. Так. У цьому місті з мільйонним населенням лишилося чимало фашистів, і вони діють ізсередини. Ті, кому вистачає на це сміливості. Таких, мабуть, тисяч двадцять, не менше.

Ф і л і п. Більше. Вдвічі більше. І вони вміють тримати язика за зубами. За винятком їхніх політиканів.

А н т о н і о. Політиканів. Так, політиканів. Я бачив одного такого на підлозі он у тому кутку. Він лежав ницьма й не хотів підводитися, коли ми поставили крапку. Я бачив, як державний муж підповзає на колінах і обіймає мої ноги й цілує мої черевики. Він обслинював мої черевики, замість того щоб зробити дуже просту річ — прийняти смерть. Багато людей помирало в мене на очах, але я не бачив жодного політикана, який помер би красиво.

Філіп. Я не люблю дивитись, як помирають люди. Цебто я можу зрозуміти того, хто любить на це дивитись. Але я особисто не люблю. І часом дивуюсь, як ви це витримуєте. Послухайте, а хто помирає красиво?

Антоні о. Вий самі знаєте. Не грайте в наївність.

Ф і л і п. Так. Я й сам знаю.

А н т о н і о. Я не боюся смерті. І не вимагаю від інших, нічого неможливого.

Ф і л і п. Ви фахівець. Слухайте, Тоніко. Хто помирає гарно? Ну, не відмовчуйтеся, скажіть. Зрештою, ми говоримо про ваш фах, а фахівцеві такі розмови завжди на користь. Розкажіть мені. А потім відразу забудьте все, що казали. Це ж так просто. Розкажіть мені про перші дні війни.

А н т о н і о (не без гордості). Вам цікаво? Ви маєте на увазі якихось конкретних осіб?

Ф і л і п. Ні. Про кількох конкретних осіб я і сам міг би розповісти. Я маю на увазі, так би мовити, цілі категорії.

Антоніо. Ідейні з-поміж них, особливо молоді,— вміють помирати. Іноді навіть з шиком. Глузду у них в голові катма, але помирати вміють. Солдати — так, професійні солдати теж уміють прийняти смерть. Я все своє життя проти священиків. Церква воює проти нас, ми воюємо проти церкви. Я вже багато років — соціаліст. Належу до найстарішої революційної партії в Іспанії. Але щодо вміння помирати… (Тричі швидко стріпує кистю руки — в іспанців цей рух виражає найбільший захват). Священики — чудово. Звісно, прості священики, а не єпископи.

Ф і л і п. Ще одне, Антоніо. Іноді ви робили помилки, правда? Ну, скажімо, коли обставини змушували поспішати. Чи просто помилки, звичайнісінькі помилки, від яких ніхто з нас не застрахований. Учора я,