Читати книгу - "Нарис Історії ОУН"

Але, поки згадані члени ОУН могли виїхати до Данціґу, прийшла трагічна вістка про загибель полк. Євгена Коновальця у Роттердамі. Все таки Л. Ребет поїхав на умовлену зустріч до Данціґу, а перед своїм виїздом передав під час засідання членів КЕ свій пост Крайового провідника на руки Дмитра Грицая. Разом із Ребетом до Данціґу виїхала і Дарія Цісик. У Данціґу вони зустрілися з О. Сеником, Я. Барановським і Анною Чемеринською. Після зустрічі Л. Ребет повернувся до Львова і заявив членам КЕ, що ПУН доручив йому далі залишитися на пості Крайового провідника, а тому він відкликає своє передання посту Дмитрові Грицаєві. Не маючи вияснення цього дивного вирішення ПУН-у, Д. Грицай знову відійшов від праці в офіційній мережі ОУН.

Але тепер вже й інші члени КЕ відверто стали вимагати від Ребета, щоб він уступив з посту Крайового провідника й передав його новому кандидатові – Дмитрові Миронові. Коли ж, одначе, і з цього нічого не вийшло, члени КЕ на засіданні, що відбулося 7 лютого 1939 року, заявили Л. Ребетові, що атмосфера довкола його особи є нестерпна і дораджували йому зректися керівництва Організацією. Л. Ребет погодився на це й передав свій пост Крайового провідника Мирославові Турашеві.[268] Але це сталося в пізніших роках.

У березні 1939 року, в зв'язку з масовими арештуваннями під час українського Студентського Конґресу, Лев Ребет і Дарія Цісик були арештовані також. КЕ ОУН очолив Мирослав Тураш, організаційним референтом КЕ став Володимир Тимчій, пізніший Крайовий провідник ОУН на ЗУЗ.

ПОСТАННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ ФРАКЦІЇ В ОУН – „ЗОВ”

[Різні місцеві клітини ОУН після розгрому Крайового Проводу ОУН і масових депортацій провідного активу не підпали під ліквідаційну акцію. Деякі з них, не одержуючи директив згори, припинили діяльність, інші продовжували місцеву підпільну роботу в звужених і непомітних формах. До останніх належала м. ін. Львівська округа, де залишилися на волі рухливі члени Повітової Екзекутиви, як Михайло Копач – повітовий провідник, Юліян Дмитерко – організаційний референт, Марія Ковалюк[269] – референтка жіночої сітки ОУН, її сестра Володимира (Дзюня) Ковалюк – підреферентка жіночого ремісництва, Володимир Мельник та інші.

Коли, після утворення нової Крайової Екзекутиви ОУН, організаційна референтура почала наладнувати перервані зв'язки з оцілілими клітинами і з окремими провідними членами ОУН, виринали різнородні початкові труднощі: декотрі провідні члени по відсидженні судових присудів були здеконспіровані й стоючи під поліційною обсервацією[270] ще не включалися в роботу, інші знову не погоджувалися з новим курсом тактики занехання бойово-революційних дій, траплялися одиниці, що були персонально знайомі з Л. Ребетом і вони мали окремі мотиви уважати його призначення на Крайового провідника ОУН за невластиве чи помилкове рішення, тому відтягалися спочатку від співпраці.[271] Але в загальному відбудова порваної організаційної мережі пройшла по всіх округах успішно за вийнятком несподіваного спротиву, який виявився у Львові та у Львівській окрузі ОУН.

Колишній Повітовий провідник ОУН, Михайло Копач, відмовився підпорядкуватися Крайовій Екзекутиві ОУН, подаючи Миколі Косові несподівану мотивацію, що саме він є уповноважений ПУНом і особисто полк. Коновальцем творити нову Крайову Екзекутиву ОУН на ЗУЗ. Уповноважена ПУН-у в справі відновлення Крайового Проводу, Анна Чемеринська, що в той час перебувала ще у Львові, безсумнівно заперечила, що вона такого уповноваження не давала Михайлові Копачеві. Постало питання, чи може хтось із ПУН-у, не знаючи про уповноваження Чемеринської і її висилку в цій справі до Краю, не дав на власну руку Копачеві такого доручення. Після перевірки прийшла з-за кордону відповідь, що ані ПУН, ані ніхто з його членів особисто не уповноважнював Копача творити КЕ. Це вияснило достатньо, що його непідпорядкування є наслідком зааранжованої містифікації чи прямої провокації польської поліції, або свідомої дії самозванчої групи перехопити в Краю керівництво над ОУН або над частиною членства в непокликані руки, що привело б до створення конкуренційної підпільної організації, яка своїм існуванням паралізувала б діяльність справжньої ОУН, а це спричинило б самознищування підпільної організації.

„Було безсумнівним – пише Л. Ребет у своїх спогадах[272] – що це діють якщо не провокатори, то бодай авантюристи-самознавці. Скоро було виявлено, хто це є. З боку авторизованої зв'язкової клітини були пороблені заходи, щоб цим самозванцям чи провокаторам (а були дані, що це суміш одного з другим) підірвати ґрунт до підривної роботи, їхнє оточення було кількакратно перестережене перед небезпекою і посередньо також згадані авантюристи отримали пересторогу. Головний винуватець дістав навіть формальний усний наказ заперестати будь-яку підпільну роботу. Одначе, він, хоч і знав, або повинен був знати, що значить не виконати такого наказу, відмовився його виконати перед людиною, яка ризикувала собою, ідучи на побачення з непевною особою, щоб без зайвих трагедій зліквідувати справу”.

Уточнюючи це загальникове ствердження автора спогадів, треба додати таке:

Щоб поладнати справу спротиву групи „Зову” нормальним організаційним порядком, коли Копач рішуче відмовився передати людей Миколі Косові, покликаючися на вигадане уповноваження, були пороблені спроби перебрати підлеглих йому людей і включити їх назад в нормальну організаційну мережу ОУН, а провід групи Копача – тобто Копача, Юліяна Дмитерка, Володимира Мельника – залишити в ізоляції під доглядом Розвідчої Референтури. Але вимоги про передачу людей ставлені тодішнім організаційним і бойовим референтами безпосередньо членам Львівського Повітового Проводу ОУН були безуспішні. Обидві сестри Ковалюківні, Марія і Володимира, відмовилися передати Організації жіночу сітку. Провідниці окремих звен були переважно під впливом Копача, що переводив з ними часті відправи. Вони не приймали доручень без дозволу своїх зверхників. За той час група Копача поширювала диверсію. В Жовківському повіті Копач і Ковалюківна розкинули (недбало видані) летючки „Зов” з повідомленням про зорганізування опозиції в ОУН. В усній пропаґанді Копач поширював підривну аґітацію, що „всі правдиві революціонери згуртувалися в „Зов”, і що саме тому згуртувалися, що „паничики” з ОУН лякаються вести будь-яку революційну роботу, навіть на пропаґандивну роботу жалують людей”.[273] Заки прийшла відповідь з закордону, що ПУН, ані ніхто з його членів не уповноважували Копача творити Крайову Екзекутиву, група