Читати книгу - "Гармонія , Анна Стоун"

Катана

Дивлячись на вогненно-червоний захід Златану, Катана здригнулася — по відкритих плечах пройшов прохолодний вітерець. Вона шкодувала, що не поїхала разом із Мерліном.

«Як там моя Рада?»

Майже того ж дня, як Мерлін поїхав, вона теж покинула столицю. Зараз Катана прибувала у сусідньому із Заргансом місті. Вона вирішила відвідати своїх знайомих, з якими боролася за Віджио.

Жінка тяжко зітхнула. Їй так хотілося ще раз вийти на кораблі в море, але вже не як пірат, а як дружина Великого герцога. Про її криваве минуле мало хто знав. Це намагалися замовчувати.

  Катана не могла просто сидіти без діла. Вона була не з тих жінок, які могли сидіти вдома та вишивати. Звістку про те, що Морл збирається напасти на Віджио їй ще не повідомили, і тому вона переживала тільки щодо події з Альбрехтом.

Поклавши руки на підвіконня, жінка все ж посміхнулася. Вона згадала весільну сукню, яку для неї нещодавно пошили. Мерлін скоріш за все буде у захваті.

— Погано, що фотоапарат ще не винайшли! — усміхнулася вона, дивлячись удалечінь.

Живучи у сімнадцятому столітті вона вже перестала сумувати за тим, що було в її часі. Спочатку було важко звикнути після електрики до свічок. За телевізори та телефони теж довелося забути. Та і їжу на газовій плиті не приготуєш. Але згодом вона звикла до цього світу, адже знала, що назад уже не зможе повернутись.

— Пані Катана! Пані Катана! Біда! Надійшла звістка від графа Локстерна! — двері грюкнули та в кімнату вбіг чоловік; він був один із її приятелів. — На Віджио напав король Морл!

— Як? — очі жінки розширилися від жаху.  

* * *

Гармонія

Перебуваючи в іншій частині герцогства, Гармонія нічого не знала про події у Віджио. Їм лише вдалося налагодити ситуацію, і навряд вони зраділи б, дізнавшись, що нове лихо насувається на них.

Альбрехт увесь наступний день провів у ліжку. У селі знайшлися цілителі, які змогли витягти кулю й зцілити рану, але наслідки залишилися — нормально стати на ногу він так і не зміг. Хлопець був у розпачі, хоч і намагався цього не показувати. Йому не хотілося у двадцять років ходити з ціпком, адже тепер він шкутильгав на одну ногу.

Молодий чарівник стиснув руками ковдру, ледь не вилаявшись.

— Заспокойся! У столиці ми знайдемо тобі гарного цілителя! Ти зможеш нормально ходити! — сказала Рада.

— Для цього потрібен цілитель вищого класу! Зілля тут не допоможуть — сам знаю. Навряд чи такий скоро знайдеться... Я каліка!

— Ал! Життя на цьому не закінчується! Ти сильний! До речі, як Кріс тебе знайшов? Я ж знаю, що він хотів із тобою розправитися ще тоді, коли тебе звинуватили у зґвалтуванні!

— Я вчора спеціально погодився на заручини, аби вийти з дому й зустрітися з ним.

— Безумство! Він же хотів тебе вбити! — вигукнула Рада.

— Я сподівався, що Софі не захоче моєї смерті й зізнається у всьому. Усе це я затіяв лише заради цього... Але прорахувався.

— Завтра вранці ми вирушимо до Заргансу! Все нарешті закінчилося, Ал! — усміхнулася вона, лагідно погладивши тильний бік його долоні. — А там і стіни лікують!

— Чому ж ми сьогодні не поїхали?

— Ти ще дуже слабкий. Рані потрібен час, щоб загоїтися! Тяжкий видався тиждень! Потрібно буде відпочити від цього!

— Ага... Я хочу печиво з горіхами та ванну! — замріяно посміхнувся хлопець. — Мерлін, звісно, не схвалить, але як повернемося, проберемося вночі на кухню й спечемо шоколадний торт. Мені його мама на вісімнадцятиріччя пекла.

На якийсь час їй вдалося підняти йому настрій. Рада не помічала, як її заполоняє щастя коли він усміхається. 

— Я, мабуть, піду. Відпочивай! — дівчина хотіла підвестися з ліжка, але Альбрехт зупинив її, схопивши за руку.

— Не йди... Побудь зі мною. Мені страшно.

— Все добре. Ми вже не в будинку старости. Вони більше не наважаться завдати тобі шкоди. Тут Мерлін, він якраз із Хоросом вирішує деякі питання. Кріс викликав тебе на дуель, а закон це забороняє. Та ще й поранив тебе. Боюсь, Мерлін це так не залишить.

— Може, дарма ти йому написала? Я б сам упорався. Можна було зробити те саме... — сказав Альбрехт і замовк. Не приїхав би Мерлін — Раду не пустили до нього, не було б тієї ідеї із заручинами та заклинанням посилення звуку. — Дякую, що не залишили мене тут.

— Ми ж друзі. А Мерлін — твій брат. Він хвилюється за тебе, — Рада посміхнулася, ніжно стиснувши його долоню.

* * *

Мерлін

Мерлін сидів у плетеному кріслі, прикривши очі рукою. Він радів, що нарешті все закінчилося, але сил майже не залишилося. Хорос і його донька були наче вампіри — висмоктали з нього весь спокій.

Непокірність Альбрехта змушувала Мерліна все частіше задумуватись над питанням його одруження. Він і досі не поспішав скасовувати закон про дозвіл на нерівний шлюб — хоча, здається, більше заради себе. Хлопець наче не розумів, який ефект справляє на дівчат. І чим скоріш на його пальці буде кільце, тим простіше буде усім жити. Мерлін вже не раз думав про те, що треба наполягти на весіллі брата з Радою. Якщо вони справді нічого не відчували один до одного… А Мерлін у це мало вірив. То хоч обидва будуть у безпеці.