Читати книгу - "Вовк-тотем"

Сяо Пен та інші через це ледь не посварилися зі мною, вони сказали, що якщо раптом щось трапиться, то скрутно буде всім молодим інтелігентам бригади. Тож ми тепер і справді мовби оточені з усіх боків ворогами. Я думаю, нам краще потихеньку відпустити малого і сказати, що він обірвав ланцюг і втік, тоді, може, все обійдеться. — Ян Ке, обійнявши Вовчика, погладив його по голові й продовжив: — Однак і мені вже важко із ним розлучатися, я навіть до своїх братів не був таким прихильним.

Чень Чжень рішуче сказав:

— Китайці, що б не робили, завжди так — спочатку бояться вовка, потім бояться тигра! Якщо ми вже залізли у вовчу нору, викрали звідти вовченя, то ми не можемо зупинитися на півдорозі, якщо вже взялися утримувати його, то мусимо виростити.

Ян Ке поспішив сказати:

— Я зовсім не боюся відповідальності, але я щодня бачу, як малий тягає цей залізний ланцюг, ніби він маленький бранець, і мені його шкода. Вовки понад усе люблять свободу, а нині він постійно у кайданах. Ти можеш спокійно на це дивитись? Я вже в душі справді почав поклонятися вовку-тотему, і тепер можу зрозуміти, чому Батько Біліґ був проти того, щоб ти утримував вовка, адже це — справді профанація.

У душі Чень також переживав сильне роздвоєння, однак на словах залишався непохитним, на нього раптом напала якась упертість, і він сердито сказав до Яна Ке:

— Думаєш, я не хочу відпустити Вовчика в гори? Але тепер не можна цього робити. Є ще багато питань, які я не з’ясував. Вовча свобода — це свобода одного конкретного вовка, але якщо в майбутньому в степу не залишиться жодного вовка, про яку свободу тоді можна буде говорити? Тоді ти теж пожалкуєш.

Ян Ке подумав і, зрештою, погодився. Він усе ще із сумнівом у голосі сказав:

— Ну, тоді… Усе одно залишимо його. Я знайду спосіб роздобути трохи хлопавок «Два стусани». Вовки, як і степова кіннота, найбільше бояться порохових вибухів і гуркоту гармат. Тож як тільки ми зачуємо, що Ерлан зчепився з вовчою зграєю, я почну підпалювати по в’язці «ядер», а ти будеш кидати їх по одній у вовчу зграю, напевне, тоді ми розладнаємо її.

Чень Чжень, пом’якшивши трохи тон, сказав:

— Насправді у тебе дика натура й схильність до авантюризму ще більші від моїх! А ти справді в майбутньому плануєш одружитися з монголкою? Яка буде ще лихіша за вовчицю?

Ян Ке поспішив відмахнутися:

— Краще цього не розголошувати, а то ще й справді знайдеться якась зухвала монголка, яка, мов вовчиця, почне мене переслідувати, я тоді не втримаюсь. Але ж мені спочатку потрібно поставити власну юрту.

23

Дун Чжуншу[137] сказав: «… (Імператор) Цинь не слідував природі, а вчився у Шеня[138] й Шана,[139] слухався Ханя Фея,[140] ненавидів імператорський шлях і слідував звичаям ненаситного вовка…»

Сима Ґуан. «Всезагальне свічадо в допомогу управлінню. Перший розділ першої частини про Слухняного імператора Хань Ши-цзуна»

Ян Ке стояв спиною до галасливого й безладного будівельного майданчика, тихо дивлячись на лебедине озеро в центрі улоговини. Він не наважувався обернутись і подивитись на майданчик. З тих пір, як Бао Шуньґуй підстрелив і з’їв того лебедя, Ян бачив у нічних снах, як із лебединого озера витікає кривава вода, а блакитна поверхня озера забарвлюється в червоний колір свіжої крові…

Більше тридцятьох будівельників, які прибули з хліборобських районів Внутрішньої Монголії, вже пустили коріння на новому пасовищі і дуже швидко збудували собі міцні землянки. Ці селяни-будівельники, які цілий рік батрачили на пасовищі або виконували сезонні роботи, були кочовиками в другому поколінні в скотарських районах. Їхні батьки були напівселянами-напівкочовиками в напівхліборобських-напівскотарських районах, де змішано проживали ханьці з монголами, але вже на їхньому поколінні зорані землі в степу перетворилися на безплідний пісок, тож не могли прогодувати їх, і їм довелося, мов перелітним птахам, вилітати в степ. Вони вільно говорили і монгольською, і китайською мовами, тямили у скотарстві, але при цьому були справжніми хліборобами-китайцями. Однак вони знали степ набагато краще, ніж ханьці, які прибули сюди з внутрішньоконтинентальних, виключно хліборобських районів, і вони мали особливі здібності до того, як роздобути матеріали, щоб облаштувати селянське життя. Чень Чжень і Ян Ке щоразу, коли приходили до озера напоїти отару, зазирали й до будівельників, щоб подивитись на їхнє життя й поговорити з ними. Ян Ке помітив, що через заклопотаність на будівництві, терміни завершення якого були дуже короткими (Бао Шуньґуй віддав суворий наказ завершити будівництво тимчасового складу і дезінфекційного басейну для овець до початку сезону дощів), ці заробітчани, схоже, на певний час забули про лебедів на озері.

Ян Ке і Чень Чжень останніми днями часто обговорювали такі політичні рішення давньокитайських ханьських урядів, як «колонізація цілинних