Читати книгу - "Беладонна. Любовний роман 20-х років"

— Згадую. Останніми часами він мені часто сниться.

Ганна стишилась. Вона має спільницю. Зараз вона їй звірить страшну таємницю.

— Талю, — але вже на півслові в очах Ганні потьмаріло, вона відчула, що з-під ніг у неї висковзує ґрунт, вона летить у якусь прірву й за собою тягне Талю. Ні, Таля ніколи не повинна цього знати.

Ганні закрутилась голова, і вона похитнулась. Таля вчасно підтримала її й, посадовивши на стільці, мовчки дивилася з неприхованою тривогою.

Сьогодні так чудно поводить себе мати. У неї очі зовсім як у ненормальної. Талі боязко залишатися самій з нею. Їй здається, що мати має зробити якийсь підступ проти неї. Талі хочеться задобрити матір.

— Кожного разу, коли я його бачу, мені все тяжче стає на душі. Часом сниться, що він жартує зі мною, а часом такий суворий… Мені здається, якби він живий був, ми зовсім по-іншому жили б.

— Не живи з Володимиром, — якимсь чудним голосом промовила Ганна. В її тоні почувались одночасно загроза й застереження, а очі злякано бігали, ніби в цю хвилину мав хтось показатись, що був десь тут прихований у приміщенні.

Таля відчула, що їй тепер соромно говорити з матір'ю на цю тему. Вона почервоніла й, здається, ладна була просити в матері вибачення, коли б не боялася її. Талі так хотілося бути маленькою, мати батька й матір… Може, тому, що зараз нагадали їй про батька, а може, й через те, що їй було страшно. Талі хотілося заплакати.

Вона, маскуючи хвилювання, відійшла від матері, але весь час почувала на собі її застиглий страшний погляд.

Якесь передчуття гнітило Талю… Тієї ночі вона довго не могла заснути. І тільки заплющила очі, як її розбудив страшний крик. Таля кинулась до дверей материної спочивальні, засвітила електрику й злякано зупинилась. Затуляючись ковдрою, мати горнулась до стіни:

— Я боюся… Він душить…

Володимир, що так само вибіг зі свого кабінету на крик, хотів підійти до неї, але Ганна підвела на нього грізний погляд:

— Не підходь. Не смій… Ти… Ти… — вона наважувалася сказати йому щось рішуче, але в цей момент до неї з плачем кинулась Таля.

— Мамусю!

Ганна тільки тепер ніби прокинулась від сну.

— Боже, який кошмар.

Але вранці, як звичайно, вона пішла на базар.

Таля довго розмовляла з Володимиром. Безперечно, її треба якщо не в лікарню, то принаймні в санаторій відрядити. Володимир обіцяв ужити всіх заходів, щоб таки досягти цього і, як винагороду собі за обіцянку, нахилився до Талі, але Таля сердито відхилилась:

— Годі. Вже націлувались.

Володимир від того не запечалився. В Талиній поведінці була природна реакція, що настала після тривожної ночі, але для нього була приваблива перспектива позбутися її надалі.

При першій нагоді він спробував дипломатично підійти зі своєю пропозицією до Ганни.

Вона вибухнула незрозумілою і, здавалося, безпідставною люттю:

— Мене позбутися? Не сподівайся. Каменем буду сидіти, поки не вдушу, поки не виссу останньої краплі крові…

— Ти ж зрозумій! Невже ти остаточно втратила здібність мислити? Я ж задля твого здоров'я…

— Задля власного спокою. Це я знаю. Але ж я тобі його не дам, аж поки ти не доведеш до суду Нікової справи, аж поки ти не оголосиш його винахід. Доведеш, кажи? Доведеш? А ні, так я сама доведу. Все доведу!

Володимир помітно зблід. Голос йому став тихо-хрипкий.

— Я не винахідник. А втім, якщо це тебе має заспокоїти, я сьогодні ж беруся за цю справу.

Ганна зловтішно посміхнулася. Він зблід. Він не доведе справи до суду. Але… вона підожде. Побачить.

Вечорами Ганна так само боялась пітьми, боялась самотності. Вночі її мучили кошмари.

Таля останнім часом стала запобіглива до матері. Часом у ній прокидалася навіть дитяча ласка, але при першому пориві Таля соромилась її, ставала стриманою.

Одного разу вона наважилася обійняти матір і почала умовляти, щоб та їхала до санаторію. Ганна розгнівалась. Вона вже ладна була запідозрити Талю в дипломатичному підступі з Володимирової намови.

— Якщо ти хочеш мене позбутися, то ти скажи мені одверто.