Читати книгу - "Пристрасть спотворює все, Юлія Міхаліна"

Чернишевський не хотів помирати. Не зараз, коли частину шляху пройдено. Коли з'явилася надія, що одного разу буде кращий день. І точно не від рук цих тварин. Тим більше не збирався принижуватися. Навіть якщо це стане дороговказом до нормального існування. Існування, в якому зобов'язується наступити на горло власної гордості та гідності. Чого не зробить ніколи!

Туз. Карти. Слова-натяки про Ритку. Попередження, що все одно не жити...

Ритка... Така маленька, тендітна, самотня на фото. Якщо Олег помре, то й дівчина залишиться одна. У чортовому борделі.

Вовк з шаленою жагою крові.

Туз із засклянілими зіницями. Є людина, і одразу немає...

Приниження, які чекають на Олега, якщо не спробує протистояти.

Все змішалося в голові, позбавляючи розуму

Стара викрутка. Колода карт. І ця... липка кров.

Схоже, що у нього залишився єдиний шанс на порятунок.

Глибоко втягнувши повітря, Чернишевський, крутнувся до Трюфеля і з розмаху вдарив того коліном у пах.

– Зараза, ті що здурів?! – завив шістка, зігнувшись навпіл і схопившись за найбільш цінне місце.

– Гей, ти що? – обернувся на шум Вовк, – Тримай його, придурок!

Намагаючись ухопити Олега за лікоть, поцілив викруткою. Але чоловік, вчасно ухилившись, підніжкою змусив супротивника спіткнутися і з розмаху вліпив йому під дих.

– Я зараз його зловлю! – схаменувшись від болю, пророкував Трюфель, кидаючись до Чернишевського з кулаками.

Перевівши подих, Олег, ігноруючи ймовірну небезпеку і замість того, щоб бігти якомога далі звідси, відбиваючи випади у свій бік, ухопив Трюфеля за волосся на потилиці. Вдарив головою об власну ногу. Почувши метушню позаду, на додачу щосили стукнув у груди й штовхнув шістку до одвірка.

Миттю відчув, як Вовк накинувся ззаду. Стиснувши горло, погрозливо приставив викрутку до тіла Чернишевського і прошипів:

– Досить сіпатися, ментяра. Змирись, це твій кінець.

Кажуть, у мить, близьку до смерті, перед очима прокручується все життя. Що ж, можливо, одного разу Олегові доведеться таким чином повернутись у минуле. Колись, але не сьогодні. Зараз у голові дзвеніла єдина важлива думка – вижити! За будь-яку ціну!

– Тільки після тебе! – рикнувши, Чернишевський вчепився в руку Вовка, котрою той тримав холодну зброю, намагаючись позбутися загрози.

Секунди нерівної боротьби, спиною до ворога, поки супротивник намагався потрапити Олегу в шию. Секунди відчайдушного опору в намаганні звільнитися. Секунди подиву на обличчі Трюфеля. Перш ніж зібравши волю в кулак і впоравшись із силами, Чернишевський зробив підсікання ногою і розвернувся віч-на-віч до Вовка. Мертвою хваткою утримуючи того за зап'ястя, змусив позадкувати назад.

– Ах ти, бісовий син! Трюфель! – загрозливо заволав Вовк, врізавшись спиною в стіну.

– Треба покликати допомогу! – почувся переляканий голос шістки.

– Яка на хрін підмога?! – намагаючись відштовхнутися Олега. – Чого ти стоїш? Хапай ментяру! Інакше наступним трупом ти будеш!

Незграбний шерех сповістив про наближення Трюфеля. Ще кілька кроків і прийде на допомогу покровителю і тоді Чернишевському точно кінець. Він сам себе загнав у пастку, оточивши ворогами. Хіба що...

– Стій! – вигукнув Олег.

Від розлюченого, втиснутого ним у стіну чоловіка, метнувся поглядом до шістки, що за помахом палички, застиг за пів метра. Отримавши, нарешті, контроль над злощасною викруткою, котру так люто стискав суперник, обернув вістрям до горла Вовка.

– Ще крок, – кидаючи через плече, Чернишевський намагався цим контролювати обох, – і я його вб'ю!

– Во-овк! – перелякано покликав Трюфель, – Що мені робити?

– Не вб'єш! – недобре примружившись, гаркнув Вовк в обличчя Олегу, – Кишка тонка!

Побіжно піймав, що Трюфель підходить ближче, та натиснув викруткою на горло Вовка з такою міццю, що з рани виступила кров.

– Ай, покидьок! – заревів Вовк, явно не очікувавши такої спритності, – Тобі кришка!

Водночас відчув, як скований у рухах супротивник, засіпався у спробі вирватися та направити викрутку на Олега.

– Трюфель, твою матір!.. Давай же!

Чернишевський, трохи послабивши хватку, озирнувся, боячись бути спійманим. Відчув, як Вовк однією рукою упираючись у груди, іншою все-таки вириваючи викрутку, відштовхнувся. Миттю, і вже Олег був втиснутий у стіну. Стиснувши зуби, примружився у спробі прибрати націлену на обличчя небезпечну зброю.

Вибухнула справжня боротьба за право бути першим не лише у цьому бою, у цій камері та в'язниці, а в цьому житті. Вона тривала так дріб'язково мало й одночасно так довго. Секунди йшли за години. Сили закінчувалися в обох. Але надто велика ціна, яку доведеться заплатити за швидкоплинне послаблення.

Жити хотілося обом. Проте для Олега це щось більше, ніж право на існування у холодних стінах зони. Не спроба помірятися силою та виявити в собі авторитет. Життя заради життя. Заради волі. Кохання, зрештою. А ще, хоч би як брудно не звучало, заради помсти.