Читати книгу - "Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл, Сюзанна Кларк"

— А ви не могли переплутати, куди саме складали книжки? — припустив м-р Шеклтон.

— Може, це праля випадково прихопила примірник разом із брудною білизною? — висунув версію м-р Маррі.

— Ні, ні! — заявив м-р Ґрін.

— Може, хтось позичив? Або переклав деінде? — правив далі Шеклтон.

— Хто? — щиро здивувався м-р Грін.

— Я… я гадки не маю. Може, місис Ґрін? Ваш слуга?

— Немає ніякої місис Ґрін! Я живу сам один! Маю лиш Джека Бута, але той неграмотний!

— Може, хтось із друзів?

Здавалося, м-р Ґрін зараз скаже, що й друзів у нього немає.

М-р Маррі зітхнув:

— Шеклтоне, видайте містерові Ґріну інший примірник і поверніть гроші за другу книжку. — І, повернувшись до відвідувача, промовив: — Я радий, що книжка вам настільки сподобалася, що ви вирішили знову її придбати.

— Сподобалася! — м-р Ґрін здивувався, як іще ніколи раніше. — Та я не маю найменшої гадки, сподобалася вона мені чи ні. Я її навіть розгорнути не встиг!

Коли відвідувач пішов геть, м-р Маррі ще затримався в крамниці, відпускаючи жарти про кошики з брудною білизною та круто зварені яйця, але м-ра Шеклтона (зазвичай ласого до анекдотів) вони чомусь не звеселяли. Він ходив смутний і замислений, повторюючи, що коїться якась чудасія.

Минуло пів години. М-р Маррі стояв у себе в кабінеті й розглядав книжкову шафу, як до нього піднявся Шеклтон.

— Він повернувся, — промовив він.

— Що?

— Ґрін. Він знову загубив книжку. Вона лежала в нього у правій кишені, та поки він дістався Ґрейт-Палтні-стрит, її вже не стало. Звичайно же, я пояснив йому, що в Лондоні повно злодіїв, та ви маєте визнати…

— Так-так! Забудьте! — перебив його м-р Маррі. — Мій примірник зник! Гляньте! Він стояв ось тут, між «Дурничками» Ісаака д’Ізраелі[320] та «Еммою» міс Остін[321]. Бачте, ось лишилося навіть вільне місце, де я його залишив. Що ж це таке, Шеклтоне?

— Магія, — впевнено відповів Шеклтон. — Я вже трохи думав про це і вважаю, Ґрін має рацію. На ці книжки, як і на нас, накладено якесь закляття.

— Закляття! — Очі м-ра Маррі полізли з орбіт. — Певно, що так! Мені ще ніколи самому не доводилося мати справу з магією. Не сказав би, що мені кортить пережити це знову. Дуже химерні й незвичні відчуття. Звідки людині взяти знаття, що в таких випадках робити, коли все не так, як годиться?

— Що ж, — промовив Шеклтон, — на вашому місці, я би найперше спитав, як ідуть справи в інших книгарів, дізнався, чи не зникали в них книжки. Тоді ми принаймні знатимемо, наш це клопіт чи загальний.

Це здалося доброю порадою. Тож м-р Маррі й Шеклтон залишили в крамниці конторського хлопчину, а самі, вдягнувши капелюхи, вийшли надвір під дощ і вітер. Найближча книгарня була на Піккаділлі й належала Едвардсу й Скіттерінґу. На порозі довелося пригальмувати, випускаючи з дверей лакея в блакитній лівреї. У руках той ніс високий стіс книжок.

М-рові Маррі і сам лакей, і його ліврея здалися знайомими, але не встиг він над цим замислитись, як слугу вже наче вітром здуло.

Усередині вони заскочили м-ра Едвардса за серйозною розмовою з Джоном Чилдермассом. Коли з’явилися книгарі, м-р Едвардс озирнувся з винуватим виразом, а Чилдермасс поводився, як зазвичай.

— О, містере Маррі! Радий вас бачити, сер. Ви мене врятували від прогулянки під дощем.

— Що це коїться? — вимогливо звернувся до них м-р Маррі. — Що ви робите?

— Робимо? Просто містер Норрелл придбав декілька книг. От і все.

— Ха! Якщо ваш хазяїн надумав задушити книжку містера Стрейнджа в зародку та скупити всі її примірники, мушу вас розчарувати. Хоч містер Норрелл і вельми заможна людина, та навіть його статкам настане край, бо книжки я можу друкувати так швидко, як він спорожнятиме крамницю.

— Ні, — сказав Чилдермасс. — Не зможете.

М-р Маррі звернувся до м-ра Едвардса:

— Роберте, Роберте! Навіщо ти їм дозволяєш збиткуватися над собою?

— Пробачте, містере Маррі, — відповів сердешний м-р Едвардс, — але книжки постійно зникали. Я мусив повернути гроші понад тридцятьом людям. Мені загрожував величезний збиток. Аж ось нагодився містер Норрелл і запропонував викупити весь мій запас Стрейнджевої книжки за хорошу ціну, тому я…

— Хорошу ціну? — не витримав Шеклтон. — Хорошу? Що в ній, по-вашому, хорошого? Хто їх, по-вашому, закляв, щоб вони зникали?

— Чиста правда! — згодився м-р Маррі і, повернувшись до Чилдермасса, промовив: — Ви ж не будете заперечувати, що це все справа Норреллових рук?

— Ні-ні, навіть навпаки. Містер Норрелл залюбки визнає свою відповідальність. На це він має цілу низку причин і з радістю їх повідомить усім, хто воліє слухати.

— Що ж це за причини? — холодно поцікавився м-р Маррі.

— Смію припустити, все ті ж самі, — відповів Чилдермасс, чи не вперше уникаючи чужого погляду. — Він саме готує лист, у якому все пояснить.

— І гадаєте, я вдовольнюся тою відповіддю? Лист із вибаченнями?

— Вибаченнями? Боюся, якраз вибачень там буде небагато.

— Я поговорю зі своїм адвокатом, — промовив м-р Маррі. — Сьогодні же.

— Звичайно, поговоріть. На менше ми й не розраховували. Та хай там як, а містер Норрелл не хотів би, щоб ви через усе це втрачали гроші. Щойно ви надасте мені відомості, скільки вам коштував цілий наклад книжки містера Стрейнджа, я вповноважений виписати на ваше ім’я вексель для відшкодування всієї суми.

Це було несподівано. М-р Маррі розривався між бажанням нагрубити Чилдермассу та усвідомленням того, що м-р Норрелл позбавляв його грошей і мав би чесно їх відшкодувати.

Шеклтон крадькома тицьнув м-ра Маррі під ребро, щоби той не гарячкував.

— А як же мої прибутки? — запитав м-р Маррі, намагаючись виграти час.

— Ви хотіли б і це врахувати? Думаю, це справедливо. Я поговорю з містером Норреллом.

Чилдермасс відкланявся й покинув книгарню.

Ніяких причин баритися не було і в м-ра Маррі з Шеклтоном. Тільки вони ступили надвір, видавець звернувся до книгаря й промовив:

— Біжіть на Темз-стрит… — (На тамтешніх складах м-р Маррі зберігав свій товар.) — …і з’ясуйте, чи лишилась хоч одна книжка містера Стрейнджа. Джексонові на слово не вірте. Нехай покаже, ви маєте все побачити на власні очі. Скажіть, я велів усе перелічити, а за годину чекаю повний звіт.

Коли м-р Маррі повернувся на Албермарл-стрит, то застав у крамниці трьох молодих людей, які тинялися по ній без діла. Забачивши власника, вони вмить позакривали книжки, оточили його і заговорили водночас. Природно, м-р Маррі припустив, що вони прийшли в тій же справі, що й м-р Ґрін, і позаяк двоє з відвідувачів були дуже високі, і всі троє — обурені, він занервував та подав