Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— Якщо вони продали тим, з ким у Афону натягнуті й ворожі стосунки, — пояснить мій помічник.

— Точно сказано, саме так вони і зробили. Сліди вони не заміли, або зробили це так погано, що я відразу знайшла.

— А хто встановлював ціни на кораблі.

— Ну точно не ці хлопці. Тому що вони продали за нормальними цінами. А не за тими, що тут зазвичай продають.

— Мабуть Макс сам такі збиткові ціни встановив... Хто замішаний у продажах.

— Ізо, я звісно можу далі дізнатися. Але краще подзвони декому і повідом декого. Це мають робити спецслужби.

— Спасибі, Настю.

Віддала їй Антошку, а сама зателефонувала королю.

— Слухаю рідна. Як перший робочий день?

— Шикарно, — сказала я без радості в голосі.

— Що сталося? — почула занепокоєння.

— Тут розкрилися незаконні дії деяких людей те, що частину грошей привласнили, — це дрібниці. Найбільша підлість, це незаконний продаж військових кораблів.

— Кому? — жорстко запитав король.

— Тут тільки координати в космосі, — сказала Настя, — я не ризикну далі розбиратися. Моє завдання було тільки виявити чи був факт розкрадання. Він був. До того ж крали останні років п'ять, дуже грамотна схема.

— Я почув, зараз пришлю хлопців. Ізо, тих, хто брав участь у цьому, де вони?

— Майже всі тут по кімнатах закрили. Головний бухгалтер відсутній.

— Ясно, мені неприємно це казати, але найближчими днями всіх людей будуть ретельно перевіряти.

— Це навіть добре, краще відразу всіх виявити. Тільки коли ми зможемо продовжити роботу?

— Доведеться робити це паралельно. Я попрошу, щоб хлопці допомогли.

Король сам перервав розмову, а я задумалася, які хлопці і в чому допомогли. Гаразд приїдуть, подивимося хто, для початку. А потім по ходу розберемося що робити.

— Раджу відключити від мережі, — сказала Настя.

Взяла в неї дитину, вона сама відключила потрібні дроти.

— Так надійніше, що дані віддалено не зітруть.

Вийшли з кімнати, її закрили на ключ, опечатали. І залишили охорону. У бухгалтерії працювало три жінки і три чоловіки, це з головним бухгалтером. Вони вже перестали голосити.

— Вони на місці? Не втекли?

Міраїл, почувши моє запитання, мало не образився.

— Серед моїх людей немає щурів, — сказав він жорстко.

— Вибач, просто перестраховуюся. Іноді б'ють у спину ті, від кого не очікуєш.

Помітила його здивований погляд, але не стала коментувати. Відправила зустріти нових "гостей", ми тим часом сиділи в директорському кабінеті. Я переглядала по новій особисті справи. Повернувся Стас, дивлячись на наші кислі обличчя, запитав:

— Що сталося?

— На підприємстві було скоєно злочин, — спокійно сказала я, — незаконний продаж військових кораблів.

— Коли?

— Ще за керівництва іншого власника.

— Ясно. А я порядок у серпентарії навів.

— Серпентарій був у мене в школі, тут у тебе співробітники.

— Повір той самий серпентарій. Поділив два відділи по новому, хоча дехто сильно упирався. Тепер окремо відділ розробки і пошук замовлень, і відділ, все пов'язане зі ЗМІ та піаром. Трохи перетасував людей, а так майже теж саме залишилося. Але дівки там кусючі, поставив їх трохи в жорсткі рамки, щоб менше розслаблялися і більше працювали.

— Бачу, тобі було весело, — сказала з усмішкою.

— Ага, вони мене мало не побили.

Герману зателефонували на стаціонарний телефон, повідомили, що прибули військові.

— Чудово. Зараз найцікавіше і почнеться, — сказала я, встаючи з-за столу.

Першим, хто увійшов до кабінету, був Антон, друг Альфреда. Чесне слово, я дуже здивувалася.

— Ізабелло, радий бачити. Ну що розповідай, що сталося.

— Мала, у тебе скрізь знайомі? — тихо запитав Стас.

Я йому жестом показала, щоб мовчав.

— Пішли самі побачите. Насть покажеш?

— Так.

Мені відразу вручили Антошку. Кімнату бухгалтерії розкрили.

— Вибач, я думав у вас тут труп знайшовся.

— Скоро буде кілька, — сказала я.

Настя показала виявлені дані. Антон швидко зібрався, більше це не був усміхнений юнак, якого я бачила. Тепер він був дуже зібраний і серйозний. За комп'ютером провів близько години.

— Де вони? — запитав він після вивчення.

— Закриті поодинці, — сказала я.

— Добре, розумно.

Подивившись на мого помічника, сказав:

— Дякую, Германе. Хлопці комп'ютер забирайте. Залізо повернемо через кілька днів. А тепер приступимо до спілкування.