Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

— Я не хочу ні ере після цієї свині.

— Гаразд. Подаруй гроші Грінпіс або ще кому-небудь.

— Мені плювати на китів.

— Лісбет, якщо ти хочеш бути дієздатною, тобі пора починати поводитися відповідним чином, — тоном наставниці відповіла Анніка. — Мені плювати на те, що ти зробиш зі своїми грошима. Підпиши, що ти їх отримала, і можеш спокійно цмулити пиво й далі.

Лісбет зиркнула на Анніку з-під чубчика, а потім втупилася поглядом у стіл. Анніка розцінила цей жест як свого роду вибачення, наявне в обмеженому реєстрі міміки Лісбет Саландер.

— Добре. Що там?

— Чималенька сума. У твого батька було близько трьохсот тисяч у цінних паперах. Нерухомість у Госсеберзі дасть у разі продажу близько півтора мільйона — туди входить шматок лісу. Крім того, твій батько володів ще трьома видами нерухомого майна.

— Нерухомого майна?

— Так. Схоже, він у нього вклав деякі гроші. Там не якісь аж надто цінні об’єкти. Йому належить невеликий будинок в Уддеваллі з шістьма квартирами, що дає деякий дохід від їх здавання. Нерухомість у поганому стані, ремонтом твій батько вочевидь себе не утруднював. Будинком навіть займалася комісія з житлових спорів. На ньому ти не розбагатієш, але, продавши, невелику суму матимеш. Твоєму батькові належить також дачна ділянка в Смоланді,[65] яка оцінюється приблизно в двісті п’ятдесят тисяч крон.

— Ага.

— Ще йому належить промислова напівзруйнована будівля в Норртельє.

— Навіщо, скажи, будь ласка, він обзавівся цим лайном?

— Уявлення не маю. За попередніми оцінками, спадок, якщо його продати, може скласти чотири з гаком мільйони, за вирахуванням податків і таке інше, але…

— Що?

— Потім спадок повинні розділити порівну між тобою і сестрою. Проблема в тому, що ніхто, схоже, не знає, де твоя сестра.

Лісбет дивилася на Анніку Джанніні і мовчала.

— Ну?

— Що — ну?

— Де твоя сестра?

— Уявлення не маю. Я не бачилася з нею десять років.

— Її дані засекречені, але я довідалася, що вона значиться як така, що покинула країну.

— Он як, — сказала Лісбет майже байдуже.

Анніка приречено зітхнула.

— Гаразд. Тоді я пропоную реалізувати всі доходи і помістити половину суми в банк доти, доки нам не вдасться встановити місцезнаходження твоєї сестри. Якщо ти даєш згоду, я можу почати переговори.

Лісбет знизала плечима.

— Я не хочу мати до його грошей жодного стосунку.

— Я тебе розумію. Але підвести риску все одно треба. Це частина твоєї відповідальності як дієздатної людини.

— Тоді продай це лайно. Поклади половину в банк, а решту подаруй кому захочеш.

Анніка Джанніні звела одну брову. Вона розуміла, що у Лісбет Саландер є якісь кошти, але не думала, що їх кількість дозволяє наплювати на спадок у мільйон крон або й більше. Вона також не мала уявлення, звідки у Лісбет гроші і про яку суму може йтися, проте в основному її турбувало завершення бюрократичної процедури.

— Лісбет, люба… Прочитай, будь ласка, опис майна і дай мені сигнал до дії, щоб ми могли про все це забути.

Лісбет трохи побурчала, але під кінець здалася і сунула папку до себе в сумку. Вона пообіцяла прочитати її і дати інструкції щодо подальших дій, а потім знову почала цмулити пиво. Анніка Джанніні посиділа з нею ще з годину, правда, пила переважно мінеральну воду.

Лише кілька днів по тому, коли Анніка Джанніні зателефонувала і нагадала Лісбет Саландер про опис майна, та дістала і розпрямила зім’яту папку, а потім, усівшись за кухонний стіл, прочитала всі документи.

Опис майна займав декілька сторінок і містив купу відомостей про всілякий мотлох — який посуд був у кухонній шафі в Госсеберзі, який залишився одяг, яка вартість фотоапаратів та інших особистих речей. Особливих цінностей Олександр Залаченко після себе не залишив, і жоден з предметів аніскільки не цікавив Лісбет Саландер. Трохи поміркувавши, вона вирішила, що не змінила своєї позиції з часу зустрічі в барі і що інструкції як і раніше прості: продай лайно, а з грошима зроби що хочеш. Лісбет була цілком певна в тому, що не хоче від цього спадку ані ере, але підозрювала, і небезпідставно, що справжні заощадження Залаченка приховані в такому місці, де жоден укладач опису майна їх не шукав.

Потім вона розгорнула свідоцтво про право власності на нерухомість у Норртельє.

Нерухомість являла собою приміщення промислового призначення, що складалося з трьох будівель загальною площею 20 000 квадратних метрів і було розташоване поблизу від містечка Шедерід, між Норртельє і Рімбу.

Автор опису зробив туди короткий візит і констатував, що це колишній цегельний завод, який більш-менш був порожній, відколи його закрили в 60-х роках, і використовувався як склад для лісоматеріалів у 70-х. На його думку, приміщення «у жалюгідному стані» і не підлягають ремонту з метою використання для якого-небудь іншого роду діяльності. Під жалюгідним станом, зокрема, малося на увазі те, що «північна будівля» вигоріла під час пожежі і завалилася. У «головній будівлі» деякий ремонт, одначе, проводився.

Прочитавши історичну довідку, Лісбет Саландер здригнулася. Олександр Залаченко купив нерухомість за безцінь 12 березня 1984 року, але покупцем у паперах значилася Агнета Софія Саландер.

Отже, спочатку нерухомістю володіла мати Лісбет Саландер, проте вже в 1987 році Залаченко викупив у неї нерухомість за 2000 крон. Потім споруди, схоже, років п’ятнадцять ніяк не використовувались. Згідно з описом майна, 17 вересня 2003 року фірма «КАБ» найняла будівельну компанію «Норр-Бюґґ АВ» для проведення ремонтних робіт, що включали ремонт підлоги і даху, а також поліпшення водопостачання та електропроводки. Роботи тривали майже два місяці, до кінця листопада 2003 року, а потім припинилися. «НоррБюґґ» виставила рахунок, який було сплачено.

Цей момент спантеличував, і Лісбет Саландер насупила брови. Якщо батько хотів замилити очі, буцімто його фірма «КАБ» займається якимсь родом діяльності або володіє деякими коштами, то купівля промислового приміщення була звичайною справою. Цілком зрозумілим здавалося і те, що він використав матір Лісбет як підставну особу під час купівлі, а потім відібрав у неї контракт.

Але навіщо, скажіть, будь ласка, він у 2003 році виклав майже 440 000 крон за ремонт старої халупи, яка, згідно з даними опису, в 2005 році як і раніше не використовувалась?

Лісбет Саландер відчувала здивування, але це питання не дуже її зацікавило. Вона згорнула папку і зателефонувала Анніці Джанніні.

— Я прочитала опис майна. Моє рішення залишилося тим самим. Продай лайно і роби з грошима що завгодно. Я не хочу від нього ніякого спадку.

— Гаразд. Тоді я простежу, аби половину суми поклали в банк на ім’я твоєї