Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

— Сьогодні не моя черга. Так що нема чого мене запитувати.

— Ви тільки послухайте її! — розсердилася Ціся. — Її, бачите, не можна турбувати. Нехай собі гуляє!

— А ви б спочатку запитали, гуляю я чи справою займаюся! — відрізала Сяохун. — Мені щойно дала доручення друга пані Фенцзє.

І вона показала дівчатам гаманець. Ті відразу примовкли, і Сяохун пішла далі. Тільки Цінвень посміхнулася й пробурчала:

— Чудеса! Піднялася на високу гілку й перестала нас слухатися! Дали їй дріб’язкове доручення, може, й імені не запитали, а вона запишалася! Ну нічого, поплатишся ти за це! От якби в тебе вистачило розуму зовсім піти із цього саду й улаштуватися на високій гілці, тоді справа інша!

Вона круто повернулася й покрокувала геть. Сяохун чула її слова, розсердилась, але не хотіла вплутуватися в суперечку й побігла шукати Фенцзє. Фенцзє й справді виявилася в сільці Запашного рису, сиділа в кімнаті й розмовляла з Лі Вань.

Сяохун підійшла до пані й доповіла:

— Сестра Ін’ер звеліла сказати, що вже вручила гроші дружині Чжан Цая. — Сяохун віддала Фенцзє гаманець і вела далі: — Ще сестра Пін’ер говорила, що приходив Ван’ер, якому ви збиралися дати якесь доручення, але вас не було, і вона зробила це сама.

— Звідки їй стало відомо, що я хотіла йому доручити? — посміхнувшись, запитала Фенцзє.

— От що сестра Пін’ер веліла йому сказати, — відповіла Сяохун. — «Наша пані запитує про здоров’я тутешньої пані. Другий пан іще не повернувся, затримується на два дні й просить другу пані не турбуватися. Як тільки п’ята пані видужає, наша пані разом із нею відвідає тутешню пані. Нещодавно п’ята пані послала служницю повідомити, що одержала листа від дядини — дружини брата її матінки, у якому та велить передати вам уклін і просить у тутешньої пані пігулки „безсмертя“. Якщо в неї є, нехай надішле кілька штук нашій пані, завтра наші люди їдуть і по дорозі відвезуть їх дружині дядечка п’ятої пані».

Не встигла Сяохун договорити, як Лі Вань розреготалася:

— Ой-ой-ой! Нічого не зрозуміла. Скільки тут «панів» і «пані»!

— І не дивно, що не зрозуміла, — посміхнулася Фенцзє. — Адже мова йде про чотири чи п’ять сімей.

І вона звернулася до Сяохун:

— Мила дівчинко, дякую тобі за те, що ти так точно виконала моє доручення, не те що інші служниці, які тільки й уміють, що дзижчати, як комарі. Знаєш, сестрице, — повернулася вона до Лі Вань, — я не ризикую нікому давати доручення, крім декількох моїх довірених служниць. Скажеш їм слово, вони від себе додадуть десять, мимритимуть, повторюватимуть те саме. Та ще з поважним виглядом! Ти не уявляєш, як часом вони мене злять! І моя Пін’ер була раніше такою. Говорю їй один раз: невже ти думаєш, що станеш кращою, якщо дзижчатимеш мені на вухо, як комар? Сказала так кілька разів, і вона зрештою зрозуміла.

— А ти хочеш, щоб служниці були такими ж колючими, як ти сама? — засміялася Лі Вань.

— Ця дівчинка мені сподобалася, — вела далі Фенцзє, пропустивши зауваження повз вуха. — Щоправда, доручення я їй дала нескладне, але і його досить, аби переконатися, що дівчинка метка на язик і не говорить зайвого. Я візьму тебе до себе, — звернулася вона до Сяохун, — і зроблю своєю прийомною дочкою. Принаймні в тебе буде надія на гарне майбутнє.

Сяохун зніяковіло посміхнулася.

— Ти чому посміхаєшся? — здивувалася Фенцзє. — Може, думаєш, що я надто молода, всього на кілька років старша за тебе, і не можу стати твоєю матір’ю? Помиляєшся! Ти попитай, і тобі кожне скаже, що люди старші вважали б за щастя називати мене матір’ю, тільки мені це не потрібно. А от ти — виняток.

— Я сміюся тому, — відповіла Сяохун, — що ви заплуталися в родинних відносинах: адже моя мати доводиться вам прийомною дочкою, а тепер ви хочете зробити дочкою й мене.

— А хто твоя мати? — поцікавилася Фенцзє.

— Хіба ти не знаєш? — втрутилася в розмову Лі Вань. — Вона ж дочка Лін Чжисяо.

— Ах он воно що! — здивувалася Фенцзє й сказала: — Лін Чжисяо і його дружина достойна пара: слова з них не витягнеш, хоч шилом коли! Він глухий, як небо, вона, як земля, німа. І як це їм удалося виростити таку розумну дочку! Скільки ж тобі років?

— Сімнадцять, — відповіла Сяохун.

— Як тебе звати?

— Колись звали Хун’юй, але, оскільки склад «юй» входить до імені другого пана Баоюя, мене стали називати Сяохун, — пояснила дівчина.

Фенцзє насупилася.

— До чого ж мені набридли такі імена! Всі думають, ім’я «юй» — «яшма», щасливе. І воно зустрічається на кожному кроці. Ти ж не знаєш, сестро, — звернулася вона до Лі Вань, — скільки разів я її матері говорила: «У дружини Лай Да справ завжди багато, та