Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

При цих словах Баочай захвилювалася й подумала:

«Недарма говорять, що в перелюбників і розбійників рідкісне чуття. Невже служниці не злякаються, якщо, відсунувши ґрати, побачать мене? Одна з них напевно Сяохун, служниця Баоюя. Дуже вже схожий голос. Дівчина підступна, зарозуміла й честолюбна. Але сьогодні вона попалася! Недарма прислів’я говорить: „Загнана у безвихідь людина здатна на нерозсудливість; скажений собака лізе на стіну“. Доводити до скандалу не варто. Найкраще було б сховатись, але зараз уже пізно, так що доведеться вдатися до способу „цикада скидає личину“»[241].

Не встигла вона так подумати, як заскрипіли ґрати, що їх відсували. Навмисно тупотячи ногами, Баочай пішла до павільйону.

— Чорнобривко! — крикнула вона. — Я бачила, як ти ховалася!

Сяохун і Чжуйер розгубилися.

— Куди ви сховали панянку Лін Дайюй? — запитала Баочай.

— Ми її не бачили, — відповіла Чжуйер.

— Як не бачили? — з удаваним здивуванням закричала Баочай. — Я була на тім березі, коли вона тут хлюпалась у воді, і навіть хотіла її злякати. Побачивши мене, панянка кинулася тікати в східному напрямку й зникла. Де ж вона могла заховатися, як не тут?

Баочай увійшла в альтанку, походила там, удаючи, начебто шукає Дайюй, і вийшла, щось бурмочучи собі під ніс. Дівчата розібрали всього кілька слів:

— Напевно, сховалася в гроті! Нехай її там укусить змія!

Тим часом Баочай ішла й посміювалася:

«Як усе добре вийшло! Але чи не здалось їм, що це підступ?»

Одначе Сяохун сприйняла слова Баочай за чисту монету і, коли та пішла, сказала подрузі:

— От лихо! Виявляється, панянка Дайюй була десь тут і чула нашу розмову.

Чжуйер нічого не відповіла.

— Що ж робити? — Сяохун не на жарт розхвилювалася.

— Може, і чула, а що їй за діло до нас? — сказала Чжуйер. — Нехай краще про себе думає.

— Якби на її місці була панянка Баочай, усе обійшлося б, — заперечила Сяохун, — а від цієї добра не жди. Ти ж знаєш, вона все розповість, краще не попадатись їй на язик.

У цей час до альтанки підійшли Чженьер, Сиці, Шішу й інші служниці, і дівчата стали жартувати й сміятися з ними.

Раптом Сяохун помітила, що Фенцзє махає їм рукою зі схилу гори. Сяохун підбігла до неї і з усмішкою запитала:

— Чого зволите, пані?

Фенцзє оглянула Сяохун уважним поглядом, їй сподобалися кмітливість дівчини, її акуратність, манера триматись, і вона звернулася до Сяохун:

— Зі мною немає служниць. Ти зможеш виконати моє доручення? Запам’ятаєш, що я скажу?

— Говоріть, будь ласка, пані, — відповіла Сяохун, — і якщо я зроблю що-небудь не так, не догоджу вам, суворо покараєте мене.

— Ти чия служниця? — поцікавилася Фенцзє. — Може, ти знадобишся своїй панянці, так я скажу, що послала тебе з дорученням.

— Я служниця другого пана Баоюя, — відповіла дівчина.

— Ай-я! — засміялася Фенцзє. — Баоюя?! Тоді зрозуміло! Якщо він запитає про тебе, я все поясню. Отож, слухай! Сходи до сестри Пін’ер і скажи: у передпокої стоїть на столі жунаньська ваза, під її підставкою заховані сто двадцять лянів срібла для сплати вишивальницям. Якщо прийде дружина Чжан Цая, нехай срібло зважать і віддадуть їй. І ще. У моїй кімнаті під узголів’ям ліжка лежить гаманець, принеси його мені!

Сяохун побігла виконувати доручення, але, коли повернулася, Фенцзє на схилі гори вже не було. У цей час, зав’язуючи пояс, із кам’яного грота вийшла Сиці. Сяохун підбігла до неї й запитала:

— Сестрице, не знаєш, куди пішла друга пані Фенцзє?

— Ні, не звернула уваги, — відповіла та. Сяохун оглянулася й раптом побачила на березі ставка Баочай і Таньчунь; вони милувалися рибками.

— Панянки, не знаєте, де друга пані Фенцзє? — запитала, підійшовши до них, Сяохун.

— Подивися у дворі пані Лі Бань, — відповіла Таньчунь. — Вона, напевно, там.

Сяохун поспішила до сільця Запашного рису. Назустріч їй трапилися Цінвень, Ціся, Біхень, Цювень, Шеюе, Шішу, Жухуа й Ін’ер.

— Ти що, з глузду з’їхала! — закричала Цінвень. — У дворі квіти не политі, птахи не нагодовані, а ти бродиш невідомо де! Навіть чаю закип’ятити не можеш!

— Учора другий пан Баоюй сказав мені, що поливати квіти можна й через день, — відповіла Сяохун. — Птахів я погодувала, коли ви ще спали!

— А