Читати книгу - "Лабіринт"

— Прикро це чути, — відповів Тренкавель, — дайте мені знати, якщо його стан якось зміниться.

Години минали повільно, і боротьба батька за життя ставала усе слабшою. Інколи він приходив до тями і, здавалося, добре розумів, що з ним трапилось. А часом складалося враження, ніби Пелетьє не тямить, хто він і де наразі є.

Незадовго до сходу сонця дихання Бертрана Пелетьє стало ледь чутним. Притулившись збоку до батька, Алаїс одразу ж відчула зміни і стривожилася.

— Filha[169]...

Алаїс торкнулася батькового чола й рук та одразу ж зрозуміла: йому залишилося жити недовго. Жар спав, і його шкіра стала холодною.

Його душа намагається звільнитися.

— Допоможи мені... — ледве вимовив він, — сісти.

З допомогою Ріксанди Алаїс змогла посадити батька. Хвороба зістарила його за одну ніч.

— Мовчи, — сказала вона, — бережи свої сили.

— Алаїс, — тихо зупинив її батько, — ти знаєш, що настав мій час. — Груди Пелетьє клекотали, коли він намагався дихати. Очі запали й набули жовтуватого відтінку, а на руках і на шиї було видно блідо-коричневі плями. — Будь ласка, пошли за parfait[170]. — Він зробив над собою зусилля і розплющив очі. — Я хочу гідно завершити своє життя.

— Ти хочеш полегшити свій біль, Paire[171]? — перепитала вона обережно.

Пелетьє злегка посміхнувся, і на хвилину перед Алаїс промайнув образ того чоловіка, яким був колись її батько.

— Я добре дослухався до слів «добрих людей». Я вивчив слова молитов Melhorer та Consolament... — батько раптом замовк. — Я народився християнином і ним помру, але не в розбещених обіймах тих, хто веде війну в ім’я Господа біля нашого міста. З Божої милості я приєднаюся до славетних духів на небесах, якщо я досить добре прожив власне життя.

Пелетьє закашлявся. Алаїс оглянула кімнату і звеліла служникові попередити віконта Тренкавеля про те, що стан батька погіршився. Щойно слуга вийшов, Алаїс прикликала до себе Ріксанду.

— Мені потрібно, щоб ти привела сюди катарських священиків. Раніше вони були десь у дворі. Скажеш їм, що тут є людина, якій потрібна розрада.

Ріксанда виглядала наляканою.

— На тебе не впаде жодне звинувачення, якщо ти просто передаси повідомлення, — заспокоїла її Алаїс. — Тобі не обов’язково повертатися сюди разом з ними.

Батько заворушився, й Алас знову глянула на ліжко.

— Мерщій, Ріксандо, поквапся!

Алаїс схилилася над батьком:

— Що сталося, тату? Я тут із тобою.

Він намагався щось сказати, але слова, здавалося, зникали в горлі раніше, ніж він їх вимовляв. Алаїс влила трохи вина батькові до рота й обтерла його сухі губи вологою тканиною.

— Грааль є словом Господнім, Алаїс. Ось чого намагався мене навчити Хариф, хоча я не розумів, — він почав запинатись, — але без merel... правда про лабіринт... це хибний шлях.

— Що ти кажеш про merel? — прошепотіла Алаїс, не тямлячи його слів до кінця.

— Ти мала рацію, доню, я мусив би дозволити тобі їхати, коли ще була змога.

Алаїс намагалася вловити сенс його нерозбірливих слів.

— Що за шлях?

— Я його не бачив, — пробурмотів Пелетьє, — і вже не побачу. Печера... небагато-хто був там.

У відчаї Алаїс повернулась до дверей.

Де ж Ріксанда?

В коридорі почулися чиїсь швидкі кроки. У дверях з’явилася Ріксанда, а за нею — два катарські священики. Алаїс упізнала старшого з них — чоловіка зі смаглявою шкірою, густою бородою та лагідним виразом обличчя, якого вона колись бачила у будинку Есклармонд. Обидва священики були одягнені у сині плащі, підперезані на талії мотузяними пасками з пряжками у формі риб.

Чоловік уклонився.

— Пані Алаїс, — він поглянув на ліжко, — це вашому батькові, начальникові фортеці панові Пелетьє, потрібна розрада?

Алаїс кивнула.