Читати книгу - "Історія держави і права України"

Як вже зазначалося, Конституцією були внесені певні зміни у визначення основ суспільного ладу, в систему органів державної влади, судових та правоохоронних органів. За своїм змістом і призначенням вони спрямовувалися на зміцнення командно-адміністративної системи. Конституція декларувала суверенітет УРСР та її право вільного виходу з СРСР, але механізм здійснення цього права не передбачався. Розходились з життям конституційні норми, що встановлювали демократичні права і свободи громадян (свобода слова, друку, зборів, мітингів, демонстрацій; право об’єднуватись у громадські організації; гарантії недоторканності особи тощо).

На подальше удосконалення радянської представницької системи були спрямовані закони СРСР «Про статус народних депутатів СРСР» (1979 р.), «Про порядок відкликання депутата Верховної Ради СРСР» (1979 р.), укази Президії Верховної Ради СРСР, якими визначалися основні права і обов’язки районних, міських, районних у містах, селищних і сільських Рад народних депутатів та інші акти.

Адміністративне законодавство розвивалося шляхом видання законів та інших актів, що регулювали відносини в окремих сферах і галузях державного управління. Адміністративно-правові норми містили Загальне положення про міністерства Союзу РСР (1967 р.), Положення про окремі міністерства та відомства, законодавство про місцеві Ради.

Адміністративні правовідносини регулювалися загальносоюзними статутами та кодексами: Повітряний кодекс СРСР (1961 р.), Статут залізниць СРСР (1964 р.), Митний кодекс СРСР (1964 р.), Ветеринарний Статут СРСР (1967 р.), Кодекс торгового мореплавства (1968 р.). Адміністративні норми містило законодавство УРСР про охорону здоров’я, про освіту, про охорону природи тощо.

13 жовтня 1980 р. уперше в історії радянського права були прийняті Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про адміністративні правопорушення. На базі загальносоюзних Основ 7 грудня 1984 р. був прийнятий Кодекс Української РСР про адміністративні правопорушення. Завданням законодавства Української РСР про адміністративні правопорушення визначалася охорона суспільного ладу УРСР, соціалістичної власності, соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого порядку управління, державного і громадського порядку, зміцнення соціалістичної законності. Кодекс складався з п’яти розділів: І. Загальні положення; ІІ. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність; ІІІ. Органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення; IV. Провадження у справах про адміністративні правопорушення; V. Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень.

Адміністративним правопорушенням визнавалась протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, соціалістичну власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність. Кодекс визначав види адміністративних стягнень. Вік, після досягнення якого настає адміністративна відповідальність, встановлювався у 16 років. При цьому до осіб віком від 16 до 18 років, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачалося застосування переважно заходів впливу (зобов’язання попросити вибачення у потерпілого, попередження, догана тощо).

Цивільно-правові відносини врегульовувалися нормами Цивільного кодексу 1963 р. Дещо розширили сферу цивільно-правового регулювання норми Конституцій СРСР і УРСР. Так, громадяни СРСР отримали право на судовий захист від посягань на їх честь і гідність. Відповідні зміни, що стосувалися зміцнення державної та суспільної власності, охорони немайнових прав громадян, вдосконалення зобов’язальних відносин були внесені в загальносоюзне та республіканське законодавства Указом Президій Верховної Ради СРСР від 30 жовтня 1981 р.

Розвиток сімейного законодавства спрямовувався на зміцнення сім’ї, захист інтересів матері і дитини, охорону здоров’я молодого покоління. 20 червня 1969 р. було прийнято Кодекс про шлюб та сім’ю УРСР, який базувався на положеннях Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про шлюб і сім’ю (1968 р.). Кодекс складався із шести розділів: загальні положення, шлюб, сім’я, опіка і піклування, акти громадського стану, застосування законодавства України про шлюб та сім’ю до іноземців і осіб без громадянства. Основними завданнями кодексу визначалися: зміцнення сім’ї; побудова сімейних відносин на добровільному шлюбному союзі, на позбавлених матеріальних розрахунків почуттях взаємної любові, дружби та поваги усіх членів сім’ї; виховання сім’єю дітей; охорона інтересів матері й дитини. Законним визнавався лише шлюб, укладений в органах ЗАГСу. Визначалися умови вступу до шлюбу: взаємна згода, досягнення шлюбного віку (18 років для чоловіків і 17 — для жінок), неперебування в іншому шлюбі, дієздатність, відсутність близької спорідненості. Припинення шлюбу здійснювалось у судовому порядку. Розірвання шлюбу в органах ЗАГСу допускалось за взаємною згодою подружжя, якщо воно не мало неповнолітніх дітей, а також у випадках розлучень з безвісно відсутніми, недієздатними чи засудженими до позбавлення волі на три і більше років особами.

Кодекс врегульовував особисті та майнові відносини у сім 'ї між подружжям, між батьками і дітьми, між іншими членами сім’ї, відносини, які виникали у зв’язку з усиновленням, опікою та піклуванням, прийняттям дітей на виховання, порядок та умови припинення шлюбу, порядок реєстрації актів громадянського стану.

Норми житлового права містив прийнятий Верховною Радою УРСР 30 червня 1983 р. Житловий кодекс УРСР, який вводився в дію з 1 січня 1984 р. Він віддзеркалював положення Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік (1981 р.). Кодекс містив сім розділів: І. Загальні положення; ІІ. Управління житловим фондом; ІІІ. Забезпечення громадян жилими приміщеннями, використання жилих приміщень; IV. Забезпечення збереження житлового фонду, його експлуатація і ремонт; V. Відповідальність за порушення житлового законодавства; VI. Вирішення житлових спорів; VII. Заключні положення. Норми кодексу складали правовий механізм реалізації гарантованого Конституціями СРСР (1977 р.) та УРСР (1978 р.) права громадян на житло. Врегульовувався порядок надання житлової площі і поліпшення житлових умов громадянам, передбачалася відповідальність за порушення житлового законодавства.

Подальшого розвитку набуло трудове законодавство. 10 грудня 1971 р. Верховна Рада УРСР прийняла Кодекс законів про працю УРСР (КЗпП УРСР), який набув чинності з 1 червня 1972 р. Кодекс, відтворюючи положення Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю (1970 р.), визначав правові засади і гарантії здійснення громадянами права на працю. КЗпП УРСР складався з 18 глав і містив норми про: колективний договір; трудовий договір; робочий час; час відпочинку; нормування праці; заробітну плату; гарантії та компенсації працівникам; охорону праці, працю жінок; працю молоді; пільги для робітників і службовців, які суміщають роботу з навчанням; профспілки та участь робітників та службовців в управлінні виробництвом; трудові спори тощо.

Конституція УРСР 1978 р. серед основних прав громадян визначила право на працю. Під ним за Конституцією розумілося право на одержання