Читати книгу - "Історія держави і права України"

Водночас законодавство спрямовувалося на посилення боротьби з порушниками трудової дисципліни, прогульниками. 1983 р. приймаються постанови ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦСПС «Про посилення роботи по зміцненню соціалістичної дисципліни праці», «Про додаткові заходи щодо зміцнення трудової дисципліни». На зміцнення трудової дисципліни спрямовувалися зміни до трудового законодавства, внесені указом Президії Верховної Ради СРСР від 12 серпня 1983 р. Зокрема, санкціонувалося застосування до злісних порушників трудової дисципліни таких видів стягнень, як переведення на певний строк на нижчеоплачувану роботу, зменшення прогульникам чергової відпустки на число днів прогулу та ін.

Завдання правової охорони навколишнього природного середовища вирішувало аграрне й природноресурсове законодавство, яке набуло розвитку у досліджуваний період. Особлива увага приділялась правовій регуляції використання земельних ресурсів і охороні землі. 8 липня 1970 р. Верховною Радою УРСР був прийнятий Земельний кодекс УРСР, який від набув чинності з 1 січня 1972 р. Віддзеркалюючи положення Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік (1969 р.), він встановлював монопольне право власності держави на землю. Кодекс складався з одинадцяти розділів: І. Загальні положення; ІІ. Землі сільськогосподарського призначення; ІІІ. Землі населених пунктів; IV. Землі промисловості, транспорту, курортів, заповідників та іншого несільськогосподарського призначення; V. Землі державного лісового фонду; VI. Землі державного запасу; VII. Державний земельний кадастр; ІХ. Державне землевпорядкування; Х. Вирішення земельних спорів; ХІ. Відповідальність за порушення земельного законодавства.

Правовій регуляції раціонального природокористування слугувало прийняття Основ водного законодавства Союзу РСР і союзних республік (1970 р.), Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про надра (1975 р.), Основ лісового законодавства Союзу РСР і союзних республік (1977 р.), Закону СРСР про охорону атмосферного повітря та про охорону і використання тваринного світу (1980 р.). Відповідно до загальносоюзного законодавства були прийняті кодекси Української РСР: водний (1972 р.), про надра (1976 р.), лісовий (1979 р.).

Норми кримінального права містив Кримінальний кодекс УРСР 1960 р.

Проте, в тексти його статей було внесено чимало змін і доповнень. Найбільш значними з них були: положення про особливо небезпечного рецидивіста, про умовно-дострокове звільнення від покарання, про погашення судимості (липень 1969 р.); введення інституту умовного засудження до позбавлення волі з обов’язковим залученням засудженого до праці (червень 1970 р.); поняття злочину, який спричинив особливо тяжкі наслідки, та вичерпний перелік його видів (травень 1972 р.); введення відбування покарання у колоніях-поселеннях для осіб, які вчинили злочин з необережності, розширення кола засуджених, до яких могли застосовуватися умовно-дострокове звільнення і заміна невідбутого покарання більш м’яким (лютий 1977 р.) та ін.

З метою приведення кримінального законодавства у відповідність до Конституції СРСР 1977 р. і Конституції УРСР 1978 р. до КК були внесені зміни і доповнення термінологічного характеру. Подальші зміни й доповнення, які вносились до КК, були спрямовані на посилення боротьби з хуліганством (червень 1981 р.), рецидивною злочинністю (липень і жовтень 1982 р.), розкраданням державного і громадського майна (грудень 1982 р.) тощо. Серед видів покарання домінувало позбавлення волі, що призвело до переповнення виправно-трудових установ та неефективної їх діяльності.

Завдання забезпечення виконання кримінального покарання покладалося на виправно-трудове законодавство. 23 грудня 1970 р. був затверджений Виправно-трудовий кодекс УРСР, який вводився в дію з 1 червня 1971 р. Він базувався на положеннях Основ виправно-трудового законодавства Союзу РСР і союзних республік, прийнятих 11 липня 1969 р. Сутність основних положень ВТК УРСР 1970 р. збігалася також з нормами Виправно-трудового кодексу УСРР 1925 р. В кодексі визначався порядок та умови відбуття покарання, регламентувалась діяльність виправно-трудових установ. ВТК УРСР 1970 р. мав 8 розділів, які містили 23 глави (126 статей). Перший розділ визначав завдання та порядок застосування виправно-трудового законодавства. Другий — висвітлював загальні положення виконання покарань. Третій розділ врегульовував порядок та умови виконання покарань у виді позбавлення волі: види виправно-трудових установ, режим, умови та порядок організації праці, засади виховання, загальноосвітнього і професійно-технічного навчання, матеріально-побутового забезпечення і медичного обслуговування, матеріальної відповідальності осіб, позбавлених волі, заходи безпеки і підстави застосування зброї. Четвертий та п’ятий розділи визначали порядок і умови виконання покарання у виді заслання та вислання. Шостий — порядок і умови виконання покарання у виді виправних робіт без позбавлення волі. Сьомий розділ висвітлював підстави звільнення від відбування покарання; розкривав порядок здійснення допомоги особам, звільненим з місць позбавлення волі, нагляду за особами, звільненими від відбування покарання. Норми восьмого розділу врегульовували питання участі громадськості у виправленні і перевихованні засуджених.

У подальшому Основи виправно-трудового законодавства СРСР були доповнені розділом про порядок і умови виконання умовного засудження до позбавлення волі з обов’язковим залученням засудженого до праці (Указ Президії Верховної Ради СРСР від 8 лютого 1977 р.). 15 березня 1983 р. Президія Верховної Ради СРСР затвердила Положення про порядок і умови виконання покарань, не пов’язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених. Цей акт врегульовував виконання таких видів покарань, як позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, позбавлення військового або спеціального звання, штрафів, конфіскацій майна, громадського осуду.

Норми процесуального законодавства містили Цивільний процесуальний кодекс УРСР 1963 р. та Кримінально-процесуальний кодекс УРСР 1960 р., а також відповідні Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік. Відповідно до цих актів розширилось коло учасників процесу, збільшились їх процесуальні права, чіткіше розрізнялися докази і засоби доказування. Разом з тим, у досліджуваний період відбувався подальший розвиток процесуального законодавства. Так, указами Президії Верховної Ради від 24 січня 1967 р. до Кримінально-процесуального кодексу УРСР внесено розділ УП. «Протокольна форма досудової підготовки матеріалів», від 30 серпня 1971 р. — розділ VIII. «Провадження в справах про злочини неповнолітніх». Положення про попереднє взяття під варту від 11 липня 1969 р. чітко визначало порядок застосування даного запобіжного заходу. Відповідно до указів Президії Верховної Ради СРСР від 11 липня 1969 р. і 3 лютого 1970 р. захисник допускався до участі у справі з моменту оголошення звинуваченому про закінчення попереднього слідства і пред’явлення для ознайомлення усіх матеріалів справи. Однак його участь у попередньому слідстві не була обов’язковою. Лише за постановою прокурора захисник міг бути допущений до участі у справі і з моменту пред’явлення обвинувачення.

Конституція УРСР 1978 р. закріпила в цілому демократичні принципи процесуального права: здійснення правосуддя на засадах рівності громадян перед законом і судом;