Читати книгу - "Вітер, Черкащенко Дарія"

Я вже міг не ховаючись злітати з двору, але цього разу захотілося полетіти із вежі. Коли у нас були будівельники, які відновлювали стіну, батько скористався можливістю, та переробив верхівку вежі. Як я і просив, дах залишили, тільки зробили його пласким, переробивши у чудовий злітно-посадковий майданчик. Я піднявся на нього через ще одну драбину, перетворився на дракона, вкотре насолоджуючись відчуттям драконячого тіла. Розправив крила, піймав вітер, та разом із ним зірвався з вежі.

Однак в кінці польоту мене чекала неприємна несподіванка. Виявилося, що нікого немає вдома. А на дверях, як не дивно, висить записка. Для мене. 

"Саріде, вибач, нас немає вдома. Прилітай завтра". 

Дивно. Дуже дивно! Як Роні знав, що я прилечу. Чому завтра? А це точно була записка від нього? Я ще раз обійшов будинок, принюхався та прислухався, використовуючи магію і відчуття дракона. Дійсно, було порожньо. Сторонніх запахів я не відчув. Ще раз передивився записку. Так, вона дійсно була від Роні. Його почерк я встиг вивчити, декілька разів бачив листи в Еріс та батька. Мені нічого не залишилося, як повернутися до дому. З жалем подивившись на порожній будинок та попрощавшись з мрією про смачний обід від Санті, я вирушив у політ. 

Настрій був трохи зіпсований. Спочатку Аїн кудись пропав, потім доручення від батька, дивна поведінка Еріс, порожній будинок Роні, зворотний політ на голодний шлунок… Що далі? 

Я приземлився у дворі замку, перетворився, та одразу рушив до кухні, щоб пообідати, але й тут не судилося. З дверей вибіг Аїн, без привітань та навіть не добігши до мене одразу почав кричати:

- Саріде, хутко за мною, у нас біда!

Без зайвих запитань я побіг за хлопцем, хоча не розумів, що могло такого статися, з чим не зміг впоратися Дирас, Тайлор, та ціла зграя юних чарівників? Слідом за Аїном я забіг у зал на першому поверсі й оторопів. По середині стояв великий стіл, знову заставлений усілякими смачними наїдками. Поруч стояли всі учні, Дірас, Тайлор, лікарка Тара, її батько Нерос, Роні з дружиною та близнюками, і що найдивніше, моя мама з молодшим братом та сестричкою!

- З днем народження! - в один голос закричали вони. 

Я так і застиг з відкритим ротом. Навіть не знаю, що мене більше здивувало, те що мені все ж таки влаштували свято (виходить Аїн не забув), чи те що приїхала мама. Скоріше друге. Я навіть уявити не міг, що моя мама колись наважиться приїхати у замок, де повно чарівників, які володіють такою страшною та забороненої магією, ще й з дітьми. 

- З днем народження! - ще раз дуетом закричали Аїн та Еріс, та наввипередки кинулися до мене. 

Це нарешті вивело мене з шоку. Я зібрався, та приготувався стрибнути у бік, щоб мене не збили з ніг, але друзі вчасно зупинилися за крок, та протягнули свої подарунки. Еріс подарувала букет з різноманітних квітів та трав, гарно запакований у папір. Від Аїна була невелика кам'яна статуетка. Це було щось трохи схоже на коня із крилами, я здогадався що це дракон. Хлопець нещодавно почав за допомогою звуку вчитися обережно обробляти камінь, в цілому виходило, але до вправного скульптора йому ще далеко. Тільки мені було дуже приємно. Безглуздо посміхаючись я прийняв подарунки, та разом із друзями пішов до столу. З усіх сторін сипалися привітання, хлопці почали підходити та щось давати мені у руки. Я казав слова вдячності, але вся моя увага була прикута до матері. 

Сьогодні вона була незвично гарна. У новій сукні, з розпущеним волоссям, яке вона лише трохи прибрала з лиця, за допомогою двох косичок, у які вплела яскраву стрічку. Вона ніяково посміхалася, та дивилася на мене. Біля її ніг, тримаючись за поділ сукні, стояла маленька Кеті. Вона із цікавість роздивлялася все навкруги, постійно крутила головою. Марті був більш стриманий, він стояв трохи позаду, наче ховаючись за матір'ю. 

Раптово метушня навколо мене зникла, можливо у хлопців закінчилися привітання, а може причиною тому став Дірас, якій став поруч і разом зі мною пішов до Аші. 

- Добрий вечір, мамо, - щиро посміхаючись, привітався я. 

- Добрий, - відгукнулась вона, теж ласкаво усміхаючись. - Вітаю з днем народження! - вона протягнула мені невелику плетену корзинку, накриту рушником, з-під якого дуже приємно пахло. - Ми не знали, що тобі подарувати, тому просто привезли смачні гостинці.

- Дякую, мамо!

Я хотів забрати корзинку, але вручені до цього подарунки трохи не випали з рук. Дірас мовчки прийшов на допомогу, забравши в мене все, та перекладаючи речі на стіл. 

- То ось де ти живеш? - ніяковіючи, запитала мама, оглядаючи залу. 

- Так, - трохи по-дурному відгукнувся я. Треба було нарешті взяти себе в руки, хлопці ж дивляться. Ох і наслухаюся я потім жартів…

 Дірас знову прийшов на допомогу. 

- Думаю, Сарід, потім тобі проведе невелику екскурсію, - сказав він мамі. Мені здалося, що Аша трохи здригнулася від його голосу. - А зараз, прошу до столу, всі вже дуже зголодніли. 

Всі присутні поспішили зайняти місця за святковим столом. Я сидів між батьком та матір'ю, насолоджувався смачною їжею, слухав веселі розмови навколо, та головне був щасливий. Гадаю, що цей день я запам'ятаю на все життя!

Кінець