Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Граф Монте-Крісто 📚 - Українською

Читати книгу - "Граф Монте-Крісто"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Граф Монте-Крісто" автора Олександр Дюма. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 177 178 179 ... 351
Перейти на сторінку:
ви, це легко зробити, адже воно збігається з вашими ж таки інтересами. Усе недобре у вашому минулому треба спростовувати доказами і свідченнями гідних друзів.

Андреа помітно збентежився.

— Я охоче був би вашим ручителем, — провадив граф Монте-Крісто, — проте маю звичку сумніватися в найліпших друзях і якусь потребу викликати сумніви в інших людей, тож був би не у своєму амплуа, як кажуть актори, і наразився би на освистування, а це вже зайве.

— Проте, пане графе, — зважився заперечити Андреа, — з поваги до лорда Вілмора, який мене вам рекомендував...

— Та звісно, — сказав граф Монте-Крісто, — однак лорд Вілмор не приховував від мене, що у вас була таки бурхлива молодість... Ні, ні, — сказав він, побачивши, як Андреа занепокоєно поворухнувся, — я не вимагаю від вас сповіді, утім, задля того й викликав я з Лукки вашого батька, щоб ви більше нікого й не потребували. Зараз ви його побачите, він трохи скутий, тримається трохи неприродно, та це через мундир, а як дізнаються, що він уже вісімнадцять років на службі в австрійському війську, то з нього не будуть вимагати багато: ми взагалі не вимогливі до австрійців. Зрештою, батько з нього цілком пристойний, будьте певні.

— Ви заспокоїли мене, пане графе, адже ми так давно не бачилися, що я геть не пам’ятаю його.

— Та й, щоб ви знали, великий маєток змушує до багатьох речей ставитися поблажливо.

— То мій батько справді багатій?

— Мільйонер він. П’ятсот тисяч ліврів річного прибутку.

— Значить, — з надією в голосі поспитався юнак, — моє становище буде... досить утішне?

— Ще й як утішне, любий друже, він призначив вам п’ятдесят тисяч ліврів за рік на весь час, поки ви будете мешкати в Парижі.

— Що ж, тоді я мешкатиму тут завжди.

— Гм! Хто може ручатися за будучину, любий пане віконте? Чоловік стріляє, а Бог кулі носить.

Андреа зітхнув.

— Та принаймні, — сказав він, — поки я в Парижі й... поки обставини не спонукають мене виїхати відціля, ці грошенята, що про них ви казали, будуть мені забезпечені?

— Авжеж.

— Моїм батьком? — занепокоєно запитав Андреа.

— Так, але під порукою лорда Вілмора, який, на прохання вашого батька, відкрив вам щорічний кредит на п'ятдесят тисяч франків у пана Данґляра, одного з найбільших паризьких банкірів.

— А довго збирається пробути в Парижі мій батько?

— Лише декілька днів, — сказав граф Монте-Крісто. — Він не може покинути службу надовше, ніж на два чи три тижні.

— Ох, любий батенько! — вигукнув Андреа, вочевидь зрадівши, що той так швидко поїде.

— Тому, — провадив граф Монте-Крісто, удавши, ніби не втямив тону тих слів, — не буду більше зволікати з вашим побаченням. Чи готові ви обняти шановного синьйора Кавальканті?

— Гадаю, ви не сумніваєтеся в цьому?

— То ходімо до цієї вітальні, друже мій, і там ви знайдете свого батька, він чекає на вас.

Андреа вклонився графові Монте-Крісто і подався до вітальні.

Граф Монте-Крісто провів його поглядом і, коли він вийшов, натиснув пружину, що була в одній картині, вона вистромилася з рами, й утворилася шпарина, яка давала змогу побачити все, що коїлося у вітальні.

Андреа зачинив за собою двері й підійшов до майора, що підвівся, насилу почувши кроки.

— О любий мій батеньку! — голосно сказав молодик, щоб граф Монте-Крісто міг почути його за дверми. — Невже це ви?

— Добридень, любий мій синку, — поважно відказав майор.

— Яке це щастя, знову побачитися з вами після стількох літ розлуки, — сказав Андреа, зиркаючи на двері.

— Еге ж, довга була розлука.

— Може, обіймемося? — поспитався Андреа.

— Атож, любий синку, — відказав майор.

І вони поцілувалися, як ото цілуються у Французькому театрі, притулившись один до одного щоками.

— Слава Богу, ми знову разом, — сказав Андреа.

— Ми знову разом, — повторив майор.

— Щоб ніколи не розлучатися?

— Навпаки, любий синку, адже для вас, гадаю, Франція стала другою батьківщиною?

— Мушу зізнатися, — сказав Андреа, — я був би у відчаї, якби мені довелося податися з Парижа.

— А я не міг би жити без Лукки. Тож я за першої спромоги повертаюся до Італії.

— Та перш аніж поїхати, ви, звісно ж, передасте мені папери, якими я міг би довести моє походження?

— Авжеж, для того я й прибув сюди, і мені було так непросто відшукати вас, щоб передати їх вам, що вдруге вчинити це було б немислимо. На те змарнувалися б останні дні мого життя.

— То ці папери...

— Ось вони.

Андреа хутко вхопив шлюбне свідоцтво свого батька і свою метрику й, розгорнувши їх із цілком природним синівським нетерпінням, пробіг обидва документи швидким і звичним поглядом, що свідчив про неабиякий досвід, а також про жвавий інтерес.

Коли він урешті скінчив проглядати їх, його обличчя засяяло невимовною втіхою, і він із чудернацькою посмішкою зиркнув на майора.

— Ти ба! — сказав він чистісіньким тосканським наріччям. — А що, в Італії скасували каторгу?

Майор гордо випростався.

— А це до чого? — запитав він.

— А до того, що там безкарно фальшують такі папери. За половину такої витівки, любий мій батеньку, вас у Франції запроторили б у Тулон років на п’ять подихати свіжим повітрям.

— Що ви сказали? — запитав майор, намагаючись прибрати величного вигляду.

— Любий пане Кавальканті, — сказав Андреа, узявши майора за лікоть, — скільки вам платять за те, щоб ви були моїм батьком?

Майор хотів було відповісти.

— Цитьте, — сказав Андреа тихо, — дам вам приклад довіри: мені платять п’ятдесят тисяч франків щорічно, щоб я вдавав вашого сина, тож, як ви розумієте, у мене геть нема бажання заперечувати, що ви мій батько.

Майор занепокоєно озирнувся.

— Не бійтеся, тут нікого нема, — сказав Андреа, — та й ми італійською балакаємо.

— Мені, — сказав гість із Лукки, — дають за раз п’ятдесят тисяч франків.

— Пане Кавальканті, — сказав Андреа, — ви вірите в чарівні казки?

— Раніш не вірив, а зараз доводиться повірити.

— То у вас з’явилися докази?

Майор дістав із кишені жменю луїдорів.

— Як бачите, відчутні докази.

— То, на вашу думку, я можу довіряти обіцянкам, що їх мені дали?

— Гадаю, так.

— І цей люб’язний граф їх виконає?

— Дуже ретельно, але, самі розумієте, щоб досягнути цього, ми повинні добре зіграти нашу роль.

— Ще б пак!

— Я — ніжного батька...

— А я — поштивого сина, якщо вже їм хочеться, щоб я був вашим сином.

— Хто це — вони?

— Ох, не знаю... ті, хто вам писав, адже ви отримали листа?

— Отримав.

— Од кого?

— Од якогось панотця Бузоні.

— Ви знайомі з ним?

— Ніколи його не бачив.

— А що було в тім листі?

— А ви не зрадите мене?

— Нащо мені зраджувати вас? У нас спільні інтереси.

— То читайте.

І майор дав молодикові листа.

Андреа тихо прочитав:

1 ... 177 178 179 ... 351
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Граф Монте-Крісто», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (1) до книги "Граф Монте-Крісто"
Nazar Бандіт
Nazar Бандіт 31 березня 2024 21:48

Неперевершена книжка! Яка створює світ у який ти поринаєш з головою, де співчуваєш або ненавидиш, любиш та страждаєш, захоплюєшся та розчаровуюєся. Для мене Александер Дюма є відкриттям і дуже приємним, в подальшому однозначно буду читати його твори. Стосовно Книжки "Граф Монте-Крісто" моя оцінка 10/10