Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

Попередила, що сьогодні приїдуть два бухгалтери і їх потрібно буде зустріти. А потім у супроводі Міраїла «гуляла» заводом. Загалом усе було добре. Мені дуже сподобалося дивитися, як збирають військовий корабель.

— Це заворожує, — сказала в слух.

Міраїл злегка посміхнувся. Гарний він чоловік однак. Через бороду складно сказати скільки йому років. Але зі справи знаю що 45.

— Покажіть де тут була їдальня, буду думати як її реанімувати. До речі, не знаєте, через що вона закрилася?

— Санітарні норми було порушено.

— І що усунути їх не змогли?

— Дорого.

Я тільки хмикнула. Мене привели в просторий зал на першому поверсі. Столи звичайні на чоловік шість. Стоять стрункими рядами. Тільки зараз накриті плівкою як і стільці. Кухня в пилу, але таке відчуття, якби не пил, заходь і працюй.

— Так тут усе робоче?

— Так. Я пам'ятаю, як вона працювала, готували смачно. Закрили після того, як головного кухаря змінили. І їжа стала гіршою, і перевірку не пройшли.

— Гаразд. Ходімо.

Зайшла до директора, він із моїм помічником старанно працював над документами. Мені навіть трохи соромно стало, що я їм не допомагаю. Герман (помічник який) встав і трохи обтрусив мій піджак.

— Ізабелло, де ви ходили, що так забруднилися?

— Зараз у їдальні була. Пил, мабуть, звідти. А так взагалі не помітила щоб на заводі прибирали.

— Прибиральників скоротили не так давно, — сказав Міраїл.

— Тут взагалі багато кого скоротили. Не уявляю, як завод ще може працювати, стільки людей звільнити.

— Щось допомогти?

— Поки що ні. Хоча потрібно дізнатися, що там у Стаса. І потрібен кадровик, а його звільнили. Герман поки візьмете цю роль на себе. Зателефонуйте йому і нехай повертається на роботу, сподіваюся, він захоче.

Я пішла до Стаса, він із кимось телефоном говорив і вже був в іншому кабінеті. З ним же в кабінеті було ще два керівники відділів. Почекала, поки він закінчить розмову, запитала:

— Знову пересадив усіх?

— Так, а то просто нестерпно працювати. Благо є куди розсаджувати народ. Так нам комфортніше з хлопцями працювати. Що потрібно?

— Як справи?

— Зараз ще кілька дзвінків і прийду, відзвітую, дещо буде цікаве і довгограюче. Мені бачиш що подарували!

Поруч на столі лежить коркова дошка метр на метр із фігурками, які до неї можна чіпляти, і все у вигляді космічних кораблів.

— Чудово.

Повернулася в кабінет до Германа.

— Скоро прийде відзвітує, щось хороше обіцяє.

— Вибачте, що я про таке вас прошу.

— Германе, можна до мене на ти, якщо в такому вузькому робочому колі. Краще скажіть що допомогти?

— Зараз у нас буде обід, Олег пішов за сумкою з їжею. Потрібно ще когось запросити з нами поїсти, а то ми вп'ятьох усе не з'їдемо. Батько Стаса готував і на Вадима, який сьогодні відсутній. І як я зрозумів, він на нас образиться, якщо ми додому хоч щось привеземо. А там реально багато! Я його просив менше накладати, мене попросили заткнутися і не випендрюватися.

— Це дідусь може. Якщо він визнав вас худим і типу чоловіки багато їсти повинні, то ви влипли. Буде годувати як на забій.

Обидва Германи напружено переглянулися. А я посміхнулася від ідеї, що прийшла в голову.

— А що якщо дідуся підрядити зайнятися їдальнею? Менше буде думати про смерть. У нього такий величезний досвід роботи в громадському харчуванні, гріх не скористатися.

— Ким він працював і де? — одразу запитав Герман.

— Дивно, що він вам не розповів. Він більшу частину життя працював у ресторанному бізнесі, шеф-кухарем. Звичайно, зараз навряд чи готуватиме на всіх, важкувато йому буде. Але ось допомогти порадою і простежити, щоб усіх норм було дотримано, думаю, він впорається. Пам'ятаю, він хвалився все моє дитинство, що жодна комісія не могла його кухню закрити. Тільки скоріше за все щось доведеться переробляти. Та й потім найняти персонал, продукти та інші витрати.

— Думаю грошей у нас вистачить, — із задоволеною посмішкою сказав генеральний директор, — Тим паче співробітникам буде приємно і комфортно на роботі.

На обід запросили начальника служби безпеки. До обіду і Стас підтягнувся.

— Я додзвонився до кадровика, він сьогодні приїде.

— За що його звільнили?

— Скоротили, хотіли грошей заощадити.

— Дивний спосіб. Міраїл, не соромтеся сідайте, сідайте до нас. Нам тут наготували, здається більше ніж на шістьох.

— Може ще когось покликати? — запитав Стас — Якщо це одна порція, я банально лопну!

— Аналогічно, — сказала я — нам зі Стасом однієї порції на двох вистачить.

— А як на мене нормально, — сказав Міраїл, — хороша порція.