Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"

Петра. Я тільки хотіла сказати, що в нас це ознака поганого чоловіка. Трапляється, звісно, що й добрий чоловік буває таким, справді добрий чоловік, як мій небіжчик старий. Але погані — всі такі.

Д о р о т і. Авжеж, на словах.

Петра. Ні, сеньйорито.

Д о р о т і (зацікавлено). Невже справді…

Петра (сумно). Так, сеньйорито.

Д о р о т і. Це просто неймовірно. І ви вважаєте, що містер Філіп справді поганий чоловік?

Петра (серйозно). Жахливий!

Д о р о т і. Ох, ну де ж його носить!

Коридором наближається тупіт чобіт. Філіп і троє бійціву формі Інтернаціональної бригади заходять до номера 110, і Філіп вмикає світло. Він простоволосий, мокрий, розхристаний. Один з бійців — М а к с, людина із спотвореним обличчям. Він весь у грязюці; зайшовши до кімнати, він сідає верхи на стілець перед столом, згортає руки на бильці й спирається на них підборіддям. Його обличчя справляє незабутнє враження. В одного з бійців через плече висить автомат. У другого на поясі — маузер у дерев'яній кобурі.

Філіп. Ваше завдання — ізолювати ці дві кімнати від коридора. Того, хто хоче мене бачити, заводите сюди ви самі. Скільки бійців унизу?

Боєць з автоматом. Двадцять п'ятеро.

Філіп. Ось вам ключі від номерів сто вісім і сто одинадцять. (Дає кожному по ключу). Двері тримайте прочиненими й стійте за ними так, щоб бачити коридор. Ні, краще візьміть по стільцю й сідайте в дверях. Усе. Можете йти, товариші.

Вони віддають честь і виходять. Філіп підходить до Макса, кладе йому руку на плече. Глядачі вже бачили, що він заснув, але Філіп не знай цього.

МаксеІ

Макс, прокинувшись, дивиться на Філіпа й усміхається.

Дуже важко було, Максе?

Макс (дивиться на нього, знову всміхається й хитає головою). Nicht zu schwer [91].

Філіп. То коли він туди приходить?

Макс. Вечорами, під час масованих артнальотів.

Ф і л і п. І куди саме?

Макс. На дах одного будинку на Естремадурському шосе. Там є невеличка башта.

Ф і л і п. А я гадав, що на Гарабітас.

Макс. І я так гадав.

Ф і л і п. Коли ж буде наступний масований артналіт?

Макс. Сьогодні.

Ф і л і п. О котрій?

Макс. Viertel nach zwölf [92].

Ф і л і п. Ти певен?

Макс. Ти б подивився на снаряди. Лежать напоготові. Та й дисципліна в них нікудишня. Якби не моє обличчя, я міг би залишитися в розташуванні якої-небудь батареї. Може, мене навіть зарахували на постачання.

Філіп. Де ти перевдягнувся в нашу форму? Я тебе скрізь шукав.

Макс. В одному з будинків на Карабанчелі. Там їх понад сотню на нічийній землі — вибирай, який хочеш. Здається, сто чотири. Між нашими і їхніми позиціями. А там, по той бік, працювати й справді неважко. Солдати — всі новобранці. Головне, щоб якийсь офіцер не побачив мого обличчя. Офіцергі знають, звідки виходять з такими обличчями.

Філіп. Ну, а тепер що?

Макс. По-моєму, нам треба йти сьогодні вночі. Навіщо зволікати.

Філіп. Дорога яка?

Макс. Суцільне багно.

Філ і п. Скільки чоловік тобі треба?

Макс. Ти і я. Чи будь-хто, кого ти пошлеш.

Філіп. Піду я.

Макс. От і чудово! А тепер непогано б залізти у ванну»

Філіп. То в чім річ? Давай.

Макс. А потім я б трохи поспав.

Філіп. О котрій ми маємо вирушати?

М а к с. О пів на десяту.

Філіп. То ще є час.

М а к с. Ти розбудиш мене? (Заходить до ванної).

Філіп виходить із кімнати, зачиняє двері й стука'є в двері номера 109.

'Дороті. (з ліжка). Заходьте!

Філіп. Добрий вечір, люба.

Д о р о т і. Добрий вечір.

Філіп. Куховариш?

Дороті. Куховарила, та потім мені набридло. Ти голодний? Філіп. Це не те слово.

Д о р о т і. То бери з отієї каструлі. Ввімкни плитку, нехай розігріється.

Філіп. Що з тобою, Бріджес?

Д о р о т і. Де ти був?

Філіп. У місті.

Д о р о т і. А що робив?

Філіп. Та нічого особливого.

Д о р о т і. Ти залишив мене саму на цілий день. Зранку, відколи застрелили того бідолашного хлопця, ти пішов і залишив мене саму. Я цілісінький день просиділа тут, чекаючи на тебе. За цілий день жодна жива душа не згадала про мене, крім Престона. Але він поводився так, що мені довелося показати йому на двері. Де ти був?

Філіп. Багато де.

Дороті. Іу Чікоте?

Філіп. Атож.

Дороті. І зустрічався там з отією гидкою марокканкою? Філіп. З ким, з Анітою? Вона передає тобі вітання. Дороті. Залиш те вітання при собі. Вона жахлива! Філіп (кладе собі на тарілку трохи страви з каструлі й пробує). Ух! Що це таке?

Дороті. Не знаю.

Філіп. Ух. Ну й смакота! Ти сама зготувала?

Дороті (грайливо). Сама. Тобі подобається?

Філіп. Я і не знав, що ти вмієш готувати.

Дороті (ніяково). Тобі справді подобається, Філіпе? Філіп. Дуже! Але чого це тобі заманулося додати сюди мариновану кільку?

Дороті. Дідько б узяв ту Петру! І надало ж їй відкрити саме кільку!

В двері стукають. За порогом стоїть адміністратор. Його міцно тримає за руку боєць з автоматом,

Боєць з автоматом. Цей товариш каже, що в нього до вас справа.

Ф і л і п. Дякую, товаришу. Нехай заходить.

Боєць з автоматом відпускає адміністратора й віддає честь.

Адміністратор. Ніякої й жодної справи, містере Філіп. Просто йдучи коридором, загострений нюх, спричинений голодом, відчув запах смаженого, й зупинився, і негайно був затриманий тим товаришем. Усе гаразд, містере Філіп. Ніякої справи. Прошу не зважати. Виеп ргоуесіїо, містере Філіп. Смачного, мадам!

Філіп. Ви з'явилися дуже вчасно. Я маю для вас дещо. Ось, беріть. (Бере обома руками каструлю, тарілку, виделку, ложку й віддає адміністраторові).

Адміністратор. Містере Філіп. Ні. Я не можу цього взяти.

Філіп. Товаришу філателісте, ви мусите!

Адміністратор. Ні, містере Філіп. (Бере). Я не можу. Я зворушений до сліз. Я не дозволю собі. Це забагато!

Філіп. Жодного слова більше, товаришу!

Адміністратор. Моє серце розчулено тане, містере Філіп, дякую, дякую від усієї його безмірної глибини. (Виходить, тримаючи в одній руці тарілку, в другій — каструлю).

Д о р о т і. Вибач, Філіпе.

Філіп. З твого дозволу, я вип'ю