Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"

Д о р о т і. Філіпе, любий, я не зношу запаху цибулі!

Філіп. Гадаю, цієї ночі він нам не заважатиме.

Д о р о т і. Як, тебе не буде?

Філіп. Мені доведеться піти.

Д о р о т і. Куди?

Філіп. З приятелями.

Д о р о т і. Я знаю, що це означає.

Філіп. Справді?

Д о р о т і. Так. Дуже добре знаю.

Філіп. Це жахливо, правда?

Д о р о т і. Це ганебно! Ти ганебно й безглуздо марнуєш свій час, занапащаєш своє життя.

Філіп. А ще ж і свою молодість, свій талант!

Д о р о т і. Як тобі не соромно — йти на цілу ніч після того, що було вчора, знаючи, що ми й сьогодні могли б повторити вчорашнє.

Філіп. Тварюка я, та й годі.

Д о р о т і. Філіпе, ну чому б тобі не лишитись? Можеш собі пити, можеш взагалі робити, що заманеться. Я буду весела, я заводитиму патефон. Навіть вип'ю з тобою — байдуже, нехай завтра голова розвалюється. А хочеш, щоб було людно, накличемо повну кімнату гостей. Нехай галасують, нехай курять, нехай роблять усе, що тобі до вподоби. Тільки не йди, Філіпе!

Ф і л і п. Підійди, поцілуй мене! (Пригортає її до себе).

Д о р о т і. І не їж цибулі, Філіпе. Коли ти не їстимеш цибулі, мені легше буде вірити, що ти — мій.

Філіп. Гаразд. Я не їстиму цибулі. А кетчуп у тебе є?

У двері стукають. Боєць з автоматом знову заводить адміністратора.

Боєць з автоматом. Цей товариш знову прийшов до вас.

Філіп. Дякую, товаришу. Нехай заходить.

Боєць з автоматом віддає честь і виходить.

Адміністратор. Я тільки прийшов висловити, що я розумію жарти, містере Філіп. Знаю, що таке гумор і тому подібне. (Сумно). Але харчі в наш час не можна обертати на жарт. А тим більше, мабуть, псувати. Ну, та гаразд. Я розумію жарти.

Філіп. Візьміть-но пару бляшанок оцього.

Дістає з шафи м'ясні консерви.

Д о р о т і. Чиї це консерви?

Філіп. Слід гадати, твої.

Адміністратор. Дякую, містере Філіп. Чудовий жарт. Ха-ха! Хоч, може, занадто дорогий. Але дякую, містере Філіп. Спасибі й вам, міс. (Виходить).

Філіп. Слухай, Бріджес. (Обіймає її). Не сердься, що сьогодні я все роблю по-своєму.

Д о р о т і. Любий, я хочу тільки одного — щоб ти не йшов. Я хочу, щоб у нас було бодай щось схоже на домашній затишок. Тут гарно. Я можу прибрати в твоїй кімнаті, і тобі в ній буде приємно.

Філіп. Сьогодні вранці там було не дуже приємно.

Дороті. Яв ній так приберу, що ти почуватимеш себе як дома. Поставлю зручне крісло, і етажерку, і гарну настільну лампу, і картини повішу. Тобі сподобається, от побачиш. Будь ласка, лишайся сьогодні вдома. Ти не пошкодуєш.

Філіп. Я залишуся завтра.

Д о р о т і. А чому не сьогодні, любий?

Філіп. Розумієш, бувають вечори, коли вдома не сидиться, коли тобі просто треба побути з людьми, побачити інших і себе показати. Та й у мене ділова зустріч.

Д о р о т і. О котрій годині?

Філіп. О чверть на першу.

Д о р о т і. То приходь потім.

Філіп. Гаразд.

Д о р о т і. Хоч би коли повернувся — приходь.

Філіп. Хоч би коли?

Д о р о т і. Так. Будь ласка.

Він пригортає її до себе. Гладить її волосся. Відхиляє назад її голову й цілує. Знизу долинають вигуки і співи. Чути, як бійці Інтернаціональної бригади співають «Пісню партизанів». Співають усю, до кінця.

Гарна пісня.

Філіп. Ти навіть не здогадуєшся, яка це гарна пісня.

Бійці співають «Bandera rosa»

А цю знаєш? (Сидить поряд з нею на краю ліжка).

Дороті. Так.

Філіп. Найкращі люди, яких я тільки знав, помирали за цю пісню.

В сусідній кімнаті спить М а к с. Поки вони розмовляли, він вийшов із ванної, висушив одяг, струсив з нього грязь і вмостився на ліжку. Лампа освітлює його

обличчя.

Д о р о т і (поряд з Філіпом, на ліжку). Філіпе, Філіпе, ну будь ласка, Філіпе!

Філіп. Знаєш, мені сьогодні якось не до цього.

Дороті (розчаровано). Так-так. Авжеж. Але ж я тільки прошу, щоб ти лишився. Проведемо вечір по-домашньому, й більше нічого.

Філіп. Я мушу йти. Мушу.

Внизу бійці співають «Комінтерн».

Дороті. А цю завжди грають, коли ховають когось.

Ф і л і п. А співають і за інших випадків.

Дороті. Філіпе, ну не йди!

Філіп (обіймаючи її). До побачення.

Дороті. Ні. Будь ласка, будь ласка, не йди!

Філіп (підводячись). Слухай, перше ніж лягати, відчини обидва вікна, добре? Бо якщо сьогодні десь опівночі розпочнеться артобстріл, ти залишишся без шибок.

Дороті. Не йдй, Філіпе. Благаю тебе, не йди!

Ф і л і п. Баїисі, сатагасіа. (Не віддавши честі, йде до сусідньої кімнати).

Внизу бійці знову співають «Пісню партизанів».

(У номері 110 дивиться на Макса, що спить, потім підходить і будить його). Максе!

Мак с (відразу прокинувшись, роззирається довкола, мру-житься від яскравого світла, а тоді всміхається). Вже час?

Ф і л і п. Так. Хочеш випити?

М а к с (всміхаючись, підводиться з ліжка й обмацує свої чоботи, що сушилися перед електрокаміном). Ще й як!

Філіп наливає в дві склянки віскі й береться за графин з водою.

Не псуй його, не треба розводити.

Філіп. Баїші!

М а к с. Баїші!

Філіп. Ходімо.

Внизу бійці співають «Інтернаціонал». Поки завіса опускається, Дороті Брі-д ж е с у номері 109 лежить, обхопивши подушку руками; плечі її здригаються,

вона плаче.

Завіса

ДІЯ ІІ, СЦЕНА 4

Декорація та сама, що й у попередній сцені, але час — 4.30 ранку. В обох кімнатах темно. Дороті Бріджес спить у своєму ліжку. М а к с і Філіп ідуть коридором. Філіп відмикає двері номера 110 і вмикає світло. Вони дивляться один на одного. Макс знизує плечима. Обоє заляпані грязюкою так, що їх насилу можна впізнати.

Філіп. Ну що ж, іншим разом.

Макс. Дуже прикро.

Філіп. Ти не винен. Підеш до ванної перший?

Макс (сідає й опускає голову на руки). Ні, йди ти. Я надто втомився.

Філіп (заходить до ванної.