Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"

Макс (зовсім сонно). Мені так прикро, що в нас нічого не вийшло. Я був певен, що вони з'являться. А вони не з’явились.

Ф і л і п. Роздягайся і лягай спати. Ти справжній, ти першокласний розвідник, і ти це знаєш. Ніхто не здатен робити те, що робиш ти. І не ти винен, що вони відмінили обстріл.

Макс (вкрай знесилено). Ох, як я хочу спати. Аж у голові паморочиться.

Філіп. Дай-но я допоможу тобі. (Стягує з Макса чоботи й допомагає йому роздягтись. Потім кладе його на ліжко).

Макс. Яке чудове ліжко. (Обіймає подушку й розкидає ноги). Я завжди сплю долілиць, щоб уранці нікого не злякати.

Філіп заходить до ванної, чути, як він там плюскочеться.

Філіп (з ванної). Влаштовуйся якнайзручніше. Я ночуватиму в іншій кімнаті. (Виходить у піжамі й халаті, відчиняє двері до сусідньої кімнати, нахилившись, проходить під плакатом, підходить до ліжка й лягає).

Дороті (в темряві). Любий, вже пізно?

Філіп. Близько п'ятої.

Дороті (дуже сонним голосом). Де ти був?

Філіп. В гостях.

Дороті (спросоння). А зустріч відбулась?

Філіп (перевертається на другий бік, і вони лежать тепер спиною одне до одного). Той чоловік не прийшов.

Дороті (хоча й сонна, прагне поділитися новиною). А обстрілу не було, любий.

Філіп. От і гаразд.

Дороті. Добраніч, любий.

Філіп. Добраніч.

Крізь відчинені вікна чути, як десь далеко цокотить кулемет. Філіп і Дороті лежать тихо, потім чути голос Філіпа.

Бріджес, ТИ спиш?

Дороті (спросоння). Ні, любий. Я не спатиму, якщо ти…

Ф і л і п. Я хочу сказати тобі щось.

Дороті (сонно). Кажи, радосте моя.

Філіп. Я хочу сказати тобі дві речі. По-перше, в мене дри-жажаки, а по-друге — я тебе кохаю.

Дороті. Бідолашненький мій Філіп.

Філіп. Я ніколи нікому не кажу, що маю дрижажаки, і я ніколи нікому не освідчуюсь у коханні. Але тебе я кохаю, розумієш? Ти чуєш мене? Ти відчуваєш? Ти чуєш, як я це кажу?

Дороті. І я, я теж кохаю тебе. І мені з тобою хороше. Ти мов сніговій, тільки не холодний і не танеш.

Філіп. Я не люблю тебе вдень… Вдень я не люблю нікого. Слухай, я хочу сказати ще от що. Хочеш вийти за мене заміж чи просто завжди бути зі мною, і їздити зі мною скрізь, і бути моєю коханою? Чуєш, це я кажу. Це я сказав, розумієш?

Д о р о т і. Любий, як на мене, то краще заміж.

Філіп. Так-так. Дивні речі я кажу вночі, правда ж?

Дороті. Яб хотіла, щоб ми одружились, і щоб багато працювали, й щоб нам добре жилося. Знаєш, я зовсім не така дурненька, як здається, інакше я б не була тут. І я працюю, коли тебе немає поряд. І що з того, що я не вмію куховарити. За звичайних умов для цього наймають куховарку. Ох, ти! Мені подобаються твої широкі плечі й хода, мов у горили, і чудне твоє обличчя.

Філіп. Поки я впораюсь із цим ділом, воно в мене зробиться ще чуднішим.

Дороті. А як твої кошмари, любий? Ще не минулися? Хочеш, розкажи мені про них.

Філіп. Ет, ну їх к бісу. Вони в мене так давно, що, якби зовсім минулися, мені б їх бракувало. Я хочу сказати тобі ще одне. (Каже дуже повільно). Я хотів би одружитися з тобою, й поїхати геть, і облишити все це. Я це сказав? Ти чула, я сказав це?

Дороті. Ми так і зробимо, любий.

Філіп. Ні, не зробимо. Навіть зараз, уночі, я знаю, що ми цього не зробимо. Але мені приємно це казати. Я кохаю тебе. Ох чорт, ох диявол, я кохаю тебе. Ні в кого в цілому клятому світі немає такого тіла, як у тебе. І я кохаю тебе до нестями. Ти чуєш, що я кажу?

Дороті. Так, серденько, але щодо мого тіла ти перебільшуєш. Тіло як тіло. Та мені приємно чути, як ти це кажеш. А якби ти розповів мені про кошмари, вони, може, минулися б.

Філіп. Ні. Вони в кожного свої, і не годиться передавати їх іншим.

Дороті. Може, спробуємо заснути, коханий? Ти мій коханий сніговій.

Філіп. Скоро розвидниться, і я знову прийду до тями.

Дороті. Будь ласка, спробуй заснути.

Філіп. Слухай, Бріджес, я тобі ще щось скажу. Поки ще не розвидніло.

Дороті (тамуючи позіх). Що, любий?

Філіп. Якщо ти хочеш, щоб я заснув, Бріджес, візьми молоток і вдар мене по голові.

Завіса Кінець другої дії

ДІЯ ІІІ СЦЕНА 1

Час: за п'ять днів після того. Ті самі два суміжні номери в готелі «Флоріда» — 109 і 110. Декорація та сама, що й у сцені 3 дії II, тільки двері між номерами відчинені. Плакат унизу надірваний, і в кімнаті Філіпа на тумбочці біля ліжка стоїть ваза з хризантемами. Праворуч від ліжка, коло стіни, — етажерка з книжками. На кріслах нові кретонові чохли, на вікнах штори з такого самого кретону, на ліжку покривало. В розчиненій шафі одяг акуратно повішено на плічка, і Петра ховає три пари начищених до блиску Філіпових черевиків у нижню шухляду шафи. В сусідній кімнаті Д о р о т і приміряє перед дзеркалом пелерину з чорнобурок.

Дороті. Петро, зайдіть-но сюди!

Петра (засунувши шухляду й випростуючи своє мале старече тіло). Іду, сеньйорито! (Виходить у коридор, стукає в двері номера 109 і заходить. Склавши долоні). Ох, сеньйорито, яка краса!

Дороті (дивлячись у дзеркало через плече). Щось не те, Петро. Не знаю, що саме, але щось не те!

Петра. Що ви, сеньйорито, це так гарно!

Дороті. Ні, комір зіпсовано. А я погано розмовляю по-іспанському й не можу нічого втовкмачити цьому йолопові хутровику. Він справжнісінький йолоп.

Чути, як хтось наближається коридором. Це Ф і л і п. Він відчиняє двері номера 110 і роззирається довкола. Знімає шкіряне пальто і жбурляє його на ліжко, потім кидає берет на вішалку в кутку. Берет падає на підлогу. Філіп сідає в одне з крісел у кретоновому чохлі і роззувається. Чоботи, навколо яких утворюється калюжа, залишає посеред кімнати й підходить до ліжка. Бере пальто з ліжка й кидає абияк на крісло. Потім лягає на ліжко, витягає подушки з-під покривала, кладе їх одну на одну під голову і вмикає світло. Рукою