Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
читати.
Дороті (з сусідньої кімнати). Філіпе, Філіпе, любий! Філіп. Що?
Дороті. Зайди до мене.
Філіп. Ні, люба.
Дороті. Я покажу тобі щось.
Філіп (читаючи). А ти принеси сюди.
Д о р о т і. Добре любий. (Ще раз швидко оглядає себе в дзеркалі).
Вона напрочуд гарна в цій пелерині, комір яко! анітрохи не зіпсований. Вона заходить до кімнати гордовитою ходою й плавно, картинно кружляє, хизуючись, як манекенниця під час демонстрації мод.
Ф і л і п. Звідки це в тебе?
Д о р о т і. Купила, любий.
Ф і л і п. За які гроші?
Д о р о т і. За песети.
Ф і л і п (холодно). Чудово, чудово.
Д о р о т і. Тобі не подобається?
Філіп (усе ще не зводячи очей з пелерини). Чудово, чудово.
Д о р о т і. Що з тобою, Філіпе?
Філіп. Нічого.
Дороті. Ти хочеш, щоб я взагалі відмовилася від гарних речей?
Філіп. Це твоя особиста справа.
Дороті. Але ж, любий, це коштує зовсім дешево — тисячу двісті песет за шкурку.
Філіп. Це платня бійця Інтербригади за сто двадцять днів. Інакше кажучи — за чотири місяці. А я ще не знаю випадку, щоб хтось пробув чотири місяці на фронті й не був поранений чи вбитий.
Дороті. Але, Філіпе, до чого тут Інтербригади? Я купила песети в Парижі за долари — по п'ятдесят песет за долар.
Філіп (холодно). Он як?
Дороті. Так, любий. І чому я не маю права купити чорнобурку, коли мені хочеться? Хтось же мусить їх купувати — для цього вони, зрештою, існують. І шкурка, виходить, коштує мені менше, як двадцять два долари.
Філіп. Аж не віриться, правда? І скільки ж тут шкурок?
Дороті. Дванадцять. Ну, не гнівайся, Філіпе.
Філіп. Я бачу, ти непогано наживаєшся на війні. Як ти провезла свої песети?
Дороті. В бляшанці з присипкою «Таїна».
Філіп. «Таїна», авжеж, «Таїна». Цілком підходяща назва. І що ж — перестали ці гроші пахнути після присипки?
Дороті. Філіпе, я не знала, що ти такий совісний!
Філіп. Так, у питаннях економіки я совісний. І я вважаю, що твої песети з чорного ринку не посвітлішають ні від присипки «Таїна», ні від того іншого косметичного дива, яке вживають дами — амоліну, чи як його.
Дороті. Якщо ти лаятимеш мене за цю пелерину, я піду від тебе.
Ф і л і п. Зроби ласку.
Дороті (прямує до дверей, потім обертається й каже бла-гально). Ну, будь ласка, не лай мене. Забудь про високі матерії і признайся, що тобі подобається ця пелерина. Знаєш, про що я думала, коли ти прийшов? Про те, що б ми робили з'тобою в цю пору дня, якби були в Парижі.
Ф і л і п. В Парижі?
Дороті.. Вже вечоріє, і в нас з тобою побачення в барі готелю «Рітц», і на мені ця пелерина. Я сиджу й чекаю тебе. І ти заходиш у двобортному приталеному пальті, на голові котелок, а в руці стек.
Ф і л і п. Я бачу, ти начиталась оповідань з того американського журналу, «Есквайра». А його не читають, а тільки гортають заради картинок.
Дороті. Собі ти замовляєш віскі з пер’є, а для мене — коктейль із шампанським.
Ф і л і п. Мені це не подобається.
Дороті. Що саме?
Філіп. Оця твоя ідилія. Якщо ти хочеш витати в надхмарній блакиті — витай собі на здоров'я, сіле без мене.
Д о р о т і. Це ж тілька гра, любий.
Філіп. Яв такі ігри більше не граю.
Дороті. А раніше грав, любий. І нам було так добре.
Філіп. Вважай, що я з цієї гри вибув.
Дороті. Хіба ми не друзі більше?
Філіп. Друзі, авжеж, друзі, під час війни з ким тільки не заприятелюєш.
Дороті. Будь ласка, не треба, любий. Хіба ми більше не кохаємо одне одного?
Філіп. А, це. Ну, звісно. Аякже. Чого ж.
Дороті. А хіба ми не поїдемо разом, хіба не чекає на нас те веселе й щасливе життя, про яке ти завжди говориш уночі?
Філіп. Ні. Не буде цього ні завтра, ні післязавтра, ані за сто тисяч років. Ніколи не вір тому, що я кажу вночі. Вночі я брешу, як рудий собака.
Дороті. Але чому ми не можемо зробити того, про що ти говориш уночі?
Філіп. Бо фах у мене такий, що не вийде в нас поїхати кудись разом і зажити веселим і щасливим життям.
Дороті. Чому? Чому?
Філіп. По-перше, тому, що, як я помітив, ти надто зайнята. А по-друге, існують, виявляється, речі куди важливіші.
Дороті. Але ж ти ніколи не буваєш зайнятий!
Філіп (відчуває, що каже зайве, але веде далі). Так. Але коли тут скінчиться, я візьмуся за себе, спробую позбутись анархічних звичок, якщо на той час вони в мене з'являться. Мене, певно, знову пошлють працювати з піонерами чи на щось таке.
Дороті. Нічого не розумію.
Філіп. І саме тому, що ти нічого не розумієш і ніколи не зможеш зрозуміти, ми не поїдемо разом, і не заживемо веселим життям, і так далі.
Дороті. Це ще гірше, ніж «Череп і кістки».
Філіп. «Череп і кістки»? А що воно таке?
Дороті. Це таке таємне товариство, до якого належав один хлопець, за якого я мало не вийшла заміж — і слава богу, що не вийшла. Воно страшенно аристократичне, й мета його неймовірно благородна й доброчинна, й тебе приводять туди і втаємничують перед самим весіллям. Тож коли мене привели і втаємничили, я відмінила весілля.
Філіп. Чудовий прецедент.
Дороті. А хіба нам не можна бути як досі, поки ми разом, коли вже не назавжди, й радіти з того, що є, і не сваритись?
Філіп. Якщо ти хочеш.
Дороті. Хочу. (Під час розмови відійшла від дверей і тепер стоїть біля ліжка).
Філіп (дивиться на неї, потім підводиться, бере її на руки й садовить на ліжко поряд із
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори в 4-х томах. Том 2», після закриття браузера.