Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Війни художників 📚 - Українською

Читати книгу - "Війни художників"

298
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Війни художників" автора Станіслав Стеценко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 177 178 179 ... 215
Перейти на сторінку:
блукав по двору, обмацуючи всі закутки.

— Так.

— Дивно, — фюрер був байдужим до віри. — Церква працює, незважаючи на війну. А що в тому будинку? — порух стеком.

— Там тепер розташований Музей армії, де представлена ера Наполеона: демонструються похідна кімната імператора, його посмертна маска, сіро-коричневий сюртук, який він носив у засланні, й опудало улюбленого білого коня Наполеона.

— Зазирнемо, — сказав Гітлер. — Матимемо приємність доторкнутися до величі корсиканця.

Кинулися шукати ключі від музею. Ключів не було. Брюкнер запропонував вибити двері.

— Ні, — заперечливо махнув рукою фюрер. — У жодному разі. Це вже володіння великого француза. Німці не будуть турбувати його дух. Та й, урешті-решт, навіщо нам маска, сюртук. Йдемо до нього самого.

Гробниця імператора знаходилася в церкві Святого Єроніма, яка прилягала до Будинку інвалідів з двору.

— Це найкрасивіша церква Парижа, — сказав старий.

— Мотайте на вус, Шпеєр, — зауважив Гітлер, киваючи у бік старого. — Він знає, про що говорить.

— І найвища. Купол висотою 107 метрів, як і Ейфелева вежа, його видно з будь-якого району Парижа.

— Так і має бути! Місце, де його поховано, повинно бути помітним звідусіль, — зауважив Гітлер.

— Свого часу труна Наполеона, після урочистої похоронної церемонії, була установлена у каплиці Святого Єроніма до завершення робіт з реконструкції інтер’єрів. Роботи затягнулися на цілих двадцять років, так що сам архітектор Вісконті, автор проекту гробниці імператора, не дожив до їхнього закінчення.

Вони увійшли в церкву й відразу опинилися на широкій балюстраді. І побачили його. У фюрера захопило дух. Та виду він не подав. Лише, щоб опанувати себе, постукав стеком по долоні.

Гробниця була встановлена на постаменті, висіченому із зеленого граніту. Підставка й кришка саркофага — із цільних блоків червоного порфіру, підлога прикрашена мозаїкою із зображенням зірки з вибитими золотом назвами найбільших боїв, у яких перемогла наполеонівська армія. Ріволі, Маренго, Аустерліц, Фрідланд… Навколо гробниці стояло дванадцять крилатих Перемог, висічених з мармуру.

— 2 квітня 1861 року в присутності Наполеона III труна з тілом імператора була навічно замурована у саркофазі, — розмірено, ніби читаючи лекцію, розповідав старий.

— Що в гробниці, скелет? — жваво поцікавився Гітлер, не відводячи від саркофагу палаючих очей.

— Ні, тіло мало зачепив тлін. Воно лише висохло. Усередині саркофага тіло Наполеона, одягненого у військову форму командира гвардійців, до якої прикріплена широка стрічка ордена Почесного легіону. У ногах лежить трикутний капелюх. Для поховання було використано шість укладених одна в одну трун: перша із жерсті, інші — із цінної деревини, дві цинкові труни, труна з чорного дерева й дубова труна.

— Що там за напис? — стек указав напрямок. — Шпеєр, перекладіть.

— «Я бажаю, щоб мій прах спочивав на берегах Сени, серед французького народу, який я так гаряче любив».

— Фраза із заповіту імператора, — пояснив старий.

— Чому он та статуя Наполеона так дивно вдягнута? — продовжував допитувати його Гітлер. — Це ж він, я не помиляюся?

— Це — статуя Наполеона І в одязі римського імператора. Крім Наполеона, на території собору поховані майже всі його нащадки. Окрім сина, прах якого знаходиться в Австрії, — продовжував читати лекцію старий.

— Шпеєр, ви знали, що останки сина цієї великої людини досі знаходяться в Австрії? — Гітлер повернув голову до архітектора.

— Ні, мій фюрере, — той похитав головою.

Гітлер кілька хвилин мовчав, перекочуючись з носків на каблуки і з каблуків на носки. Всі також мовчали, спрямувавши погляди на нового господаря Європи. Фюрер обернувся:

— Якщо це так… Це треба з’ясувати. Негайно! Так от, я наказую вам, Брюкнер, і вам, Шпеєр! Особисто вам обом! Останки сина Наполеона мають бути доставлені сюди й поховані поряд з батьком! Це — дрібниця. Що ще я можу зробити для Наполеона? Хоча б це! А ви, Шпеєр, відповідаєте за те, щоб при перепохованні вся ця гармонія не була порушена. І… це вже стосується вас, Брюкнер, нехай Геббельс організує публікацію про цю подію в усіх французьких газетах. Нехай поїдачі жаб знають, що великий німецький народ шанує пам’ять найвеличнішого з французів.

Запала мовчанка. Гітлер, спершись на поруччя, ще довго дивився на гробницю згори вниз. Балюстрада була значно вищою за постамент, на якому стояв саркофаг. Гітлер подумки звернувся до Наполеона: «Бачиш, я прийшов до тебе. Кажуть, що моя перемога над твоєю Францією таке ж чудо, як свого часу були твої перемоги. Всі говорили, що я не мав шансів на успіх! Що я не розуміюся на військовій справі. Кретини! Я зробив усе проти правил і переміг! Бісмарк, Фрідріх Великий, ти… Раніше я й не смів порівнювати себе з вами! Але тепер все змінилося. Австрія, Чехія — то були політичні перемоги. Польща… Вони сказали, що це був випадок. Але тепер — Данія, Голландія, Бельгія, Франція, Норвегія! Це вже не випадок, а закономірність. Німеччина панує в усій Європі! І ще рано чи пізно я рушу на Схід і, обіцяю тобі, візьму реванш над Росією. Я зроблю те, що не вдалося тобі. Я об’єднаю Європу під своєю рукою. І, впевнений, вдячні нащадки побудують мені такий самий, а може, й більший, мавзолей».

Нарешті Гітлер повернувся до свити і сказав:

— Моя гробниця має бути побудована так, щоб людина не опускала, а піднімала до неї голову. Чуєте, Шпеєр? — з пафосом проголосив Гітлер, показуючи стеком, якої висоти має бути його гробниця.

— Так, мій фюрере! — відрапортував архітектор. Здається, його очі загорілися від вогню в очах Гітлера.

— Вважайте, що це частина мого заповіту. Їдьмо! — він стрімко пройшов крізь натовп.

На зворотному шляху кортеж зупинився на Єлісейських Полях, і Гітлер послав ад’ютанта дізнатися, якої ширини вулиця. Як це зробити, ніхто не знав, урешті-решт, двоє офіцерів виміряли вулицю кроками. Вийшло близько 100 метрів.

— Запам’ятайте, Шпеєр. Центральна вулиця нового Берліна має бути шириною щонайменше

1 ... 177 178 179 ... 215
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війни художників», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Війни художників"