Навчився ж Петро і книг слов'янських, і перебував завжди в читанні і в молитвах, перебуваючи в Домі Божому вдень і вночі, без церковного звичного правила ніколи не залишаючись. І був вельми добрий вдачею, лагідний, смиренний, незлостивий, усім привітний і люб'язний. Постом і повстримністю чисто беріг юнацьку цноту, мав перебування в домі архиєреєвому. Не через довгий час блаженний Кирило-єпископ богоугодне життя своє закінчив, переставився до Господа, а після нього прийняв престол святий Ігнатій. Петро ж, як же при Кирилі-єпископові, так і при Ігнатії у дворі архиєрейському перебував, мав звичай часом виїжджати в поле, втішаючи себе і ловлячи птицями птиці при озері ростовському. Якось затримався до глибокого вечора, спочив при озері, і явилися йому у видінні святі апостоли Петро і Павло. Їх же уві сні побачивши, від страху збудився і наяву тих самих побачив, що перед ним стояли, подібно до сонця сяяли. І встав швидко, тремтячи, впав перед ними на землю. Вони ж взяли його за руку, підняли, кажучи: "Не бійся, друже Петре, ми послані до тебе від Бога, у якого, повіривши, ти охрестився, щоб утішити тебе. А щоб ти повірив, що явлення наше тобі справжнє, а не привид, хочемо, аби на цьому місці, де спочив ти, збудована була церква в ім'я наше. Іди тому завтра в град, виміняй три ікони: Ікону Пресвятої Богородиці з предвічним немовлям, ікону святителя Миколая та ікону святого Димитрія Великомученика — і неси їх до єпископа. Скажи: "Петро і Павло, Христові апостоли, послали мене до тебе, просячи, щоб побудував ти церкву при озері на місці, на якому вони мені явилися і це веліли". Те мовивши до блаженного Петра, апостоли святі віддали йому два мішки: один повний золота, другий — срібла — і невидимими стали. Блаженний же Петро прийняв дані йому мішки, поклонився Богові на місці, де бачив святих апостолів, і залишився там до денного світла, молячись. Коли ж засіяв день, пішов у град і, Божим влаштуванням, знайшов на торгу іконописця з вищезгаданими іконами, дивовижно написаними. Просив ціну дев'ять срібняків. А десятого золотого. І дав Петро ціну ту з мішків тих апостольських, і, святі ікони взявши, у дім архиєрея пішов. Тої ж ночі і святителю Ігнатію ті ж святі явилися, наказуючи йому, аби збудував церкву в ім'я їхнє. Налякався святитель від такого видіння — коли настав день, прикликав до себе князя, розповів йому про явлення святих апостолів Петра і Павла і їхнє веління і сказав: "Настрашило мене вельми те видіння і бесіда їхня, і не знаю, що робити, не відаю, на якому місці церкву їм будувати маю". Князь же сказав йому: "Бачу тебе, Владико, наляканого, і годиться виконати тобі те, що святі апостоли веліли". Коли так вони розмовляли, побачив князь через вікно Петра, що зі святими іконами йшов від церкви Пресвятої Богородиці до єпископа. І світло від ікон виходило, наче полум'я вогненне, у висоту, понад церкви. І налякався, мовив: "О владико, що то за вогонь, чи ніяка будівля не зайнялася?" Поглянув же і владика, те саме бачив, і налякався. Инший же ніхто не міг бачити того полум'яного світла, яке від ікон виходило, з якими Петро в палату перед єпископа і князя увійшов і на місці чесному поставив їх. Поклонився єпископові і князеві і розповів про явлення святих апостолів Петра і Павла, яке було йому вночі, і всі слова їхні сповістив. На запевнення ж правди показав їм два мішки із золотом і сріблом, від святих апостолів дані. Владика ж і князі поклонилися святим іконам, які дивним якимось світлом палати осяяли. І питали блаженного Петра, де такі ікони знайшов. Він же сказав, що на торгу виміняв. І здивувався князь з владикою, знаючи точно, що такого іконописця у граді їхньому нема, і, шукавши його, не знайшли. Був же час перед Святою літургією, і пішли зі святими тими іконами у святу соборну церкву, і після закінчення Літургії співали молебень, ішли за град із піснеспівами на те місце, де Петро спочивав і де було апостольске явлення. Несли й ті святі ікони. Йшли молебень святим верховним апостолам Петрові і Павлові, і в той час збудували малу каплицю молитовну, й ікони в ній поставили.
Після цього князь, наче глумлячись чи випробовуючи, сказав до Петра: "Владика тобі будує церкву, я ж не дам тобі місця навколо церкви, і що робитимеш?" Відповів Петро: "Якщо Бог дозволить і владика накаже, то купимо землю в тебе". І пішов Петро до владики, розповів йому те слово княже. Владика ж мовив до Петра: "Повір, дитино, Божому в тобі Промислу й уповай на молитви святих апостолів Петра і Павла, що мішки із золотом і сріблом, тобі від них дані, не змаліють ані не витратяться, як колись, молитвами святого Іллі-пророка, у Сарепті Сидонській у жінки-вдови відро борошна не закінчувалося і посудина олії не порожніла. Іди тому до князя, спитай, яку ціну за землю, що навколо церкви, потребує". Пішов Петро і спитав. Сказав князь: "Як же дав ти за ікони — дев'ять срібняків і десятого золотого, так хочу, щоб навколишні землі, які хочеш при церкві мати, обклав мені по дев'ять срібних, а десятий хай буде золотий". Петро ж, уповаючи на Бога і на святих апостолів, погодився зі словом княжим. І пішов Петро на місце те, почав із мішечків, які апостоли дали, виймати по одній монеті, класти на землю рядком: дев'ять срібних, десяту ж золоту. Почав від озера й обвів місця досить навколо започатованого будівництва церкви, аби монастир просторий був. Мішечки ж не маліли, за провіщенням Божого архиєрея Ігнатія. І бачив князь велику кількість срібла і золота і що мішечки Петрові не спорожніли, а повні, здивувався вельми і сказав: "Справді дивне це чудо, і зрозуміло, що Петро велику здобув благодать від Бога і від святих апостолів". Прийняв тому князь те срібло і золото як благословення апостольське, і новозбудованій церкві напроти неї дав поля з достатніми землями, і водами, і лісами, і грамотами те підтвердив. І збудували церкву прекрасну в ім'я святих верховних апостолів Петра і Павла, і монастир при ній влаштувався, що є і нині, благодаттю Христовою. А тому що блаженний Петро любив мовчання і невеселий лицем був, ум мав заглиблений у слова Божі, через те сказав князь до владики: "Чи не сумує Петро за своїм родом і батьківщиною? І чи не думає повернутися в
