Читати книгу - "Гармонія , Анна Стоун"

— ЕМІЛЬ! Болт! — крикнув Джефрі, штовхаючи його в отвір у стіні.

Еміль не одразу зрозумів, що сталося. Його оглушило від удару об камінь, але він швидко прийшов до тями. Спираючись на стіну, підвівся й побачив двох арбалетників, що засіли в напівзруйнованій вежі. А потім — Джефрі, що корчився на землі від болю.

Вихопивши з-за пояса чарівну паличку, Еміль вигукнув:

— Морталіо!

Ті ще не встигли перезарядити арбалети й впали з вежі.

Граф Локстерн, майже знесилений, кинувся до пораненого друга. Поруч лежав убитий воїн із їхнього загону — другий болт влучив у Джефрі.

— Джефрі, тримайся! У місті тебе зцілять!

— Ні... — граф Воруч стиснув його руку. — Рана смертельна. Біжи...

— Я не кину тебе! — вигукнув Еміль.

— Хай хтось потім віднесе моє тіло. А ти... виживи, Емілю! Виживи, щоб відбудувати школу... — він стиснув його руку сильніше. — Не вмирай…

Після цих слів хватка ослабла, а очі затьмарились. Еміль відчув, як по спині пробіг холод. Нахилившись, він, ледве стримуючи ридання, заплющив другові очі, взяв його меч і, не озираючись, побіг геть.

На пустці у цей час бій продовжувався. Людей побільшало. Граф Локстерн помітив прапор Мерліна і зрозумів, що підійшла підмога.

— Якби хоча б на годину раніше… — з гіркотою прошепотів він. У нього не залишилося навіть сил дістатися до воріт.

Коли до бою приєдналися основні сили герцогства, чаша терезів нарешті схилилася на їхній бік. Тепер з’явився шанс утримати Віджио.