Читати книгу - "Гармонія , Анна Стоун"

— Ал, прокинься! — штовхнула його в плече Рада. — Ми приїхали.

Хлопець підняв важкі повіки та майже одразу схопився за голову.

— Ой. Болить як! Що за шум?

— Недалеко йде бій! Скоро ми потрапимо до міста! Ми зараз недалеко від таємного проходу! Не висовуйтесь поки! Я наклав на карету заклинання відводу очей! Ще п’ять хвилин буде триматися!

— А що потім? — Альбрехт відсунув фіранку, щоб побачити, де вони знаходяться.

— Будете в особняку Локстерна! У вас ні обладунків, ні зброї! Та й ти, Ал, ходити не можеш! — нагадав Мерлін.

Альбрехт важко зітхнув, відсунувшись від вікна. За ним він побачив мур міста. З цього боку не видно бою на пустці, бо між ними була ще невелика смуга лісу.

Раптом карета трохи підстрибнула, наче наїхала на камінь і в ній потемніло. Рада й Альбрехт здригнулися, не очікуючи.

— Що сталося? — захвилювалися вони.

— Це таємний прохід! Скоро виїдемо до міста! — заспокоїв їх Мерлін.

Дівчина та хлопець перезирнулися.

Так само несподівано, як стало темно, через вікно карети пробилися промені світла. Рада відсунула фіранку та побачила місто. В очах спалахнула радість.

Хоч як Рада рвалася першою, з карети першим вийшов Мерлін, а за ним уже вона з Альбрехтом. Хлопець, спираючись на тростину, залишився недалеко, а тим часом подруга вже бігла з розкритими обіймами до матері, що стояла біля важеля таємного проходу. Саме вона його й відчинила.

— Привіт! — дівчина кинулася матері на шию. — Я скучила!

— І я за тобою! Ну що, вирішили проблему? — Катана відсторонилася й окинула всіх поглядом. — Ой, Альбрехте, що це з тобою?

— Усе нормально. Невеличке поранення.

— Так! — Мерлін підійшов і обійняв її. — Загалом, обійшлося навіть без моєї допомоги. Вивели її на чисту воду!

— Отже, ця Софія сама зізналася в обмані? — Катана спершу не повірила. — Я так хвилювалася за вас... Хочу дізнатися все докладно. Хто тебе так?

— Неприємна ситуація вийшла! Кріс Тігу викликав Альбрехта на дуель і прострелив йому ногу. — пояснив Мерлін.

— Хоча цілився в Софі, з якою колись хотів одружитися! — додала Рада.

— І як вас після цього взагалі кудись відпускати? — суворо глянула на них Катана, а потім закотила очі. — Як вам вдається постійно влізати в халепи?

— Ну з ким не буває! Мамо, закриймо цю тему. Краще скажи, що зараз відбувається загалом? Які наші шанси?

— Ходімо звідси, тут занадто галасливо. — сказала Катана, показавши рукою вглиб вулиці. — В особняку все розповім! І тобі, Альбрехте, треба лягти! Коли битва закінчиться, знайдемо лікаря, він огляне твою ногу. Поки що всі зайняті — багато поранених.

— Сідайте в карету. — махнув Мерлін кучерові, що досі сидів на козлах. — За дві хвилини будемо там.

Ніхто не став сперечатися. У цій ситуації кожна хвилина мала значення.

Діставшись до особняка Локстернів, вони вирішили далеко не йти, а поговорити у вітальні. Альбрехт, попри вмовляння лягти, залишився з усіма, розташувавшись у кріслі.

— Є одна хороша новина! Ми поки що тримаємо місто. Чарівний купол не пропускає снаряди. Але на цьому все. Коли я йшла з Резенфорда, він уже майже лежав у руїнах. Ми втратили багато людей. — сказала Катана.

Рада була шокована. Вона не могла повірити, що замку, який бачила кілька тижнів тому, вже більше немає.

— Джефрі, Хейл та Еміль залишилися там! Вони мали розібратися з воїнами на території школи й приєднатися до бою на пустці! Я хвилююся. Ще кілька хвилин — і я повернуся до них. — додала Катана.

— Там мої найкращі воїни! Вони впораються без тебе. — заперечив Мерлін, беручи її за руку. — Твоє місце тут, а не на полі бою!

— Бо я жінка? Дурниці! Я вже приймала участь у битві — і як бачиш, зі мною все гаразд! Ти мене недооцінюєш! — обурено відповіла Катана.

— І справді, мамо… Може, ти залишишся? Там же небезпечно. — підтримала її Рада, стаючи на бік Мерліна.

— Хто б казав! Сама ж напросилася в армію! Я все про тебе знаю! Прикро, що мій наречений і дочка такої думки про мене! Я — Вольфрам! Я не буду сидіти за мурами, коли інші ризикують життям! Зараз кожен боєць — на вагу золота! — різко відповіла вона, склавши руки на грудях.

Рада знітилася — їй не було чого відповісти.

Катана рішуче встала й кинула погляд на Мерліна.

— Вони — мої друзі. Я мушу допомогти їм!

Катана була налаштована рішуче не знаючи, що життя її друзів обірвалося хвилини тому. Коли вони тільки під'їхали до особняка, було пізно когось рятувати.

* * *

Вже перевалило за обід, коли на території міста пролунав вибух. Снаряд влучив у один із житлових будинків, розташований неподалік захисної стіни.

Катана не розуміла, що відбувається. Поки вона йшла містом, то вже встигла побачити два прориви у чарівному куполі та мертвих магів, які його тримали. Жінка нервувала, розуміючи: якщо це не зупинити — місто буде зруйноване.