Читати книгу - "Мобі Дік, або Білий кит"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Спускати! — наказав він, опинившись у своєму вельботі. То був запасний вельбот, обладнаний звечора. — Містере Старбак, корабель лишається на тебе. Тримайся осторонь від човнів, та неподалік. Руште!
Немовби для того щоб настрахати людей, Мобі Дік цього разу вирішив напасти на них першим і тепер, розвернувшись, рушив навперейми трьом вельботам. Човен Ахаба йшов посередині, і він, щоб заохотити людей, заявив про свій намір зустріти кита «голова в голову», тобто спрямувати вельбот просто йому назустріч — власне, це робиться нерідко; на невеликій відстані стрічний напад для кита є неможливим через його бічний зір. Та поки вони ще не підійшли до нього досить близько, і тому він бачив усі три вельботи так само ясно, як три щогли корабля; і ось Білий Кит, могутніми ударами хвоста іще прискоривши свій стрімкий хід, за мить опинився біля вельботів, роззявивши пащу, б'ючи хвостом, погрожуючи рознести вельботи на друзки; він не помічав гарпунів, що летіли в нього; здавалося, ним володіє одне бажання — знищити човни. Але ті, покірні вправним стерновим, без упину кружляючи, мов бойові коні на полі битви, поки ще уникали його нападу, хоч і раз у раз опинялися на краю загибелі; і весь час несамовитий бойовий заклик Ахаба заглушав крики інших.
Врешті-решт Білий Кит, кидаючись у різні боки, так заплутав ослаблені ліні кинутих у нього трьох гарпунів, що вони наструнчилися і самі почали підтягати до нього вельботи; а він тим часом відплив трохи вбік, наче для того, щоб підготуватись до ще більш лютої атаки. Ахаб, скориставшись з цього, спочатку витягнув якомога більше ліня, а потім став швидко смикати його і перебирати, сподіваючись у такий спосіб розплутати і звільнити кінці, і раптом — о, жах! перед ним постало видовище, більш страшне, ніж вищирені зуби акули!
Переплетені і перекручені у плутанині снастей, гарпуни та остроги, що мотлялися в повітрі, виблискуючи лезами і вістрями, неухильно наближалися до носа його човна, розсипаючи довкола іскристі бризки. Лишався тільки один шлях до порятунку. Схопивши великий ніж, Ахаб ривком витягнув руки, перебираючи натягнутий канат, перехопив його з іншого боку від убивчих сталевих променів, підтягнув до себе у човен, кинув передньому весляреві і, перерубавши канат у двох місцях від носового жолоба, відпустив низку сталевих лез у море, таким чином повернувши човну рівновагу. Ту ж мить Білий Кит метнувся до лінів, які ще лишалися заплутаними, підтягаючи вельботи Стабба і Фласка все ближче й ближче до свого хвоста, зіштовхнув їх, наче дві горіхові шкаралупи на гребені припливної хвилі, і сам пірнув і зник у пінному вирі, де ще довго кружляли духмяні уламки кедрових дощок, мов дрібки помеленого мускату в чаші з пуншем.
У той час як матроси обох загиблих вельботів металися у воді, хапаючись за весла, діжки та інші предмети, що трималися на плаву і разом з ними кружляли у хвилях; у той час як опецьок Фласк боком вискакував з води, мов порожня пляшка, високо підгинаючи ноги, щоб урятуватись від страшних акулячих зубів, а Стабб нестямно кликав на поміч; у той час як старий капітан, перерубавши свій лінь, дістав можливість наблизитися до виру, щоб рятувати потопаючих, — у цей час єднання тисячі згубних небезпек вельбот Ахаба, досі неушкоджений, зринув у небо, ніби піднятий на невидимій нитці, — то Білий Кит стрілою виринув з морської безодні і, вдаривши своїм широким лобом у дно човна, жбурнув його високо вгору — так, що вельбот, кілька разів перевернувшись у повітрі, впав на воду догори дном, і Ахаб разом з усією командою мусив вилазити з-під нього, як стада тюленів вилізають з берегових печер.
Після могутнього удару кит мимоволі відскочив від місця спричиненого ним злодіяння і тепер, повернувшись спиною до людей, лежав на воді, поволі ворушачи хвостом; і щоразу, коли йому траплялося весло, чи уламок дошки, чи хоча б найменша скіпка, він підгортав хвіст і люто періщив ним по воді. Та потім, ніби переконавшись, що цього разу зробив усе можливе, він звернув своє зморшкувате чоло до океану і, розтинаючи хвилі, тягнучи за собою плетиво лінів, знову рушив за вітром неквапною ходою подорожнього.
І знову корабель, на якому бачили все це бойовище, прийшов на допомогу потерпілим і, спустивши шлюпку, підібрав з води потопаючих, а також бочки, весла і все, що можна, і благополучно підняв людей на палубу. Були і вивихнуті плечі, зап'ястя й гомілки, і синці, і покривлені гарпуни та остроги, і назавжди переплутані троси, і потрощені весла та дошки; проте жодного смертельного чи навіть просто тяжкого ушкодження. Ахаба, як напередодні Федаллу, знайшли біля уламка човна, в який він міцно вчепився, щоб легше було триматися на воді; тому він не так знесилів, як минулого разу.
Та коли йому допомогли піднятися на палубу, всі погляди звернулися до нього, бо він не тримався на ногах і майже повис на плечі Старбака, який першим кинувся його підтримати. Кістяна нога капітана зникла, натомість стирчав короткий гострий оцупок.
— Атож, Старбаку, часом приємно буває спертися, от тільки якщо є на кого. Старому Ахабу слід було б частіше це робити.
— Це ободок не витримав, сер, — мовив тесля, ступивши до них. — А ногу я зробив на совість.
— Та сподіваюся, всі кістки цілі, сер? — із щирим співчуттям спитав Стабб.
— Еге! Розламані дощенту, Стаббе, невже не бачиш? Та старий Ахаб і з поламаною кісткою все одно цілий; хоч жодну з живих кісток я не вважав настільки своєю, як ту мертву, що втратив. Ні Білий Кит, ні людина, ні сам ворог роду людського не вразить істинне, недосяжне єство старого Ахаба. Чи є такий лот, що сягне цього дна, і така щогла, що торкнеться цього даху? Агов, нагорі! Який курс?
— Прямо по вітру, сер.
— Стерно під вітер! Поставити всі вітрила знову! Зняти і приготувати запасні вельботи! Містер Старбак, іди збери команди для вельботів.
— Дозвольте спершу підвести вас до фальшборту.
— Ох, ох! Як болить мені тепер цей оцупок! Лиха доля! Щоб такий непереможний у душі капітан мав такого нікчемного помічника!
— Сер?
— Моє тіло, друже, це я про своє тіло, а не про тебе. Дай мені на щось спертись… ота розбита острога підійде. Іди збери людей. Хоча ні, я ще його не бачив… Небом клянуся, не бачив! Його немає? Кличте всіх сюди, мерщій!
Страшний здогад старого справдився. Коли всі зібралися на палубі, виявилось, що парса ніде немає.
— Парс! — вигукнув
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мобі Дік, або Білий кит», після закриття браузера.