Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Мобі Дік, або Білий кит 📚 - Українською

Читати книгу - "Мобі Дік, або Білий кит"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мобі Дік, або Білий кит" автора Герман Мелвілл. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 179 180 181 ... 192
Перейти на сторінку:
Стабб. — Мабуть, він заплутався у…

— Холера б тебе скрутила! Біжіть усі на щогли, у трюм, у кубрик, у каюту… Знайдіть його… Він тут… Він тут!

Та скоро всі повернулися і доповіли, що парса ніде немає.

— Мабуть, що так, сер, — закінчив свою думку Стабб, — він заплутався у вашому ліні. Мені тоді здалося, що я бачив, як його затягло вниз.

— У моєму ліні? Його немає! Його немає! Що значать ці два слова? Чому вони звучать, мов поховальний дзвін, і чому старий Ахаб тремтить, наче він — дзвіниця? І гарпуна теж немає? Перегорніть усе це рам'я! Знайшли? Гартоване лезо, люди, для Білого Кита! Ні? Ні! Нікчемний дурень! Оця рука його кидала, отже, він стирчить у рибі! Агов, нагорі! Пильнуйте за ним! Мерщій готувати вельботи! Зібрати весла! Гарпунери, готуйте гарпуни! Бом-брамселі вище! Підтягнути всі шкоти! Стерновий, так тримати! Міцніше, міцніше, як жити хочеш! О, я ладен десять разів обійти неосяжну землю, ладен пробити її наскрізь — все одно я його вб'ю!

— Великий Боже! Явися хоч на одну мить! — крикнув Старбак. — Ніколи, ніколи ти не зловиш його, старий. Заради Ісуса Христа, досить; воістину це диявольська омана. Два дні гонитви, двічі розламані на друзки вельботи; твоя власна нога вдруге виламана з-під тебе; твоя лиха тінь зникла; усі добрі янголи спішать тебе застерегти; чого тобі ще? Невже ми мусимо ганятись за цією клятою рибою, поки вона не втопить останнього з нас? Невже треба, щоб вона затягла всіх на дно морське? Чи просто до пекла? О, ганятися за нею далі — це проти самого Бога!

— Старбаку, останнім часом я відчуваю до тебе якусь дивну прихильність; від тої години, коли ми — пригадуєш — бачили щось в очах один одного. Та в цій справі з китом нехай лице моє буде перед тобою, як долоня, — безвуста, гладка порожнеча. Ахаб завжди буде Ахабом, друже. Так судилося. Ми з тобою вже зіграли свої ролі в цій драмі за мільйон років до того, як почав котити свої хвилі цей океан.

Дурню! Я тільки солдат Долі; я виконую її накази. А ти, мій підлеглий, мусиш виконувати мої. Станьте довкола мене, люди. Ви бачите перед собою старого чоловіка, підтятого під самий корінь; він спирається на розбиту острогу і стоїть на єдиній нозі. Це Ахаб — його тілесна частина; але душа Ахаба — стонога, вона рухається вперед на сотні ніг. Я почуваюся, як натягнута струна, у мені одна по одній рвуться жили, мов нитки каната, на якому тягнуть у шторм фрегат з поламаними щоглами; може, і вам я здаюся таким. Та перш ніж я зламаюся, ви ще почуєте тріск; а поки ви його не чуєте, знайте, що троси Ахаба ще тягнуть його до цілі. Чи вірите ви, люди, у те, що називаєте знаменням? Тоді смійтеся вголос і кричіть «біс»! Бо речі, перш ніж утонути, двічі спливають на поверхню; а потім спливають востаннє, щоб затонути навіки. Так і з Мобі Діком… два дні він спливав… завтра буде третій. Так, люди, він вирине ще раз, — тільки для того, щоб випустити останній фонтан! Ви ж хоробрі хлопці, хоробрі чи ні?

— Безстрашні, як вогонь! — закричав Стабб.

— І бездушні, як він, — стиха мовив Ахаб.

Потім, коли люди розійшлися по палубі, він продовжував тихо говорити сам до себе:

— Знамення! І вчора я казав Старбаку те саме над моїм розбитим вельботом. О, як сміливо я виганяю з чужих сердець те, що так міцно вп'ялося в моє серце! Парс, парс! Його немає! Немає? Але ж він мусив іти переді мною; і я маю ще раз його побачити перед загибеллю. Що це може значити? Ця загадка спантеличила б усіх адвокатів світу і легіон примарних суддів; вона, мов яструбиний дзьоб, терзає мій мозок. Та я розгадаю її, розгадаю!

Коли звечоріло, кит все ще виднів попереду прямо по вітру.

Тому вітрила знову підтягнули, і все було так само, як минулої ночі; тільки стук молотків і дзвін точильних каменів чувся ледь не до самого світанку — це люди при світлі ліхтарів займалися повним і ретельним обладнанням запасних вельботів і гострили нову зброю на завтра. Тесля майстрував для Ахаба нову ногу з поламаного кіля його човна; а сам Ахаб, як і минулої ночі, непорушно стояв у дверях своєї каюти, і його відлюдний погляд, наче геліотроп, був звернений до свого єдиного компаса — на схід, де мало зійти сонце.

Розділ 135

Полювання — день третій

Ранок третього дня був ясний і свіжий; і знову самотнього нічного сторожа на фок-щоглі добровільно змінили денні чатові, що зайняли кожну щоглу, кожну рею.

— Ви його бачите? — спитав Ахаб; але кита ще не було видно.

— Усе одно ми йдемо за ним; треба йти по сліду, от і все. Стерновий, так тримати! Який чудовий день. Якби цей світ був щойно створений, щоб улітку давати притулок янголам, і лише сьогодні вранці вперше розкрився для них, — і то ранок не міг би бути прекраснішим! Це пожива для роздумів, якби в Ахаба був час міркувати; та Ахаб ніколи не розмірковує, він лише відчуває, лише відчуває; і для смертної людини цього досить! Думати — це зухвалість. Лише Бог має це почесне право. Думати слід у тиші та спокої; а наші бідні серця надто запальні, наш мозок надто гарячковий для цього. Хоча інколи мені здається, що мій мозок холодний — ніби заморожений; цей старий череп тріщить, мов склянка, вміст якої обернувся на лід і розірве її. А втім це волосся росте, навіть цієї самої миті, і, певно, живиться теплом; та ні, воно — мов бур'ян, що росте де завгодно: у тріщинах гренландської криги і в лаві Везувію. Як розмаяв його шалений вітер; воно стьобає мене по обличчі, мов шкоти розірваних вітрил, що шмагають палубу корабля у шторм. Підлий вітер, він, певно, дув крізь тюремні коридори і камери, освіжав лікарняні палати, а тепер дме тут, невинний, мов агнець. Геть його! Він нечистий. Якби я був вітром, я б не став дути над цим лихим, жалюгідним світом. Я б заховався десь у печері і там би й сидів. Але ж вітер благородний, відважний! Хто може його здолати? У кожній битві йому належить останній, убивчий удар. А коли побіжиш на нього із зброєю — проскочиш наскрізь. Ха! Боягузливий вітер, ти долаєш голу людину, а сам не витримуєш жодного удару. Навіть Ахаб сміливіший

1 ... 179 180 181 ... 192
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мобі Дік, або Білий кит», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мобі Дік, або Білий кит"