Читати книгу - "Мир хатам, війна палацам"

Проте з юрби, що купчилась на тротуарах довкола майдану, — а були то переважно учасники маніфестації номер один, що вже розійшлась, — назустріч гаслові «Автономію Україні!» полинули вигуки аж ніяк не вітальні:

— Геть сепаратистів! Геть мазепинців!

І на маніфестантів полетіли грудки землі та кізяки.

Кореспонденти центральних газет дали повідомлення:

«Українці, як і завжди, продемонстрували свій сепаратизм, одначе нелояльних ексцесів під час демонстрації зареєстровано не було. В Києві все спокійно».

Третю київську демонстрацію організовували більшовики, і ядро її складали робітники «Арсеналу» та солдати Третього авіапарку. Вишикувалися так: в одній шерензі йшли робітники, в другій — солдати, потім — знову шеренга робітників і знову шеренга солдатів. Робітники йшли разом з своїми родинами. Іван Бриль йшов з Меланею, Тосею та трьома молодшими дітьми; Максим Колиберда — з Мартою та всіма дрібними Колиберденками.

Данило з Харитоном ішли з загоном робітничої самооборони, трохи попереду: можливі були ексцеси, і вирішено самооборону тримати напоготові.

Попереду лави демонстрантів палахкотіли прапори арсенальців — «Пролетарі всіх країн, єднайтесь!» і Третього авіапарку — «Мир хатам, війна палацам!» Над колоною — три транспаранти: «Геть війну!», «Геть десять міністрів–капіталістів!», «Всю владу — Радам робітничих, солдатських і селянських депутатів!»

Іван Бриль і Максим Колиберда теж були за «владу — Радам» і тим паче за «геть війну»: за мир хатам, тільки без війни палацам. Як давні прихильники соціал–демократії взагалі, вони воліли безкровної революції, хоча міністрів–капіталістів, безумовно, треба було нагнати геть, щоб була повна свобода робітничому класу, і взагалі — справедливість на землі.

На Олександрівському майдані демонстрацію перестріла колона з Подолу. Шеренги робітників і тут чергувались з шеренгами солдатів Воронезьких дружин та матросів Дніпровської флотилії. Ще трохи згодом прилучилась колона Центрального району та робітники Південно–російських металургійних заводів, Деміївського снарядного і військових майстерень, а також солдати кінного запасу. Ці колони теж несли плакати з більшовицькими гаслами.

Але перед Думським майданом більшовицька демонстрація дещо затрималась: Хрещатиком саме проходила українська демонстрація — і треба було розминутись.

Дві лави демонстрантів стояли одна проти одної, керівництво на чолі розбиралось, кому іти праворуч, кому ліворуч, а люди в лавах перебалакувались та перегукувались: зустрілося чимало знайомих, навіть членів однієї родини — брати і сестри, діти й батьки. Флегонт з Мариною махали руками до Данила з Харитоном.

Іванов сказав похмуро до Боженка поруч:

— Ми — йолопи… Ні! — зразу ж розсердився він на себе самого. — Ми — злочинці!

— Ти що — здурів? — здивувався Боженко.

— Так, ми здуріли! Навіщо ми затіяли окрему демонстрацію? Кому це потрібно? Реакції та контрреволюції, щоб розпорошити сили трудящих! Ми мусили йти тільки разом!

— Тю! — ще дужче здивувався Боженко. — Таж цю демонстрацію очолює Центральна Рада!

— Центральна Рада примостилася на чолі, а хто позаду йде? Хто йшов і в першій демонстрації?

— Таж першу вели меншовики!

— А за ними хто йшов? Хіба не народ?

— Та народ же… — погодився Боженко. — І чого ти до мене прискіпався? Таке рішення гомітету — одірватись від есерів та меншовиків…

— Одірватись від есерів з меншовиками, а не від народу! — вже майже закричав Іванов: таким розгніваним Боженко його ще ніколи не бачив.

Іванова підтримав Саша Горовиць:

— Це правда: треба було іти однією демонстрацією, об'єднавшись навколо Рад…

— Таж Ради — меншовицькі! — спантеличився Боженко.

Тоді озвався й Смирнов:

— Для того й треба об'єднатись навколо Рад, щоб одірвати їх від меншовиків та есерів.

Затонський теж докинув похмуро:

— Ви ж бачите: їх більшає й більшає, — він кивнув на українську демонстрацію, що вже просувалась попід тротуаром, розминаючись, — минулої демонстрації їх було куди менше, як тепер: народу за Центральною Радою зростає…

Тепер вже обурився й Боженко:

— Що ти верзеш? Що ти веремію затіваєш? А то, за нами, хіба не народ? За нами пролетаріат! — Він вказав на колони арсенальців, машинобудівників, кравців, тютюнників, лимарів позаду.