Читати книгу - "У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна"

Нам це вдалося. Під шум і крики глядачів ми посадили її у наш човен.

Тепер усі човни тубільців зібралися разом, на деякій відстані від нас, очевидно, для наради. Ми негайно схопили весла і рушили до них.

Гуд стояв у човні і, тримаючи трикутний капелюх, ввічливо розкланювався на всі боки з веселою усмішкою. Головний човен попрямував нам назустріч. Я бачив, що наш вигляд — особливо форма Гуда і постать Умслопогаса — здивували поважного старого. Він був одягнений так само, як усі, але сорочка його, була зроблена з чистого білого полотна, з пурпуровою облямівкою. Золоті кільця сяяли на руці і на лівому коліні.

Гуд махнув капелюхом старому джентльмену і поцікавився про його здоров’я чистісінькою англійською мовою. Старий у відповідь приклав два пальці правої руки до губ, що ми зрозуміли як привітання. Потім він сказав нам кілька слів тією ж мовою, як і перший наш співрозмовник. Ми знову зовсім нічого не зрозуміли, хитали головами і знизували плечима. Після деякого мовчання я, відчуваючи сильний голод, почав показувати на свій рот і поплескувати живота. Ці жести старий, мабуть, чудово зрозумів, оскільки енергійно закивав головою і вказав на гавань.

Хтось кинув нам мотузок, який ми міцно прив’язали до човна. Човен рушив до гавані і повів нас на буксирі у супроводі інших човнів. За двадцять хвилин ми ввійшли до гавані, переповненої народом, який зібрався подивитися на нас. Ми помітили, що мешканці міста належали до одного типу, і дехто був вельми вродливим. Між глядачів ми побачили пані з дуже білою шкірою. На повороті річки відкрилося місто. Вигук захоплення і здивування зірвався з наших губ, коли ми побачили його. Пізніше ми дізналися, що місто називається Мілозис, або “Похмуре місто” (Мі — місто, Лозис — нахмурена брова).

На відстані п’ятисот ярдів від берега річки стриміла гранітна скеля двохсот футів заввишки. На самому вершечку скелі стояла будівля з граніту; унизу була зубчаста стіна з маленькими, пробитими в ній дверима.

Потім ми дізналися, що ця будівля — палац королев країни. Позаду палацу місто підіймалося вгору до прекрасної будівлі з білого мармуру, увінчаної золотим куполом, який ми помітили здалеку. За винятком цієї будівлі всі споруди міста були збудовані з червоного граніту й оточені садами, які пом’якшували дещо суворе, одноманітне враження гранітних споруд.

Нарешті ми побачили диво і гордість Мілозиса — великий ґанок і сходи палацу, від пишноти яких у нас перехопило подих. Уявіть собі величні сходи з балюстрадою у два яруси — кожен ярус на сто двадцять п’ять сходинок — і красивим майданчиком. Сходи спускаються від палацової стіни до краю скелі, де каналом проведена вода з річки. Пишний ґанок підтримується величезною гранітною аркою, увінчаною красивим майданчиком між двома ярусами. Від цієї арки йде інша серпанкова арка, краса якої затьмарює все, що ми бачили досі.

Цей ґанок був рідкісним витвором мистецтва, яким людина могла справді пишатися. Нам розповіли потім, що ґанок, споруджувати який почали ще за давнину, падав чотири рази і три сторіччя простояв незакінченим, поки за нього не взявся молодий інженер Радемес, який заявив, що або закінчить роботу, або пожертвує своїм життям! Якщо йому не вдасться закінчити роботу, він кинеться зі скелі вниз, якщо робота буде закінчена, нагородою йому стане рука королівської доньки! П’ять років вовтузився він, витративши неймовірну кількість праці й матеріалу. Тричі падала арка, поки інженер, зрозумівши марність своїх зусиль, не вирішив накласти на себе руки.

Уночі вві сні йому з’явилася прекрасна жінка, торкнулася його чола, і він побачив будівлю закінченою і зрозумів, що, незважаючи на масу перешкод, його геній подолає все. Він прокинувся і знову взявся за роботу, але вже за іншим планом, і закінчив арку. Через п’ять років праці і терпіння Радемес повів прекрасну доньку короля сходами в палац, сам став королем-чоловіком і заклав нинішню королівську династію Цу-венді, яку досі називають “Будинком сходів”, у пам’ять будівничої могутньої енергії і таланту, що послужили сходинками до його величі.

На честь свого тріумфу й успіху король-чоловік Радемес зробив статую, що зображала його сплячим, а над ним прекрасну жінку, яка торкається його чола, і поставив скульптуру у великій залі палацу, де вона стоїть і досі.

Отака історія прекрасних сходів палацу в Мілозисі. Недивно, що його називають “Похмурим містом”. Могутні гранітні споруди дивляться суворо і зиркають на людей у своїй похмурій величі. Ми побачили Мілозис залитий промінням сонця, але коли грізні хмари збираються над царственою вершиною міста, він має якийсь надприродний вигляд — витвір поетичної фантазії!

Великий човен прослизнув каналом біля підніжжя сходів і зупинився. Старий вийшов із човна і запросив нас іти за ним. Втомлені, ми без вагання пішли за ним, звичайно, прихопивши з собою гвинтівки. Наш провідник знову приклав пальці до губ, низько вклонився і наказав людям у човнах, що зібралися дивитися на нас, розходитися.